В переддень чекання Великого Вибору президентом В.Януковичем хочеться ще раз нагадати і показати події на тлі яких розгорталась недавня трагічна історія нашого народу.
Ціле покоління онімілих громадян, для яких ще й досі не скінчилась Радянська влада, з допомогою мистецтва почало говорити. Сьогодні, коли знову переписують підручники історії, саме вони мають сказати своє слово – слово людей, які були свідками подій, через свою особисту історію життя. Не всі готові розповідати про свій досвід, особливо ті, хто перебував у сталінських та німецьких таборах. Страх посіяний тоді, удобрений мільйонами життів, не дає їм досі свободи говорити…
«Пересувна виставка творчих робіт людей, які постраждали від нацизму і тоталітаризму» - це проект, який здійснюється на кошти німецького фонду «Пам'ять, відповідальність, майбутнє» в рамках програми «Місце зустрічі – діалог». Проект має на меті зібрати і оприлюднити спогади очевидців подій та створювати умови для спілкування різних поколінь. На протязі вже двох років в десяти містах України (Київ, Миколаїв, Тернопіль, Хмельницький, Чернігів, Глухів, Житомир, Івано-Франківськ і ще пройдуть у Житомирі, Черкасах) проходили зустрічі молоді з людьми, які постраждали від нацизму і тоталітаризму. Живий діалог через покоління вилився у творчі роботи юних. Ці малюнки «жахливо-наївні» і водночас, пропущені крізь уяву, дають шанс тяглості історії, передачі такого важливого досвіду від батьків до дітей. Водночас, зрілі графічні роботи зовсім юного тоді київлянина Володимира Куткіна (15 років на момент війни), який пережив і війну, і концтабори, зміщують наш погляд з минулого на можливе майбутнє, коли мовчанка багатьох стає репризою історії.
«Ми зростали в тоталітарному СРСР і погано знали власну історію. У історії Другої Світової війни, яку нам було запропоновано, багато чого було приховано, і ідеологічні незручності підчищені, а сама історія частково перетворилася на міф. Наприклад, ми не знали, що понад 30 000 німецьких чоловіків відмовилися служити в армії «великого» фюрера з релігійних або політичних причин. Вони не хотіли вбивати, тому вбили їх. Не знали ми і про сотні тисяч німців, відправлених в концентраційні табори, тому що режим Гітлера був для них неприйнятний. А ще не здогадувались про німецьких дипломатів, які відмовилися служити тоталітарній Німеччині – тому яскравий приклад Майер-Лінденберг, німецький аристократ, нащадок дипломатів.
Ми, тобто Радянський Союз, виграли цю війну. Страшною ціною. Але діалогу держави з народом знову не відбулося. Табори для військовополонених розмістилися поряд з таборами для власних громадян. Сьогодні ми живемо в іншій країні, якій випало стати державою Україна. Ця дивовижна держава й досі не бажає приймати й розуміти власну історію, держава, що, як і раніше, не бажає вчитися діалогу з власним народом.
Та ми маємо друзів і, як виявилося, живуть вони у Німеччині. Отій Німеччині, що була переможена і зруйнована, а сьогодні є демократичною і впливовою країною. В котрій природна зміна поколінь не знищила пам'ять, і нині там цілком успішні люди живуть з невгасаючим відчуттям провини. Провини за далеке минуле.
Сьогодні, коли міністр освіти України намагається на свій, вельми специфічний смак, «вичистити» історію нашої країни, німецький платник податків цілеспрямовано і свідомо вчить нас, українців, діалогу. Діалогу нашого молодого покоління з минулим, таким далеким від нього. Він, цей німецький громадянин так і назвав фонд, що працює для нас і у нас «Пам’ять, відповідальність та майбутнє». Подякуємо йому. Ми лише вчимося бути європейцями» - пише Семен Глузман.
Щоб відбувся діалог необхідно було перед тим зібрати і зберегти по крихтам ще живих свідків минулого. І ось Семен Глузман засновує «Медичний реабілітаційний центр для жертв воєн та тоталітарних режимів». Кінорежисером Олександром Дірдовським з перших уст було записано понад 500 годин інтерв’ю-спогадів 264 людей про катування і знущання, які вилились у 16-ти хвилинний фільм «Ріновага-жаху». Коротенькі статті-свідчення повторились і в книжечці-нагадуванні «Рівновага», яку випустила благодійна організація «Касталія-Фонд», що проводить зустрічі та виставки робіт учасників цих зустрічей в містах України. Запис однієї з них у м. Івано-Франківськ на радіо можна почути тут http://odtrk.if.ua/2013/11/09/reportazh-11/ (репортаж Наталі Асатурян «Рівновага» від 9.11.2013).
«Фонд, «Пам'ять, відповідальність та майбутнє», є втіленням політичної та моральної відповідальності німецького уряду, економіки та суспільства за збиток нанесений націонал-соціалістичним режимом, що пам’ятає своїх жертв і переосмислює пройдене. А ми?» - запитує керівник проекту Ірина Пієвська.
«Де буде моя і ваша, пане Президент, рівновага завтра?» - запитую себе я, дивлячись в очі Володимиру Куткіну.
Еріка Вітер, Івано-Франківськ
