Вибори 31 жовтня аналітики оцінюють об’єктивно по-різному – в залежності від своєї політичної заангажованості. Хоча всі відзначають, що ці вибори не що інше як випробування для діючої провладної сили, яка намагатиметься укріпити свої позиції в певних регіонах, в яких влада себе почуває не зовсім впевнено.
Ні для кого не є таємницею, в тому числі і для діючої влади, те що контроль над усією державою можна мати лише тоді коли контролюєш три ключові регіони – це Донбас, Київ і Галичину.
Донбас, виходячи з усім зрозумілих обставин, у провладної сили підконтрольний. Київ, після відміни виборів мера і розпуску районних рад у столиці вже на шляху до статусу бути підконтрольним. Залишилася Галичина, яка ще вперто намагається чинити опір на ідеологічному рівні дещо відчуженим ментально силам.
З вище сказаного випливає один єдиний висновок, що майбутні вибори будуть не чим іншим, як битвою за Галичину. Партія регіонів до цієї битви підготувалася, на перший погляд, доволі непогано, спорядивши аж три, хоча і нерівнозначних колони, перед якими стоїть конкретна задача – взяти максимум голосів на Західних територіях.
Перша колона – це сама партія регіонів, яка йде показувати і доказувати (можливо в першу чергу для самої себе) свою спроможність підкорювати західноукраїнський електорат.
Друга колона – це сателіти партії регіонів, які створюють лівий фланг армади і які мають своє певне електоральне поле і готові додати свої відсотки до спільного жнива. До цих сил належать: Партії Литвина (Народна партія), Тігіпка (Сильна Україна), комуністи.
До третьої колони, яка утворює правий фланг, належать, так звані, псевдопатріотичні сили, які постачають «тушки» для провладних сил.
Ось таким є склад армади, яка вирушила на перший «хрестовий похід» до Галичини. Наскільки він буде вдалим ми дізнаємося вже після 31 жовтня.
