Все було майже так, як і минулого разу, та сама кімната, вікна, стеля. Але кардинально змінився сенс перебування і сприйняття того, що тобі відкривалося у тую мить коли ти починаєш розуміти, що крила ніколи не виростуть. От коли ти це осягнув, зразу зникла прірва, а звідкись з’явилася підлога і ти безмежно зрадів. Почуття піднесення розривало груди, а коли ти був готовий ринутися у перед до виходу, то тебе шокувало те, що двері навпроти зникли.
Ти знову став розчарований і роздратований: «Куди йти? Що шукати? Крила не виростуть, можливо вони ніколи не будуть потрібні, але в чому ж сенс всього поступу по-колу?».
Сів заспокоївся. Зрозумів першу перепону подолано, треба долати іншу. Озирнувся навколо. Все те саме. Але що це? Посеред підлоги лежить ключ. О це вже щось, це те що має змінити хід моїх думок. «Дверей немає, але є ключ». Зриваєшся з місця біжиш, хапаєш ключ і знову розчарування. Ключ поламаний. Першим пориванням є бажання викинути ключ або у вікно, або у дальній куток, але рука німіє, а на очі наче опускається сива пелена, яка заважаю чітко бачити все те, що тебе оточує.
Ти знову у безвиході, тому що не знаєш, що робити: «Чи шукати двері, а тоді ремонтувати ключ? Чи навпаки, спочатку ремонтувати ключ, а тоді з тим ключем шукати двері». Неможливість визначити правильну послідовність заводить в глухий кут, от саме тоді ти знову чуєш голос: «Ключ можна полагодити, за допомогою душі, яка буде настільки наповнена істиною, що буде осявати дух неймовірним сяйвом». «І тоді я зможу знайти і відкрити двері?», - поспішно запитав я. Відповідь здивувала: «Цей ключ не від дверей». «А від чого, тоді?», - але це запитання повисло у повітрі і відповіді я не отримав. Знову сів. Вдумався в сенс почутого. Щось зрозумів, щось ні, але перейматися не став. Спробував щось зробити, але марно.
Важко зітхнув, витер спітніле чоло, знову заплющив очі і спробував сконцентрувати всю свою увагу на глибинній сутності своєї душі, щоб зрозуміти наскільки вона заповнена істиною. Виявилося не настільки, щоб запалити вогнем і осяяти душу.
Розплющив очі, почав шукати шляхи наповнення душі істиною і тут я зрозумів, що я не знаю що таке істина. Коли я це усвідомив то побачив перед собою двері і зрозумів, що в руках тримаю полагоджений ключ. Я полегшено зітхнув. Мій шлях не тупиковий, я йду у правильному напрямку.
Піднявся. Не поспішаючи підійшов до дверей. Зупинився. Ключ до дверей не підходить. І тут я згадав почуті раніше слова: «Цей ключ не від дверей».
Я легенько, кінчиками пальців доторкнувся до дверей і вони рипнувши прочинилися. Я увійшов у іншу кімнату. Пелена спала з очей. Хоч навколо було темно, але я чітко побачив посеред кімнати загадкову, замкнену урну.
Я зрозумів що тримаю в руках ключ саме від цієї урни в якій знаходиться та істина, яка наповнивши душу, запалює дух осяваючи його неймовірним світінням.
Я підійшов до урни, вставив ключ. Вже хотів його повернути, але мене щось зупинило. «Чи готовий я?», - запитав сам у себе, а відповіді не знайшов.
Ось так я і стою біля тієї урни і не знаю чи відкривати її чи ні, але в ту мить я зрозумів, що умію літати.
