Гасло «Все вище!» є близьким та закличним не лише для льотчиків і спортсменів, але й для будівельників.Цього року у нас є зручна нагода поговорити про те, як зростало місто у висоту, тому що виповнюється рівно 100 років з того часу як у Станиславові були зведені перші п’ятиповерхові кам’яниці, які місцеві жителі тоді називали «хмародерами».
Спорудження п’ятиповерхівок, яке в ті далекі часи свідчило про зрілість будівельної майстерності, наявність належних коштів у замовників, підвищувало престиж міста.
Це тим цікавіше, що наш провінційний повітовий центр Станиславів, який тоді мав лише 35 тисяч населення, майже не відставав від столичних міст. Приміром, у Києві протягом 1901–03 років були зведені три п’ятиповерхівки (мабуть, перші), а у 1911-му – вже 45. У Львові перша п’ятиповерхова кам’яниця споруджена у 1909 р. на нинішньому пр. Свободи, лише на три роки раніше наших «хмародерів». Отже, переконуємось, що Станиславів не пас задніх.
Фридерик Януш – архітектор, що випередив свій час
Шлях до п’ятиповерхівок у місті тривав рівно 250 років. Перші найвищі будинки від ХVІІ ст. були двоповерховими, лище головний будинок замку Потоцьких мав три поверхи. Протягом ХVІІІ ст. появився один-єдиний триповерховий будинок у 1744 р. – це єзуїтський колегіум, тепер корпус медичного університету на майдані Шептицького. У ХІХ ст. триповерхівки вже не були рідкістю, у першу чергу, на Ринковій площі. Із документів відомо, що в 1840-х роках в місті було всього 765 будинків, а серед них 117 кам’яниць заввишки у два і три поверхи. А ось чотириповерхові кам’яниці були ще дивовижею. Перша була зведена у 1835 р., теж на пл. Ринок, її нинішня адреса вул. Галицька, 29. Потрібно було ще 60 років, щоб у 1894 р. виросла друга і остання в ХІХ ст. чотириповерхівка – дирекція залізниць, тепер центральний корпус медуніверситету.
У червні 1912 р. міські газети повідомляють, що тут споруджуються п’ять великих кам’яниць, із них чотири – п’ятиповерхові. Їх автором є Ф. Януш, ім’я якого перед тим ніде не згадувалось. А спроектував він будинки такими, що різко відрізнялись від інших тогочасних. Це був модернізм, провісник наступного функціоналізму. Ці будинки досі є незаперечною окрасою міста. Споруджувала їх будівельна фірма «Йорк», що належала братам Янушам. Вона застосовувала в будівництві залізобетонні конструкції, що було тоді технічною новинкою. Ф. Януш яскравим метеором промайнув на архітектурному небосхилі міста, і після 1913 р. жодних згадок про нього в документах, на жаль, не знаходимо.
Список п’ятиповерхівок відкрила кам’яниця Хованців
Перший п’ятиповерховий будинок у Станиславові на початку вул. Сапіжинської (тепер Незалежності, 4) Ф. Януш споруджував на замовлення одного з найбагатших людей міста, власника друкарні і співвласника газети «Kurjer stanislawowski», директора каси ощадності Станіслава Хованця. Він прожив недовго, помер 1910-го, у віці 48 років. Своєї знаменитої кам’яниці він не побачив. Справу продовжили його чотири сини.
Спорудження п’ятиповерхівки завершене навесні 1912 р. Вона належала до найкращих житлових будинків австрійських часів. Фігури для оздоблення фасаду виготовлені скульптором Мар’яном Антоняком, який після Першої світової війни мав свою різьбярсько-каменярську майстерню в місті. Проте є також твердження, що автором цих фігур є його молодший брат Фелікс.
Від квітня 1913 р. на першому поверсі розмістилися магазин В. Лєвака, кондитерська В. Кровицького, редакція міської газети, а в підвалі – друкарня. Чотири верхніх поверхи зайняли готель і ресторан «Уніон». У тогочасній рекламі читаємо: «Готель устаткований з найвищим комфортом, електричне світло, центральне водяне опалення, пасажирський ліфт, ванни, в кожному номері тепла і холодна вода, телефон».
У міжвоєнний період «Уніон» залишався найсоліднішим готелем у Станиславові. У радянський час готель одержав назву «Київ». Нині кам’яниця зайнята банківськими установами і закладами обслуговування, за нею закріплюється назва: бізнес-центр «Київ».
Найкращий будинок Ф. Януша
Будинок навпроти, на вул. Незалежності, 11 відомий у місті як кам’яниця Гаусвальда, споруджений на замовлення цього власника фірми металовиробів і зброї протягом року і влітку 1913 р. був готовий до заселення. Однак магістрат відмовив власникові у концесії на замешкання, оскільки той, відступивши від затвердженого плану, добудував самовільно п’ятий поверх від вулиці Ґославського (тепер Вітовського). Сплативши штраф, той одержав концесію в лютому 1914 р.
Це друга за віком п’ятиповерхова споруда. Належить до найкращих будинків австрійських часів, так званих "люксусових”, з усіма вигодами, має один із перших в місті ліфтів. Два фасади з широкими вікнами, напівкруглим наріжжям у вигляді ризаліту-вежі, численні ніші лоджій надають кам’яниці неповторного вигляду. Наріжна частина завершувалася елегантним заскленим ліхтарем, який на сьогодні втрачений. Знавці архітектури, гості нашого міста не можуть повірити, що цей будинок зведений до Першої світової війни і «переносять» дату його спорудження років на 10 пізніше.
Довелося чути від старожилів, що дах кам’яниці був покритий листами з чистої міді, які здерли під час війни австрійці для військових потреб. Власник нібито не зміг цього перенести і з розпуки повісився. Справжня історія не була настільки трагічною, бо старий Карл помер власною смертю під неушкодженим дахом аж у 1931 р. Надалі будинком володіла його донька Кароліна до радянської націоналізації.
У дорадянські часи на першому поверсі розміщувалася торгова фірма К. Гаусвальда. У 1930-х рр. частину будинку із входом від вул. Вітовського займала філія Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Після війни тривалий час торгові приміщення використовувались магазином одягу "Силует”. Нині перший поверх займають торгові заклади, решта поверхів житлові.
Споруда має велике містобудівне значення як одна із висотних домінант прилеглого Вічового майдану, яка одночасно спільно з розташованим навпроти будинком творить урочистий в’їзд на вул. Незалежності.
Тут проживали бургомістр і голова «Просвіти»
Ще один п’ятиповерховий будинок Хованців з нинішньою адресою вул Вітовського, 19 побудований протягом 1912-13 років. Він прилягає справа до їхнього попереднього наріжного будинку, з яким об’єднаний архітектурно-стилістичним вирішенням. Форми обидвох кам’яниць настільки гармонізоваані, що сприймаються як єдина цілість. Споруда постала на місці давнього ресторану М. Гаубенштока.
Оскільки глава сімейства С. Хованець помер, справа будови перейшла до його синів. Брати Хованці були помітними польськими діячами: Тадеуш — промисловець, Вацлав — бурґомістр у 1924—35 роках, Владислав – інженер та Чеслав – історик і публіцист. Вацлав і Тадеуш з сім’ями тут і поселилися. Перший поверх власники знову віддали під ресторан М. Гаубенштоку. Від жовтня 1913 р. і до кінця життя у будинку проживав Володимир Янович (1868—1931) — лікар, громадський діяч, меценат, голова філії станиславівської «Просвіти».
Кам’яниця «Австрія-Одеса»» причетна до історії творення ЗУНР
Далі звернімось до монументальної кам’яниці на розі вулиць Січових стрільців та Шевченка. На початку 1912-го греко-католицька капітула придбала давній двоповерховий готель «Центральний» та на його місці почала будівництво великого прибуткового дому. В центрі міста постала імпозантна чотириповерхова споруда з великими мансардними приміщеннями, з двома фасадами. Неповторності будинкові надає потужна колонада вздовж фасаду з вулиці Шевченка. Дах — черепичний шатровий з великим ліхтарем, у ньому був встановлений баштовий годинник. Не зберігся ні ліхтар, ні годинник.
1 травня 1914 р. в кам’яниці відкрились готель, один з найкращих у місті, ресторан, кафе, третій у місті кінотеатр. Усі ці заклади мали назву „Австрія”, яка перейшла і на саму кам’яницю.
У січні-травні 1919 р., коли Станиславів був столицею ЗУНР, кінотеатр, який тоді мав назву „Одеса”, став місцем засідань Національної Ради. Тут працювали відомі діячі ЗУНР Є. Петрушевич, Л. Бачинський, К. Левицький, Д. Вітовський. У лютому-березні того ж року в готелі зупинялись визначні українські діячі М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра. В цьому приміщенні 3 січня 1919 року була прийнята знаменна ухвала про об’єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою. В січні 1991-го на пілоні при вході в Народний дім встановлена меморіальна дошка.
В часи польської окупації будинок залишався у власності греко-католицької капітули, а усі заклади, розташовані в ньому, одержали назву „Варшава”. Один під’їзд будинку з вул. Шевченка має квартирне планування і постійно використовується під житло. Тут мешкали художник Осип Сорохтей, відомий станіславський лікар-офтальмолог і суспільно-громадський діяч Ярослав Грушкевич, лікар, організатор медичної служби у корпусі Є. Коновальця на Східній Україні Кость Воєвідка, педагог і мовознавець Антін Ульванський
Із встановленням радянської влади готель і ресторан одержали назву „Спартак”, а від 1960-х років — „Дністер”. У приміщенні колишнього кінотеатру „Варшава” розмістилась обласна філармонія. Від 1981 р. тут розміщується Центральний народний дім.
«Народний дім» був штабом української громади
Принагідно згадаймо ще одне яскраве творіння Ф. Януша – чотириповерховий «Руський Народний дім» на вул. Чорновола, 22. Зведення почате у червні 1912 р. і закінчене влітку 1913-го. Пластика будинку чітка, лаконічна і видає руку досвідченого будівничого.
Після проголошення ЗУНР кам’яниця стала штабом української громади міста. В ній працювали філія «Просвіти», «Українська бесіда», «Молода громада». Будинок бачив у своїх стінах М. Грушевського, С. Русову, в ньому проводила свої репетиції Республіканська капела О. Кошиця з Києва. Четвертий поверх був відведений під житлові приміщення. Тут мешкав і мав свою адвокатську канцелярію Лев Бачинський – колишній віце-президент ЗУНР.
У радянський час у будинку розміщувались обласний та міський суди, юридична консультація, обласна колегія адвокатів. Від грудня 1996 ним володіє обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, найбільша книгозбірня області.
Місто зростає вгору
Новий прорив у висоту стався наприкінці 1960-х років. У 1968 р. в центрі міста збудована телефонно-телеграфна станція на вісім поверхів (тепер «Укртелеком»). Полігоном висотного будівництва стала Набережна ім. Стефаника. У 1968 р. тут виросли перші дев’ятиповерхові будинки, у 1977-му – 12-поверховий, у 1990-му – 14-поверховий. Останній є найвищим житловим будинком міста. А найвищим будинком взагалі залишається ратуша, шпиль якої сягає висоти 49,5 метра.
А які хмарочоси є най-най? Найвищим в Україні є щойно збудований у Києві торговий центр на Кловському узвозі, який має 168 метрів (48 поверхів). Найвищий хмарочос світу «Бурдж Халіфа» — у місті Дубай (ОАЕ). Його висота становить 640 м до даху (162 поверхи), а разом зі шпилем — 828 м. Працювати і проживати у хмарочосах престижно, але зручніше і надійніше таки ближче до Матінки–Землі.
Михайло Головатий, ЗК
