Попри певне існуюче сьогодні враження, що в країні посилився тотальний контроль, що влада сконцентрована в одних руках і вона єдина у своїх помислах від верху до низу, насправді все трохи по іншому. Насправді середній та нижній ешелони влади просто намагаються не мати помислів. Так зручніше і спокійніше. Викривлена статистика, викривлена соціологія, псевдодосягнення та псевдоінвестиції створюють небезпечну ситуацію, коли чиновник сам починає вірити у те, про що він звітує «наверх». Вся його діяльність спрямована на «правильну» подачу тієї чи іншої ситуації, «правильну» атмосферу у місцевих радах, у пресі, «правильні» висловлювання та «правильне» виконання поставлених завдань.
Решта ж країни живе у іншому вимірі. Так, наприклад, коли весь чиновницький склад свято переконаний у тому, що вперше за всю історію відбулись публічні обговорення такого важливого документу як Податковий кодекс і він отримав загальне схвалення,- народ виходить на вулиці і протестує. І це власне той випадок в історії країни, коли протестує національна буржуазія – малий та середній бізнес. І на щастя процесом керують і рухають не політики, а власні ПРИВАТНІ інтереси народу. Політики, як провладні так і опозиційні, взагалі опинились поза процесом, чим і підтвердили своє існування у іншому вимірі.
Звичайно, і на цей випадок у влади є рецепт. Або заветувати кодекс і продовжити обговорення, а там свята, народу не до протестів, або продовжити експеримент, а там ті ж свята і тому ж народу не до протестів.
Проте, якщо станеться по іншому і до ПРИВАТНИХ інтересів мільйонів підприємців додасться трохи коштів окремих олігархів (які хоч і домовились з владою, та все ж переживають за своє майбутнє), а також загальне незадоволення завжди політично свідомих галичан, то ми отримаємо класичне «верхи не можуть, низи не хочуть».
