Новий навчальний рік під час війни: як підтримати емоційний стан школярів

Війна впливає на життя школярів навіть на територіях, де немає прямих бойових дій, а емоційна підтримка стає так само важливою, як і навчання. 

На Івано-Франківщині школярі під час повітряної тривоги спускаються в укриття, де вчителі намагаються створити атмосферу спокою та безпеки. Навіть у час війни школа залишається простором підтримки, де діти можуть вчитися, спілкуватися та відчувати турботу.

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

Як ви стали шкільною психологинею і чому обрали саме освітнє середовище?

Мені завжди подобалися правила та порядок. У школі я чітко дотримувалася уроків і перерв, а серед друзів часто брала на себе роль «вчительки». З дитинства ніби знала, що моє місце — в освіті.

Згодом зацікавилася психологією й зрозуміла: хочу допомагати дітям знаходити власний шлях і будувати справжній контакт із ними. У моєму навчанні цього бракувало, тож вирішила працювати так, аби інші відчували підтримку.

Як війна вплинула на вашу роботу й спілкування з дітьми?

Ми змушені були змінити річний план: додати нові напрямки — просвітницькі, профілактичні й корекційні заходи.

Навіть під час повітряних тривог у сховищі намагаємося підтримувати дітей: розмовляємо, граємо, співаємо. У нас невелика школа, тому можемо приділити увагу кожному.

Діти реагують по-різному: комусь важливий тілесний контакт — обійми, тримання за руку, інші ж навпаки уникають цього.

Ми підбираємо підхід до кожного. Щоб зняти напругу, директор встановив колонки: вмикаємо українську музику, влаштовуємо невеличкі дискотеки чи ігри. Це допомагає дітям відчувати безпеку навіть у непростих умовах.

Які головні емоційні й поведінкові зміни ви помічаєте у дітей зараз?

Головні зміни, які я помічаю, — це тривожність та знервованість. Більш глобальних змін поки не бачу, бо, дякувати Богу, наші діти територіально про війну знають лише на словах, по відео, по телевізору. Але знервованість усе одно є.

Коли вдома лунають новини, коли батьки говорять про серйозні речі або родичі воюють, діти це чують і розуміють. Але вони не завжди можуть висловити свої емоції, бо не вміють проявити, що відчувають.

А з якими переживаннями найчастіше діти до вас звертаються?

Що стосується війни, важко сказати, бо діти на цьому особливо не концентруються. Можливо, завдяки шкільній підтримці та батькам тема не загострюється. Більше їх хвилюють побутові проблеми: сварки з друзями чи непорозуміння в сім’ї.

Буває, дитина приходить і розповідає, що батьки посварилися або не розмовляють, і їй через це погано. Тоді ми разом думаємо, як можна допомогти налагодити стосунки: що сказати, як підійти, чи, можливо, зробити для них щось приємне.

Так ми обговорюємо різні ситуації й шукаємо рішення. Слава Богу, ці труднощі не є масштабними.

Чим відрізняється сприйняття війни в молодших і старших класах?

Молодші школярі знають, що таке війна, але тривогу сприймають радше як гру. У нас є пісенька, беремо рюкзачок і йдемо в укриття. Діти радо наслідують, беруть свої речі, тупотять і радіють, бо там ми граємо, співаємо й розважаємо їх.

Старші учні реагують по-різному — одні тішаться, що зривається урок, інші відчувають хвилювання. В укритті ми разом п’ємо чай, граємо в настільні ігри, спілкуємося на дорослі теми. Дехто бере гітари й теж долучається до атмосфери.

Тож якихось кардинальних змін у ставленні дітей від початку війни я не помітила.

Чи достатньо зараз у школах ресурсів для роботи з емоційним станом учнів?

У нас є спеціально облаштований кабінет, куди дитина може піти, якщо погано почувається, емоційно виснажена чи просто без настрою. Там встановлені велотренажер, груша, батут, турнік, а також багато настільних ігор.

Ми можемо проводити арттерапію — малювати без слів, або піскову терапію. Для цього є підсвічений стіл із піском, де діти створюють історії з маленькими іграшками. Спостерігаючи за цим, я краще розумію їхні переживання та проблеми.

Яку роль може відіграти школа у допомозі дитині під час війни?

У колективі це сприймається по-різному — одні діти сприймають ситуацію як гру, інші хвилюються. Але, спостерігаючи за іншими, страх трохи розсіюється, і загальної катастрофи немає.

Дитина з поганим настроєм може поспілкуватися з іншими дітьми, і їй стає легше.

Наприклад, як можна підготувати дитину до повітряної тривоги чи інших стресових подій?

Ми показуємо дітям різні відео та роздаткові матеріали, а також проводимо фізкультхвилинки. Для старших дітей підхід інший: пояснюємо, що таке небезпека і чому важливо ховатися під час тривоги, адже багато хто не усвідомлює серйозності ситуації.

Ми наголошуємо: що б не сталося — потрібно йти в укриття. З ними більше спілкуємося у форматі бесід.

Часто діти під час перерв приходять просто поговорити — на теми, які не стосуються навчання. Ми можемо обговорювати моду, різні стилі, дієти.

Інколи вони питають про схуднення, і тоді я їм пояснюю, адже нині підлітки постійно то худнуть, то знову експериментують. Це вже може стати серйозною проблемою і навіть призвести до розладів харчової поведінки.

Як учителі реагують на прояви тривожності чи агресії у дітей?

Зараз діти приходять до мене або до соціального педагога і розповідають про проблему, яка сталася на уроці. Ми розбираємо ситуацію, потім я йду в клас, спостерігаю за дитиною під час перерви, уроку та загалом за тим, як інші діти реагують на агресію.

Потім я спілкуюся з дитиною, звертаюся до батьків, бо без їхньої згоди не можу працювати індивідуально, і вже працюємо в цьому напрямку.

Я надаю вчителям рекомендації, як правильно працювати з тією чи іншою проблемою, і вони прислухаються — і зазвичай усе виходить.

А чи часто батьки самостійно звертаються до вас за допомогою? І як ви будуєте з ними співпрацю?

Найчастіше ми стикаємося з підлітковою кризою. Це коли дитина вже має свою сформовану думку, вміє висловитися і захистити свої кордони, а маму це не влаштовує. Тоді мама приходить до мене за допомогою, а я надаю їй рекомендації.

Вважаю: поки ти сама не повернешся думками до свого дитинства, не згадаєш себе і свої бажання в тому віці, не зрозумієш дитину.

Я проводжу паралель із собою та своїми дітьми. У мене два сини — 19 років і 8 років. Я згадую, якою була в їхньому віці, стараюся зрозуміти дітей, їхні бажання та прийняти поведінку. Я намагаюся входити в стан дітей.

Які помилки найчастіше роблять батьки?

Коли підтримка стає нав’язливою, це заважає дитині. Важливо відчути її потреби або прямо запитати:

«Ти хочеш, щоб я тебе обійняла, чи залишила в спокої?».

Не нав’язуйте допомогу — це може ускладнити ситуацію. Якщо сумніваєтеся, просто запитайте у дитини, що їй потрібно.

Що б ви порадили батькам, які хочуть краще розуміти свою дитину?

Зробити екскурс у власне дитинство. Рекомендую думати й діяти як дитина. Батькам важливо поставити себе на місце дитини, не нав’язувати свої думки, погляди на життя чи вподобання.

Я завжди кажу батькам: потрібно навчитися більше розуміти свою дитину. Найголовніше питання, яке я ставлю батькам, з якими працюю, звучить так:

«Скільки часу ви проводите з дітьми?».

Ви приходите з роботи — скільки часу ви проводите разом? Це не той час, коли ви готуєте їсти, а дитина поруч робить уроки. Це не час, коли дитина сидить у телефоні чи дивиться телевізор.

Продуктивний час — це коли ви разом граєте, займаєтеся спільною справою чи навіть прибираєте, робите це унісон. Так дитина привикає і відкривається батькам. Такий час потрібно приділяти трохи більше, щоб відчувати ефект.

Коли ви радите батькам звертатися до спеціалістів?

У школі був випадок: усі вважали хлопчика просто дуже спокійним, але я запідозрила проблему й порадила звернутися до спеціаліста. Там підтвердили діагноз, і тепер дитина навчається інклюзивно. З асистентом їй значно легше.

Загалом до нас зазвичай приходять діти з батьками, які вже знають про особливості й одразу оформляють інклюзивне навчання.

З власного досвіду, що найважливіше у психологічній підтримці підлітків?

Психологічна підтримка — це, власне, підтримка. Вона полягає в тому, щоб підтримувати дитину в будь-якому її проєкті.

Найважливіше — розуміти підлітків. Як і в будь-якому віці, дітей треба проживати та розуміти. Особливо підлітків: у них гормони, і вони часто самі не розуміють, що відбувається з їхніми емоціями.

Вони можуть бути знервованими, сприймати переживання по-іншому, все навколо змінюється. Дитину можна зрозуміти, якщо усвідомлювати, у якому стані вона перебуває. Їй потрібна підтримка.

Не варто думати тільки про себе: «Що мені робити, якщо він мене не слухає?». Якщо дитина не слухає, є причина, і її потрібно розібрати. Важливо знайти корені проблеми та розкласти все «по поличках», щоб правильно діяти.

Які помилки найчастіше роблять дорослі, намагаючись допомогти підліткам?

Є різні ситуації, коли дитина не любить тактильний контакт. Вона не хоче, закрилася в собі й відмовляється. А інколи вчителі підходять і починають її гладити.

Я завжди кажу: так робити не можна. Краще підійти й запитати: «Можна тебе обійняти?». І тільки якщо дитина дозволить, тоді можна її пригорнути. Важливо пам’ятати про кордони.

Ще одна помилка — коли вчитель починає витягувати дитину на особисті теми, наприклад: «А що, у тебе вже є кавалер? Ну, давай розповідай». Це теж неприйнятно для мене.

Неповага до таких речей — серйозна проблема. Бо часто дорослі вважають: «Я старший, я знаю краще». Але думки й почуття молодших теж треба поважати.

Чи є у вас випадок, який особливо запам’ятався або був дуже складним?

Пригадую один випадок, який дуже вразив. Один хлопчик прийшов і сказав, що дуже боїться, бо йому здається, що він гей. Він переживав через це, для нього це була велика проблема. Хлопчик відкрився саме мені. Мені було дуже приємно, але одночасно й страшно, бо така ситуація трапилася вперше.

Ми розбирали цю проблему разом. Потім виявилося, що його батьки недостатньо заробляли кошти, а він дуже любив красивий одяг. Коли побачив хлопця в красивому одязі, подумав, що йому сподобався образ хлопця, і почав думати, що йому подобається хлопець. Насправді ж йому просто подобався одяг, і він хотів би так само одягатися.

Потім хлопчик прийшов до мене і дуже дякував за розуміння та за те, що ми разом розібралися з цим питанням.

Чи часто у школі трапляються випадки булінгу або ж конфлікти? Як ви їх вирішуєте?

Ми проходили спеціальне навчання з теми булінгу. Вчилися, як правильно пояснювати дітям, що таке булінг, куди звертатися в разі його виникнення, які наслідки він має. Наші діти знають це напам’ять.

Ми проводимо просвітницьку та консультативну роботу — як у групах, так і індивідуально. Тому всі діти розуміють, що булінг тягне за собою відповідальність. Можливо, певну роль відіграє і те, що наша школа невелика.

Як такої проблеми з булінгом у нас не виникало. Так, траплялися непорозуміння, але це були радше дитячі сварки, а не булінг. Конфлікти бували, проте ми не можемо назвати їх систематичним цькуванням.

У нашому річному плані є спеціальний розділ, присвячений профілактиці та боротьбі з булінгом, тому ця тема постійно в роботі. Часто плутають звичайну сварку з булінгом, але важливо розрізняти: сварка — це одне, а булінг — зовсім інше.

Сучасні підлітки мають власну думку й уміють її відстоювати. Навіть під час розмови з директором у кабінеті дитина може сказати: «Ні, так не було, це був не я». Це чудово, адже дуже важливо, щоб дитина могла захистити свої права та відстояти власну позицію.

Які прості щоденні практики можуть допомогти дітям відновлювати емоційний баланс?

Щоденні практики починаються з дихальних вправ.

Наприклад, вправа «понюхати квіточку»: ми вдихаємо носом, а видихаємо ротом. Далі — вправа «квадрат»: затримуєш дихання на чотири секунди, потім видихаєш чотири секунди, знову затримуєш і вдихаєш протягом чотирьох секунд. Ця вправа дуже допомагає у стресових ситуаціях.

Наступний елемент — легка руханка або йога. Ми часто проводимо різні фізкультхвилинки під музику.

У старших класах вчимося говорити про емоції — висловлювати їх. Є спеціальні ігри: діти отримують завдання показати різні емоції в певних ситуаціях і розігрують їх. Це дуже подобається, адже можна спробувати себе в різних ролях, і час минає непомітно.

Крім того, я навчила дітей вести щоденник вдячності. Щодня потрібно записати щонайменше три моменти, за які ти дякуєш прожитому дню. Це може бути нова інформація, цікаве враження чи якийсь маленький приємний епізод. Головне — знайти, за що подякувати.

Таке завдання вчить дитину думати про позитив і знаходити його в усьому. Зараз, коли ми більше практикуємо цей метод, діти вже не обмежуються трьома пунктами — у їхніх щоденниках з’являються цілі списки. Це допомагає їм більше цінувати себе і своє життя.

Ваша робота забирає багато емоційного ресурсу. Як ви його зберігаєте і поповнюєте?

Віра мені дуже допомагає. Кожного дня молюся вервицю — це свого роду медитація. Я вичерпую звідти енергію.

Люблю залишатися з Богом на одинці, хоча б 40 хвилин щодня. Я розмовляю, і мені це дає наснагу. Але хоч я є психологом, я теж зверталася за допомогою фахівців.

Коли мій син був старшим підлітком, я зверталася по допомогу, бо мене ніхто не вчив бути мамою. Я покладала дуже багато надій на сина. Коли він не виконував, я злилася. Зрозуміла, що це його життя. Він має право помилитися, впасти, піднятися і йти далі.

З часом ми навчилися домовлятися. Коли йому потрібна допомога чи порада, він приходить, і ми разом думаємо над цим та спілкуємося на будь-яку тему.

І наостанок: яку головну пораду ви дали б батькам і вчителям, щоб допомогти дітям у нинішніх умовах і самому залишатися ресурсним?

Потрібно жити сьогоднішнім днем. Мріяти, звичайно, треба, але будувати далекоглядні плани я б не рекомендувала. Варто дякувати за кожен прожитий день, отримувати задоволення від нього й цінувати те, що є зараз.

Багато людей постійно чекають: «Ой, коли закінчиться війна, я зроблю те й те», або «Ой, коли настане літо, я нарешті зроблю ось це».

Не потрібно чекати. Якщо є можливість — робіть зараз. Виконуйте свої бажання, насолоджуйтеся моментом. Життя прекрасне.

Дітям важливо показувати власним прикладом, що треба жити тут і тепер. Саме так їх можна цьому навчити.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!