«Бій між українцем Володимиром Кличком і росіянином Олександром Повєткіним, що проходив в суботу в Москві, виявився символічним і значливим за всіма статтями. І все те, що передувало бою і все те, що відбувалося після бою – не менше. В двобою зійшлися не просто амбітні і неоднаково талановиті спортсмени, а дві фактично цивілізації. Одна космополітично-ліберальна з ненав’язливим акцентом на національній парадигмі. Інша показово до кісток почвєнічіскі-патріотична, псевдо- православна і, як завжди, агресивно пихата. Рефрен «Русь», який гучно і настирливо звучав під час виходу російського боксера, навіть цілою катмою аргументів й фактів не доповнити «Київська», коли зібралося скільки «патріотав», щоб подивитися як «Русскій Вітязь» розкушує «Великий Шмат Сала». Ось в такому ключі спочатку думав настрочити текста про Славних Наших і Безславних Ненаших. Та ДЕЩО відразу внесло свої незначні корективи…
…І ось появляється Кличко під редхотчіліпепперське “Can’t Stop” – і, сидячи в пабі з кухлем світлого пива біля величезного екрану, позаду себе чітко чую, як кілька ще не вікових і нічогеньких тіток разом в компанії єдиного чоловіка - середніх літ вусатого пана в класичному костюмі - здається, всерйоз і без жартів обурюються, чому це «москаль» виходить під «народну пісню», хоч і інорідну, а «наш хлоп» не під «Чорнобривці». «Чому ми не може дати синхронну і рівноцінну «ответку-котлетку» Московії?» Нафіґащо безперестанно «негрів копіювати?»
На правах не уповноваженого майже експерта теж всерйоз і без жартів відповідаю, що «Чорнобривці» це безсумнівно красива лірична пісня, а проте не дуже доречна для хай там яких гладіаторів, бо ж, трясця, не спонукає припливу в кров гормона тестостерона, що відповідальний за «фізику». Це, значить, по-перше…
…«Але є, синку, метафізика!» - елегантно послав правим джебом мене в довгий нокдаун їхній самець – спасибі, що не в буквальному значенні послав… Та я мовчки призадумався, хоч кортіло сильно подискутувати, призадумався, бо останнім часом слово «метафізика» лунає вже частіше, аніж слово «мета» чи «фізика», про «тестостерон» навіть не говорю. Я завжди вважав, майже як Фройд, що «мета» сплітається з «фізикою» через тестостерон, і тут мої переконання втрапили в пастку сумнівів, мля…
А коли гімн заспівала Джамала - чомусь ще більше засумнівався, хоч я усією душею за інтеграцію кримських татарів в повсякденний і священний український простір.
Впродовж майже всього поєдинку муляло почуття, що наш боєць надмірно переобтяжений чисто західним прагматизмом, де на перші ролі виходить завжди чистий професіоналізм, стратегія, тактика і де так мало того, чим намагався «великорос» виграти бій – стихійного, вольового, ординсько-діонісійського, якщо хочете, хоч більшого ліберала, чим я не знайти вам.
А коли все закінчилося, так як закінчилося, не надаючи уваги диким «русскім воплям» з негативними свистами, чекав насторожено, поки хтось із прихильників українця, чи то може Хайден якась, піднесе Володимирові букетик чорнобривців. Та були, здається, лишень червоні троянди та й то не від Хайден, а від Пінчука якогось, здається. Та й то по Інтернету, а не по Інтеру.
І я, взявши вазочку відверто пригіршених ранньою холодною осінню – ні, не чорнобривців, - ромашок з-посеред стола, де сидів з подругою, почав меланхолійно рвати листочки в поєднанні з давньою вербальною «любить/не любить?» «Любить Кличко Україну чи не любить Кличко України??». Вийшло – що любить, браття і сестри, нє, чесно.. І старший також. Не знаю, як там його команда-політична і Тягнибок з Яценюком, бо ромашок на столах завсідників елементарно не вистачило, а ми, на жаль, не на полонині, ні серед лісу на галявині, та й не сезон…
Ніщо не здатне перевершити метафізику рослинних людей. Адже, щоб там не писав Шпенглер про занепад Європи і неминуще лихо всіх цивілізацій, ми мусимо бути тверді в переконанні, що рослинне – краще за тваринне (навіть якщо то медвідь), - Шпенглер в надійності рослинного способу життя (в хорошому сенсі) теж був переконаний твердо. І що можна – можна! – танцювати під Red Hot Chilly Peppers, а наспівувати «Чорнобривці». Саме через такий симбіоз і виникає те, що називається не «волею до перемоги за будь-яку ціну», а «тверезий розрахунок, побудований на волі до спокійного і зосередженого життя». І не менший від того міцний кулак по мізкам недобитої, нещасної недоцивілізації, що все ще продовжує гнобити саму себе та інших. Шкода більше їх, ніж їхніх зусиль, чиста правда.
