Моя Приватна Декомунізація.
Як кожна радянська дитина з незаможної провінційної родини періоду брєжнєвщини, я хотів стати комуністом. Комуністи жили помітно краще, ніж некомуністи. А хто ж не хотів жити краще.
Щоправда, комуністом стати було нелегко. Більш-менш реальна нагода у мене появилася під час строкової служби у ВВ МВД СССР. Старший сержант, замкомвзвода, заступник начальника конвойного караула, відмінник політичної та бойової підготовки, відзначений нагрудним знаком за «Отлічіє в службє» 2-го ступеня – ну чим не кандидат в члєни?
Переконаний в своїй майже кандидатській ідеальності, заходжу до замполіта батальйону капітана Афоніна, котрий мені відкрито симпатизував як здібному, розумному, принциповому воїну-дзержинівцю, і прошу у нього рекомендацію. І тут бачу, як завжди усміхнений і приязний офіцер, хмурніє, зсуває брови, відводить погляд і тихо, але з притиском питає: «А зачєм тібє, бандера, партія?».
Я спочатку оторопів, а потім спробував скорчити ображену гримасу, але це не допомогло. Капітан Афонін вже дивився мені у вічі і спокійно, навіть якось лагідно промовляв: «Нєт, я на свою партійною совєсть такой ґрєх нє возьму». Ось так і почалась моя примусова декомунізація.
Все інше вже довелося робити самому. Для початку я відправив у домашній архів Пам`ятку першокурсникові Львівського Політехнічного Інституту ім. Ленінського Комсомолу, комсомольський і профспілковий квитки, а також згадану вже армійську відзнаку, разом зі значками Отлічнік і ГТО 2-го розряду. Ну і приступив до поступового, але послідовного витискання із себе всього «комуністичного».
Перше, що я зробив, це відмовився від версії, що мене імовірно назвали в честь вождя трудового пролетаріату і почав відзначати іменини на свято Володимира. В результаті чого змушений був переглянути цінність «святих українського народу» і взагалі відмовився святкувати будь-які персональні дати.
Потім припинив слухати Ротару і дивитися серіал «Мєсто встрєчі ізмєніть нєльзя» та іншу комуністичну пропагандистську пургу. В результаті чого розвинулась алергія до сучасних російських, а заодно й українських серіалів і попси.
Як тільки з`явилась можливість їздити закордон, припинив відпочивати у Криму і купувати одяг та ліки в Україні. В результаті чого європейський культурний та історичний контекст став мені значно ближчий, ніж «руський», а в новітній історії - комуно-руський.
Відколи почав більше (ніж «за комуністів») заробляти, відмовився від радянських харчових «дефіцитів» і присів на галицький натур-продукт і європейські шляхетні напої. В результаті чого виросло заслужене і більш, ніж помітне черевце, яке не вдається втягнути назад в тіло навіть перед дзеркалом в анфас і в профіль.
Можна б продовжувати, але час сказати найважливіше – після своєї власної декомунізації я став іншою людиною. Якою? Скажу! Тепер я:
1. Тупикова вітка галицького українства з кволим європейським паростком.
2. Полум`яний, але мовчазний полеміст з передостанньою стадією мізантропії.
3. Новий тип людини, на якій сходяться науковий та релігійний шляхи розвитку людства (того кращого).
