Церква Святого Пантелеймона — єдиний і найстаріший із збережених храмів Галицько-Волинського князівства, розташований у селі Шевченкове поблизу сучасного Галича (Івано-Франківська область).
Обстежуючи 1909 року церкву Пантелеймона, Й. Пеленський знайшов на її фасадах численні написи ХІІІ-ХVІІ ст. Один із найцікавіших стосується ХІІІ ст. і вказує на час побудови пам’ятки. Цей напис міститься на південному фасаді церкви, біля третього пілястра на висоті 1,50 м. від землі. Текст напису складається з 8 рядків, видряпаних на кам’яному блоці гострим предметом. Розшифрувавши його, дослідник зробив висновок, що фундатором храму був Галицько-Волинський володар Роман Мстиславич, який на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім’я якого Пантелеймон, збудував цю церкву.
Храм св. Пантелеймона – це монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканої білокам’яної різьби і численними рисунками та графіті на стінах, яка є свідком славних і трагічних сторінок 800-літньої історії нашого краю. Спорудження храму було закінчено 1194 р. Він був рзташований у центрі добре укріпленого городища, можливо, монастиря.
Після захоплення Галичини Польщею церква була переосвячена в катедральний собор для латинського католицького архієпископа. Тоді вона отримала назву костел св. Станіслава. Цю назву пам’ятка зберегла аж до 1912 р. латинську парафію перенесли до Галича 1427 р., а костел перетворили на літню резиденцію латинських єпископів. Перша писемна згадка про храм св. Пантелеймона датується 1367 р. Правда, Люстрація Галицького староства згадує про костел у 1532, 1552, 1557 рр. У ній, зокрема, йдеться, що храм “…стоїть самотній на полях з квадратних каменів збудований”. Причиною такого запустіння було те, що у першій половині ХV ст. центр архієпископства перенесли з Галича до Львова. Однак двічі на рік – 8 травня (день св. Станіслава) і 9 серпня (день св. Пантелеймона) – тут відбувалися богослужіння.
Від 1598 р. починається нова сторінка в історії пам’ятки. Згідно з рескриптом короля Зиґмунта ІІІ від 05.05.1595 р. костел св. Станіслава було передано монастиреві францисканців у Галичі з дозволом відреставрувати і збудувати при ньому монастир.
Відбудова храму і будівництво монастиря розпочалися 1598 р. костел вже був відбудований разом з монастирем 1611 р. Церква частково змінила своє обличчя й перетворилася на базиліку в стилі бароко. На осі головного входу до храму було зведено дзвіницю. Новий монастирський комплекс обнесли валами правильної квадратної форми, внаслідок чого він став неприступною фортецею.
Уже будучи в руках францисканців, колишня церква Пантелеймона зазнавала різних руйнувань. під час походу на Галич турків 1676 р. її частково зруйнував Ібрагім Шайтан-Паша. Великої шкоди пам’ятці завдала пожежа 1802 р., під час якої згорів костел, монастир і багато цінних документів. Однак найбільшого руйнування завдала пам’ятці Перша світова війна. Під час гарматного обстрілу 1915 р. був майже повністю знищений західний портал, крім двох капітелей лівих колон, зруйновані західний фасад, дах, інтер’єр, постраждав верх дзвіниці.
Після реставрації, яка закінчилася 1926 р., церкві майже повернули її попередній вигляд, за винятком сигнатурки. Невідреставрованим залишився й головний портал. Під час цієї реставрації в інтер’єрі храму зі стін зняли штукатурку і відслонили тесаний камінь. Власне тоді на нижній верстві тиньку було виявлено сліди фрескового живопису (можливо, ХVІІ ст.), а на кам’яних блоках – графіті. Після реставрації 1926 р. храм зберіг свій зовнішній вигляд аж до візиту в Галич (14 квітня 1991 р.) кардинала УГКЦ Івана-Мирослава Любачівського, приїзд якого дав могутній поштовх до відродження давньоруської святині.
Відразу після реставрації 1998 року церкву було переосвячено в греко-католицький храм. Він набув сучасного, наближеного до первісного, вигляду, і має всі елементи, притаманні галицькій архітектурній школі княжої доби. Сьогодні – це чотиристовпний хрестовобанний храм, в якому на підпружних арках, що спираються на стовпи, здіймається кругла баня з купольним завершенням. Найціннішим і найбагатшим за формою і декором є західний портал. Він значно виступає за лице фасадної стіни і своїми уступчатими формами нагадує проспективні портали в романській архітектурі Західної Європи. Портал оздоблюють дві пари колонок з капітелями.
Руст колони складається з трьох пучків і вузла посередині. На краях плінтусів, що під базами, вирізьблені т. зв. «жаби». Ці колони єдині автентичні в цьому порталі, що не були зруйновані артилерійським обстрілом 1915 р. Колони підтримують фриз з різьбленим орнаментом у вигляді пальмети. Портал завершує архівольт з чотирма уступами. Уступи, що відповідають колонкам, закінчуються валиками, що вкриті орнаментальною різьбою.
Південний портал більш стриманий щодо скульптурного декору, але його архітектурне вирішення таке, як і західного. Формі уступів відповідає форма архівольту. Цей портал був дуже пошкоджений 1915 р. Що стосується апсид, то вони декоровані тонкими півколонками, на які спирається аркатурний пояс. Різьблені капітелі центральної апсиди мають розмаїтий рисунок. Ці капітелі й аркатурний фриз автентичні.
На осі головного порталу церкви стоїть квадратна в плані двоярусна вежа-дзвіниця з наметовим дахом. Дзвіницю збудували одночасно з перебудовою церкви францисканцями на початку ХVІІ ст. Тоді вона містилась посередині західної лінії оборонних валів, які оточували колишній монастир. Нижній ярус служив в’їзною брамою, верхній – оборонною вежею та дзвіницею. Через рів, що був розташований перед валами, до брами вів звідний міст. Вежа-дзвіниця стоїть на фундаментах, які викладені з тесаних блоків, що залишилися, мабуть, ще від часу перебудови церкви на базиліку. Стіни вежі муровані з цегли і незначної кількості опоки. Під фундамент монастирського будинку також були використані тесані блоки, стіни з тієї самої цегли, що й дзвіниця і верхня частина церкви.
