Ротний 93-ї окремої механізованої бригади капітан Віталій Попович впродовж року успішно командував обороною шахти «Бутовка» — однієї з найгарячіших точок на карті АТО.
До війни «Вітер» — Віталій Попович — був успішним приватним підприємцем із Прикарпаття. Із початком російської агресії на Донбасі він активно займався волонтерською діяльністю, допомагав українським воїнам армійською амуніцією. А згодом, як тисячі справжніх чоловіків, і сам поповнив лави війська.
— Спочатку я планував укласти контракт у 3-му полку спецпризначення. Однак це потребувало певного часу, тож вирішив піти до війська добровольцем за мобілізацією, — розповідає «Вітер». — Мене, лейтенанта, направили до одного з навчальних центрів. А трохи згодом призначили командиром кулеметного взводу 93-ї бригади, який обороняв позиції на вентиляційному колекторі шахти «Бутовка».
Як і рік тому, сьогодні на цій позиції гаряче. Підрозділ «Вітра» тримав оборону під постійними обстрілами бойовиків з різних важких артилерійських систем, танків, мінометів. Сюди регулярно навідувалися ворожі диверсанти.
Підрозділ «Вітра», а це кілька розрахунків великокаліберних кулеметів ДШК, займав позиції на південній стороні шахти, які виходили якраз на облаштовані опорники противника в колишньому депо. «Вітер» керував діями свого взводу на самісіньких «нульових» постах. Адже ніщо так не піднімає бойовий дух солдатів, як командир, який не ховається за спинами підлеглих.
— Перші 2–3 тижні на «Бутовці» було надзвичайно складно. Противник знав про нову ротацію і цілодобово випробовував нас на міцність, — пригадує Віталій. — Додавало труднощів і те, що територія нашої позиції була дуже обмеженою, всього 150 на 400 метрів. А споруди шахти були добрими орієнтирами для артилерії бойовиків. Старі оборонні споруди та вогневі точки майже зруйнувалися від постійних обстрілів.
Фактично на очах архітектура шахти помітно змінювалася. Особовому складу доводилося копати бліндажі та окопи здебільшого вручну, причому під інтенсивним вогнем противника.
За кілька місяців «Вітер» був призначений командиром роти та взяв під своє командування оборону шахти. Постійні обстріли та вогневі удари майже не припинялися. Особливо захисникам шахти дошкуляв ворожий танк, який виїжджав декілька разів на день зі сторони сонця та вистрілював весь боєкомплект.
Наш герой пригадав випадок, коли ворожий танк виходив неподалік Ясинуватської розв’язки і випускав по шахті кілька снарядів, а потім розвертався та бив углиб своєї оборони. Пізніше хлопці дізналися, що цей танк таки був знищений у районі ДАПу.
Не раз обстановка складалася так, що ротний кілька ночей поспіль не стуляв очей, постійно сидів перед камерою спостереження та обходив пости, бо переймався за безпеку своїх людей. Навіть коли під час потужних обстрілів бійці спускалися в укриття шахти, ротний залишався на поверхні, контролював обстановку, щоб вчасно попередити про штурм.
За словами «Вітра», під час оборони позицій на шахті було небезпечно, важко фізично та психологічно. Однак хлопці вистояли. Серед них багато справжніх героїв. Наприклад, Олександр Демидов знищив чимало цілей, був поранений. Після лікування знов повернувся в підрозділ на захист шахти. А контрактник Максим Синельник, який у бою втратив око, сьогодні бажає далі служити та воювати. І таких прикладів чимало.
За рік в АТО «Вітер» пройшов бойовий шлях від лейтенанта до капітана. Він став авторитетним ротним командиром. У планах офіцера підписання контракту з оборонним відомством, адже він відчуває свою відповідальність за долю Батьківщини, своїх бійців, з якими пройшов крізь пекло війни.
Валентин ШЕВЧЕНКО, ЗСУ
