ЧЕРВОНІ КРОЛИКИ (із книжки «Мотлох»)

У  вікна  торкоче  холодний  осінній  дощ.  Зухвалий  вітерець  метляє  опалим  листям.  Дерева гарцюють у сакраментальному танчику, а ми, учні середньої школи, сидимо за своїми партами, як скаменілі, й очікуємо дзвінка, бо знаємо, що зараз має бути виховна година і що веде її наш класний керівник Тамара  Пилипівна. Більше того, нам відомо, що вона  вже під дверима, і щойно продзвенить на початок, то Пилипівна увірветься голодною левицею і до кінця уроку шматуватиме за те, що  не встигли вийняти зошити, а тому ми фанатично листаємо конспекти, пригадуючи тему  попереднього заняття.

 

Ви навіть не можете уявити, яка то лажа  вийшла. Коротко і зрозуміло: кожному класному  керівникові  щотижнево  відводиться година, де цей самий керівник може втуляти учням, що завгодно, головне, аби з виховною метою. А наша Тамара Пилипівна є засланцем комуністичної партії. Їй уже більше  шістдесяти, і вона у свій час навчала мою матір. Двометрова поморщена бабеґа у коричневім вузькуватім, ще радянського штибу, кос- тюмі і великих-превеликих окулярах, майже, як вікна. Обов’язковим атрибутом її образу є  довжелезна, майже як вона сама, указка, котрою Тамара Пилипівна періщить тих, хто завинив, і тих, хто міг тримати на думці подібний намір, себто також завинити.

 

А годує нас Пилипівна комунізмом. Кожному по великій тарілці ідеологічних заморочок з марксистсько-леніністською підливою, і  ми зобов’язані всю ту гидоту спожити, ретельно пережовуючи. На смак як лайно.

 

Так от: у визначений час дзвінок робить  свою брудну справу, себто дзвенить, і до класу впихається наша керівничка. Поважна, як  колгоспна корова, зі своєю фірмовою указкою  і течкою з агітаційними листівками 70-х років,  які одразу розповсюджує між учнями, і вкладається за вчительський стіл. Ми тремтимо,  мов руки в алкоголіка, і, як завжди, очікуємо на щось непередбачуване. Боїться навіть  Юра Остапчук, котрий недавно побив одного  старшокласника і, теоретично, не боїться майже нічого. Але вона така! Матір розповідала,  що за радянських часів, коли вона, матір, ще  була школяркою, то на Святвечір, коли діти зазвичай ходять колядувати, Пилипівна шастала вулицями і вистежувала колядників, записувала їхні прізвища, а потім на шкільній  лінійці  привселюдно  викликала  порушників і завзято їх вилаювала, як остання сучка, за розповсюдження неправдивої інформації, себто про народження Христа. Звичайно, це  смішно, одначе ми стоїмо перед яскравим фактом одержимості, котру Христос у свій час легко б вилікував, але, як відомо, Його розп’яли.  Можливо,  саме  Пилипівна  прицвяховувала  Йому долоні, бо у паспорт ми їй не заглядали,  за шістдесят — це на вигляд, а в дійсності Бог  його знає…

 

Далі ми хором виспівуємо перший куплет  гімну СРСР, щось на кшталт: «Саюз нірушимий ріспублік свабодних…», а тоді розгортаємо свої, як каже Пилипівна, тетрадкі і записуємо тему: «“Перебудова” і розпад СРСР».

 

Декому  перехоплює  дух,  як-от  Маринці Пухнастій, а дехто взагалі ціпеніє і тільки  рухами повік виявляє свою недалеку присутність. Загалом, на виховних годинах із Тамарою  Пилипівною (звучить, майже як назва телепрограми) ми вивчаємо історію вищезгаданої імперії (вічна їй пам’ять) і, зрідка, окремі твори  чи праці основних і не дуже теоретиків комунізму. Сьогодні тема така-от. Тамара Пилипівна, жваво жестикулюючи руками, виповідає нам причини і передумови, а ми за нею  записуємо і намагаємося бути якомога уважнішими, бо вкінці вона все питатиме.

 

Дощ не вщухає. Нам страшенно нудно, а  Пилипівна, очевидно, не по-дитячому кайфує.  Носиться перед дошки, як кобила на цирковому манежі, і зрідка кокетливо поглядає на  портрет Леніна, що висить над тою ж таки дошкою. Це взагалі перейшло всі можливі межі.  Ні, не те, що Пилипівна кокетливо позиркує  на портрет Леніна, а те, що цей портрет висить у нашому класі. В інших уже давно — або  ікона, або Шевченко, а в нас усе ще Ленін. І то  за самостійної України. Ця кегельбанна куля  з  куцою  цапиною  борідкою,  цей  червоний  гаспид з підступним поглядом, цей… Ні, краще не треба, це ж все-таки дитяче оповідання,  а вони і в школі цієї лексики вислуховують доволі… А Тамара Пилипівна наче прийшла на демонстрацію. Волає, як оскаженіла, що, мовляв, то все Захід!.. Захід!..

 

Ми входимо у ще більше напруження. Переживаємо, мовби перед смертною карою, і  знову ж таки, про що вже говорилося, очікуємо на щось непередбачуване. 

 

— То які причини і передумови розпаду  СРСР? — гавкає Пилипівна хвилин за десять  до кінця уроку.

 

Ми даємо ґрунтовну відповідь і маємо неабиякі сподівання, що пронесло. Зараз ще кілька  лозунгів  чи  там  псевдопатріотичних  віршиків,  написаних  радянськими  письмака- ми, як-от: «Я — комуніст і в імені, і в мислі, //  В якій реве і стогне кров моя», — що належить  авторству Дмитра Павличка, і надійде довгоочікувана перерва. Але тут наша Іринка Кушніренко зводиться на свої тоненькі ніжки  у  темно-синіх колготах із рожевими  квіточками і виголошує, що все сказане училкою є повною маячнею. Пилипівна одразу спалахує,  як радянський прапор 24 серпня 1991 р. на  майдані Незалежності, і починає настирливо  вимагати аргументів.

 

—  Союз  розвалився  тому,  що  комуністи  боялися Бога, — урівноважено мовить Іринка. — Це і є основною передумовою, а причиною є їх, комуністів, гріховність…

 

— Та як ти смієш? — не вдержується Тамара Пилипівна. — Хто тобі дав право судити?  Ким ти себе взагалі уявила? 

 

— Я просто говорю те, що думаю, чи, може,  відправите мене в заслання? — гордо і з ноткою сарказму проказує Іринка. — До якого- небудь Сибіру…

 

— Ах ти ж мала паскуднице, як ти з педагогом розмовляєш? Та ти… Ти… — не витримує Тамара Пилипівна. — Розстріляти! — тріумфально вигукує, а ми лиш кліпаємо очима,  принишклі і перелякані.

 

— Будь ласка, — не здається Іринка. —  У вас просто рука не підніметься, бо ви червоні кролики, що тремтите навіть перед собі по- дібними. Ви боялися не просто Заходу, а прогресу як такого!.. Ви нищили своє населення, гноїли своєю інтелігенцією Колиму, а зараз борсаєтесь, як мухи в молоці, і говорите,  що на шляху до світлого майбутнього стали лишень іноземні резиденти… Ні, не резиден- ти. Якраз ви самі і стали, а власне тому, що боялися Бога, нищили церкви, священнослужителів запроторювали до тюрем… А Бога боятися не треба, — продовжує дещо полегшено. — Його треба любити. Христос заповідав  любов, а ви й зараз не можете це усвідомити  своїми недорозвинутими мізками…

 

Тут Тамара Пилипівна не витримує і, вхопивши зі свого стола указку, підбігає до Іринки  і починає її зі всієї сили періщити, а ми нерухомо сидимо на своїх місцях і намагаємося в їхній  бік навіть не дивитися. Іринка тільки зрідка видає якісь пташині звуки і непорушно стоїть, як  статуя свободи, уявляючи себе незламною, проте Пилипівна також не здає позиції, і за ударом  двадцятим Іринка все-таки ламається і присідає на підлогу, мов зранене янголятко, витираючи з обличчя сльози і кров, бо училка в шаленстві не розбирає, куди б’є, бува, що і по обличчі і по руках попадається… Але тут знову втручаєть- ся дзвінок. Усе на мить завмирає, а тоді Тамара  Пилипівна ладнає на собі помотлошений одяг і, з високо піднятою головою, виходить із класу, наче нічого й не сталося. А Іринка зводиться на свої тоненькі ніжки у темно-синіх колготах  із рожевими квіточками і шкандибає до вікна, за  яким усе ще періщить дощ.

 

— Я  ж  казала,  що вони бояться, —  мовить понівечена Іринка до нас, усе ще нерухомих. — А Бога треба любити!


31.03.2011 Василь Карп'юк 1421 4
24.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

278
20.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

930
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2316
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

845
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

1060
31.08.2022
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки дізналась у Миколи Рожка, ректора Івано-Франківського національного медичного університету, наскільки заклад готовий до нового навчального року та як готуватимуть майбутніх медиків.    

2066

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

814

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1349 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

1587

На щастя, переважна більшість держав світу розуміє справжню ситуацію в російсько-українській війні. Хто на кого напав, хто обороняє по праву свою територію, і де тут світла й темна сторона. Але в міжнародному праві та відносинах самого розуміння мало.

1711
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

233
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

441
07.09.2022

Від жовтня в Україні знизяться ціни на гречку. Наразі аграрії вже зібрали 20 тисяч тонн гречаної крупи.

757
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

473
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

416
12.09.2022

Зокрема, віряни молитимуться за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

621
02.09.2022

Кожного дня у соціальних мережах отець Іван Гнатюк проводить молитву онлайн, відповідає на запитання, дає поради.

1138
26.09.2022

Це вже другий фільм режисера та кінокомпанії. Якщо першим фільмом в українському прокаті була новорічна кінокомедія «Все буде Ок!», то «Патерн» знятий в жанрі конспірологічного трилера.  

97
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

209
18.09.2022

Окрім того, керівництво Збройних сил наголосило, що «керується принципом єдиноначальності» і «не допускає всередині військового колективу розколів».

351
12.09.2022

Восьмого вересня на 97-му році життя померла королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

748
07.09.2022

Співрозмовники приділили увагу безпековим гарантіям та обговорили участь Великої Британії у відбудові України.

690