Василь Скрипничук, який майже три роки головує в Івано-Франківській облраді, свою другу відпустку проведе в зоні АТО.
Що стало причиною його рішення, чи балотуватиметься він на місцевих виборах, чому «Свобода» гальмувала перспективний план утворення об’єднаних територіальних громад на Прикарпатті та як може змінитися конфігурація облради, Василь Скрипничук розповів кореспондентові Укрінформу.
– Василю Михайловичу, завершується ваша майже трирічна каденція на посаді голови Івано-Франківської облради. Як оцінюєте роботу депутатів шостого скликання?
– Якщо порівняти шосте скликання облради з першим, то воно і в підметки йому не годиться. Я можу порівнювати, бо був тоді депутатом. Перша рада складалася з тих безкорисних і безстрашних людей, які воювали, боролися за область. Потім уже мандат отримували люди, які мали багато своїх інтересів. З шостою працювати було складно. У ній були і ті, що відверто підігравали Азарову та Януковичу. Я бачив активність людей, а за рік-два ця показна активність пропала. Зникла зовсім, коли почалась війна. Ще помітним залишається волонтерство, а вже воювати нікому.
А 2013-2014 роки були надзвичайно напруженими. Починаючи від Майданів та завершуючи війною. Якщо брати найскладніші моменти, виникали незручності. Особливо у відношенні тих людей, які нібито робили і Революцію, і Майдан. Підкреслюю слово «ніби», бо багато людей справді щиро цим займались і роблять складну справу й дотепер. Утім, псевдопатріоти породили розшарування у суспільстві та спробу окремих політичних сил вплинути на свій розвиток, посилити вплив на політичні процеси. Пристосуванці були і залишаються, на жаль.
– Після початку бойових дій на сході ви тричі штурмували військкомат, аби отримати повістку в зону АТО, а свою останню відпустку провели на передовій.
– І наступну відпустку так само буду там. Вже з 21 вересня. У зону АТО ми відправляємо БТР, які знайшли наші люди. Для його ремонту вклали кілька десятків тисяч гривень. Відновили машину працівники Локомотиворемонтного заводу. Інженери, техніки трудилися й у вихідні, і після роботи заради того, щоб долучитись до захисту своєї України. Ще силами села Побережжя відремонтували УАЗ. Оцю техніку відвезу хлопцям на передову і там відразу залишусь.
– То виборчу кампанію ви теж проведете в зоні АТО?
– Я ще не знаю, чи мене висунуть кандидатом на ці вибори. Хоча, для мене це – не принципово.
– Вашу кандидатуру на вибори мала б висунути «Свобода», яку ви представляєте в облраді?
– Так. Я вже більше ні від кого не маю наміру йти на перегони. Мені вже пізно ходити по різних партіях. Не той вік (Василю Скрипничуку – 57 років, – авт.).
Мене вже менше цікавить бюрократична робота. Тим більше, в тих умовах, у яких я пропрацював останні три роки. Коли є 13 партій і кожне рішення залежить від одного-двох голосів, від того, чи прийде депутат на сесію, чи проголосує, від постійного пошуку консенсусу між різними за ідеологією групами. Подивимось, що буде після виборів.
– А події 31 серпня під Верховною Радою вас не збентежили? Адже і рейтинг «Свободи» відтоді падає?
– Ні. Не думаю. Радше навпаки. Відколи почали детальніше розбиратись, рейтинг «Свободи» зростає. Спочатку, справді, було нерозуміння ситуації. Втім, у нас є багато людей, які вже пройшли фронт. Вони кажуть, що одною гранатою не можна поранити 135 людей. Таких гранат у природі не існує. Значить, це було щось інше, інший вибуховий пристрій. Невідомо, хто ще стріляв, від чого поранення… Думаю, швидше за все, це була провоВасиль Скрипничук: кація, щоб відволікти увагу суспільства від, по-суті, зради української ідеї. Що б не казали, але той пункт 18 у положенні Конституції, надає спеціальний статус Донбасу. Він стане анклавом, який ніколи не буде українським.
– А як сьогодні ставляться прикарпатці до об’єднання громад?
– Переважно люди ставляться позитивно до цього. Усі давно побачили, що великого толку з місцевої ради та депутатів немає. Ці процеси на побутовому рівні мало хто аналізує. Особливо в контексті кількості депутатів. Для виборців те, скільки депутатів є у радах, не принципово. Для них цікаво, аби дорога була в селі, працювала школа, церква і так далі. Якщо через процес об’єднання громад це вдасться зробити, то це і буде справжнім успіхом децентралізації, яка з боєм, але починається.
Сьогодні ми маємо застереження від Мінрегіонбуду щодо 14 з 63 утворених ОТГ. Ніби вони не мають жодної підстави для існування. Утім, потім влада чомусь одній з них, Старобогородчанській, таки дозволила брати участь вже у цих виборах. Відтак, вона і ще дві – Верхнянська та Печеніжинська – у жовтні обиратимуть собі владу. Та ж Печеніжинська громада може стати абсолютно самодостатньою. І таких громад в області є кілька десятків.
– Чим відрізнятимуться місцеві вибори у цих трьох громадах від голосування в інших населених пунктах?
– Якщо там об’єдналися 4-10 сіл, то всі вони обиратимуть одного сільського голову і кожен собі – старосту. Менше обиратимуть депутатів до місцевої ради. Менше депутатів стане і в обласній раді. У наступному складі їх буде 84 (нині в облраді є 114 обранців, – авт).
– А з чим люди найбільше звертаються до вас та до обласної ради?
– Найбільше просять допомоги на лікування. Медичну галузь потрібно негайно змінювати. Ми вже десятки років говоримо про страхову медицину, а її досі немає. До мене щодня надходять десятки таких звернень. Серед них – і прохання від родин учасників АТО.
– Ця тема болюча для вас?
– Дуже. Особливо є багато нарікань на визначення статусу серед добровольців. Лише у легіоні «Свободи», а це і «Карпатська Січ», й інші військові формування, 21 людина загинула. Ті, які були у міліцейських батальйонах, ЗСУ, ще отримали статус. Але ось недавно до мене приходили двоє жінок з Богородчанського району. Їхні рідні загинули більше року тому. Досі навіть орден не можуть отримати. Ми штурмуємо центральну владу, бо питання квартири, землі та іншого для добровольців залишаються відкритими.
– А як вирішуються земельні питання для учасників АТО? Це правда, що окремі сільські голови їх відверто саботують?
– Правда. Вони просто дають відповідь, що вільних земель немає. І це частково відповідає істині. Для цього їм потрібно або розширювати межі населеного пункту за рахунок тих земель, якими відають державні адміністрації, або в когось їх відбирати. Але тоді землекористувач звернеться до суду і поверне собі ділянку. Якщо б раніше не віддали під «Буковель», сотні гектарів, сьогодні і там би знайшлась земля для військових. Де олігархи чимось володіють, там завше безпорядок і мало законного. Особливо, коли йдеться про виділення землі, води, лісу і подібного. Я в цьому вже переконався.
Утім, частково проблема вирішується. До речі , тут для вояків та їх сімей було б вигідним утворення об’єднання територіальних громад. Бо сьогодні земельними ділянками поза населеними пунктами розпоряджаються державні адміністрації, які не завжди поспішають їх віддавати. В об’єднаній територіальній громаді ради могли би самостійно приймати рішення стосовно земель для своїх вояків.
