Країна знову опинилась у глухому куті. Україна не скористалася шансом на швидке соціальне оновлення та радикальні політичні і економічні реформи, наданим проголошенням незалежності у 91-му та Помаранчевою революцією у 2004 роках.
Ми опинились у державі, владу в якій спочатку захопили комуністичні бюрократи та олігархічні клани, а потім і партії-корпорації, які задля збільшення цієї влади готові змагатись один з одним, забувши про інтереси держави та її громадян.
Правовий хаос та беззаконня, корупція на всіх щаблях державної влади призвели до того, що ніхто – ні вчений, ні робітник, ні селянин, ні лікар, ні підприємець, ні військовослужбовець не впевнені , що у власній країні можуть реалізувати свої здібності та забезпечити успішне сьогодення та майбутнє своє та своїх дітей.
Ми вже майже повірили, що сильні, успішні і чесні люди в українській політиці не затребувані, що український виборець, не зважаючи на всі уроки, голосує лише за популістів, які обіцяють все і зараз, не вдаючись у роздуми, яким чином це має бути досягнуто.
В режимі напруженого очікування наступної виборчої кампанії, політичні сили в парламенті орієнтовані на конфронтацію, а не на співпрацю, – як результат, замість демократичної системи врядування – демократичний хаос, державна машина функціонує не надто ефективно, судовій та правоохоронній системам не довіряють громадяни, а нові вибори стають єдино можливим несиловим варіантом виходу з конфліктів.
Партії стали "улюбленими іграшками" лідерів та бізнес-проектами для олігархів – донорів, а заручниками політичних амбіцій окремих особистостей стаємо ми з вами.
Серед усіх парламентських партій існує певна "кругова порука": жодна з них не лобіюватиме кроки, які зможуть демократизувати політичну систему і поновити зв’язок між партіями і виборцями . А , значить, і далі будуть існувати такі явища, як закриті партійні списки і торгівля місцями у цих списках, прихід до парламенту абсолютно випадкових людей, яким не болить душа за державу.
Популізм, за який ми готові голосувати на кожних чергових та позачергових виборах, є головною перешкодою до реальних змін. Більше того, він стає причиною кризових явищ в економіці , відсутності результативних реформ у соціальній сфері, медицині, освіті , тощо.
Чи можемо ми й надалі довіряти наше життя сьогоднішнім політикам?
Ні і ніколи. Ви можете собі уявити, що діючі політики змінять Конституцію, або ухвалять закони, що відкриють шлях внутрішньопартійної конкуренції?
Що вони зроблять судову владу справді незалежною , що вони змінять виборчу систему так, щоб виборець впливав на формування виборчих списків партій?
Що вони створять країну, де правоохоронні органи будуть захищати права громадян, а не можновладців, де права громади будуть підкріплені реальними можливостями, де підприємець в ціну товару або послуги не буде включати вартість хабара представнику контролюючого органу, де політик буде слугою народу, а не "хазяїном життя"?
Ставити перед політиками вимогу таких змін – життєва необхідність. Країна втрачає час і не може більше чекати.
Що ми маємо робити?
Єдиний вихід – самим збудувати державу, яка б відповідала сучасним та майбутнім цивілізаційним викликам, захищала нас та наших дітей, задовільняла наші потреби та інтереси.
Для цього потрібно усвідомити себе громадянами – суб’єктами державотворення, укласти між собою угоду про принципи взаєможиття та взаєморозвитку, на засадах яких має бути відтворена українська державність.
МИ повинні згадати, що виключно МИ і є влада. Що МИ можемо її здійснювати не тільки через органи , які ми обираємо, а й безпосередньо. І коли ці органи не справляються з цією роллю і шкодять суспільству, тобто нам , ми можемо і повинні їх ігнорувати.
Ми повинні згадати, що тільки МИ можемо визначати і змінювати конституційний лад в Україні, і це наше право не може бути узурповано ні державою, ні її неспроможними політиками.
Ми повинні згадати, що нічия згода для того щоб стати громадянином і взяти відповідальність на себе, нам не потрібна. Це наше природне право, і це право гарантовано статтею 5 діючої Конституції України.
Чим більше нас – тим менше їх
За роки незалежності з’явилися нове покоління людей, які мислять інакшим чином. Які здатні постояти самі за себе, не довіряють існуючому політичному дискурсу і готові до серйозної та чесної розмови з політиками.
Формується середній клас, яким би аморфним і несвідомим своїх інтересів він не був. З’явилось багато громадських активістів та громадських організацій, об’єднаних прагненням демократизувати країну. На політичну арену виходять нові лідери, народжені громадянським суспільством. І політики, які думають схожим з нами чином, але бояться афішувати свої думки – є у кожному з політичних таборів.
Критична маса сформована. Потрібно лише організуватися, закасати рукави і впрягтися у воза розбудови вільної, багатої та достойної власних громадян держави. А тому – зробити правильний, усвідомлений вибір, за який потім не буде соромно, перед собою, передовсім.
