Cекуляризоване суспільство дає можливість гри будь-якими сенсами, в тому числі, християнськими. Сьогодні багато хто грається в ельфів, орків, козаків... дехто грає в християн. Більшість церковних громад — гуртки історичної рекострукції, які мають до Христової церкви не більший стосунок, ніж сучасні “бонапартисти” до Великої армії Наполеона.
Чи можливе спасіння через симуляцію? Вочевидь, ні. Проте, як відрізнити симулятивне християнство від справжнього? Формальних ознак не існує, але є естетичний критерій. Він полягає в тому, що як тільки ми зустрічаємо справжнього християнина, сумніви щодо правдивості його віри одразу зникають. Істину не доводять – Істину здійснюють.
Ви переважно стикаєтеся з симуляціями, тому не маєте жодної уяви за Християнство, коли сварите його. Дресированих християн безсенсово розпинати, пошукайте диких, аби отримати справжнє задоволення. Інакше ви нагадуєте подружню пару з анекдоту: “те, що ми 20 років вважали оргазмом, так то була астма!”.
Справжні християни трапляються й нині, іноді в найбільш несподіваних місцях — серед адептів протестантських сект, наприклад.
Так Господь являє ще одне чудо — бере до Себе найвіддаленіших від Себе (декого з протестантів).
Ви не повірите, але навіть в надрах РПЦ є, можливо, один християнин — певне, якась сліпа й глухоніма людина з великим серцем, яка не здогадується за існування патріарха московського. І цьому християнину ми з вами не достойні розв’язати ремінці на ногах його.
