Кожного року ми на Межу року підводимо підсумки пережитого і пробуємо трішечки зазирнути у майбутнє. Бо кінець року це час осмислення минулого і час очікування на майбутнє, яке от-от відкриється для нас. А майбутнє нам завжди бачиться чи як чиста сторінка чи як сторінка радісна і яскрава. Така природа людини, яка, попри все, з надією очікує дарів майбутнього.
Отож, що, з моєї суб’єктивної точки зору було головним, визначальним у минулому році. І як воно впливатиме на рік майбутній?
Для мене це два процеси чи дві констатації:
По-перше – у мене сформувалося стійке відчуття, що цього разу ми таки відбилися від Звіра. Ми таки вирвалися з його пащі. Так, закривавлені і пошарпані, так, з певними втратами – проте вирвалися. Він ще спазматично дихає нам у спину. Ми ще відчуваємо гарячий сморід з його пащі. Однак ми вирвалися. І тим самим - утвердилися. Чи утверджуємося. Ми знаємо, що Звір ще довго буде гнатися за нами. Однак, догнати нас йому буде щораз важче. Це вість благая.
Натомість друга вість не така радісна. Вирвавшись з пащі Звіра, ми маємо кудись бігти – щоб стати нарешті для нього недосяжними. Ми маємо чи знайти, чи разом з кимось збудувати якийсь сховок, якусь фортецю, якийсь прихисток.
Донедавна таким прихистком ми бачили Велику Европу – спільний дім вільних і самостійних народів світу, в якому ми живемо. А ми живемо тут – в Европі – не в Америці чи Австралії, де теж добре, але далеко – недосяжно далеко. Але події останніх років, чи навіть року останнього, ознаменувалися розхитуванням віри у цю Велику Ідею, Велику Мрію народів Европи. Щораз частіше від широкосердності, масштабних задумів народи Европи скочуються до смішного карликуватого егоїзму, замикаються у своїх дрібничкових локальних справах, зводять не менш дріб’язкові порахунки. Ця дріб’язковість роз’їдає Велику Ідею Єдиної Европи як Спільного Дому її народів.
Сам по собі не кожен народ дасть раду із Звіром, який тільки й жде, коли впадуть мури Єдиної Европи. Він вже закинув за ці мури, як це було у Середні віки, не один заражений чумою труп, щоб пошесть почварних егоїзмів розжерла Велику Ідею. І не без успіху – де не де ми бачимо вогнища чуми.
Та що залишається нам – нам, українцям, тим, що є у першій лаві оборони, нам, перед якими Звір?
Перефразовуючи римського сенатора, завершу свої скромні цьогорічні міркування так:
«Велика Европа має бути збудована» - не переставаймо наслідувати Катона старшого.
Інакше – Звір.
