Газета «Кур’єр станиславівський» назвала Станиславів містом силачів, адже звідси походили справжні корифеї рингу. Містяни щиро пишалися успіхами атлетів-земляків, охоче спостерігали за любительськими боями, а от бокс не особливо полюбляли.
Спробуймо більше дізнатися хоча б про деяких станиславівських зірок спорту, а також про спортивні уподобання звичайних мешканців міста.
Спорт чи музика?
Починаючи з середини ХІХ століття, в Європі входять у моду змагання атлетів. Ці видовища збирають юрби цікавих, а успішні атлети стають знаменитостями і улюбленцями публіки. В менших і більших містах проводилися любительські бої непрофесійних атлетів, які зазвичай відбувалися на циркових аренах. На професійних рингах одна за одною загорялися і гаснули зірки спорту. Так, перед Першою світовою війною відомим атлетом був Міхал Кочай, син бідного станиславівського сторожа.
Він успішно виступав на європейських рингах і був один з небагатьох спортсменів, який мав честь бути представленим цісареві. Кочай доробився до значного маєтку, після завершення кар’єри осів у Сполучених Штатах, але час від часу приїжджав у рідне місто.
Ще одним видом спорту, який особливо любили мешканці Станиславова, на думку міської преси, був теніс. У 1905 році газетярі зазначали, що він став дуже модним у місті. Граючи в теніс, місцева молодь розмовляла виключно англійською, викрикуючи на кортах: Плей! Реді! Аут! Лет! Гейм! У крамницях Станиславова без проблем можна було придбати інвентар та одяг для тенісної гри, причому лише англійського виробництва, на інший місцеві любителі тенісу не погоджувалися.
На початку ХХ ст. преса зазначала, що спорт стає значним конкурентом для музики. Молоді люди, які раніше присвячували свій час грі на музичних інструментах, цікавилися їздою на велосипедах, лижах і ковзанах. У товаристві все частіше обговорювалися не концерти, а спортивні змагання.
Два брати
В кінці ХІХ ст. у станиславівській гімназії навчалися брати Владислав і Станіслав Циганевичі, які згодом прославилися як атлети. Газета «Кур’єр станиславівський» писала, що після виїзду братів із міста тут залишилося багато людей, які пам’ятали знаменитих спортсменів у їхні юні роки.
Спортивна кар’єра Станіслава Циганевича (1881-1967) фактично розпочалася ще у підлітковий період. Під час навчання у гімназії хлопець познайомився з Володимиром Свьонткевичем, головою місцевого спортивного товариства «Сокіл». Той переконав юного Станіслава зайнятися спортом, а саме плаванням, фехтуванням та бігом на короткі дистанції. В 1896 році Станіслав прийняв рішення навчатися боротьби, але його батько був категорично проти.
Щоб заробити гроші на платні тренування, хлопець брав участь у боях із цирковими атлетами. Вони в ті часи охоче запрошували на бій добровольців із публіки і виплачували грошові премії тим, хто їх поборе. Коли до Станиславова приїхав із гастролями угорський цирк пана Розенцвайґа, юнак зголосився до власника, щоб той узяв його на роботу. Однак цей цирк не влаштовував боїв, тому Станіслав брав участь у циркових номерах із підняттям важких предметів, за що отримував 10 корон у день.
Згодом пан Розенцвайґ найняв віденського атлета Адольфа Шпехта, який пропонував 10 тисяч корон кожному, хто його подолає. Директор цирку просив Станіслава боротися з чемпіоном, але піддаватися йому. Пропрацювавши таким чином кілька днів, хлопець не витримав і поклав віденського чемпіона на обидві лопатки. Станіслав справді отримав свої десять тисяч корон, але розлючений власник цирку вигнав його і більше не захотів наймати на роботу.
Батько помирився зі Станіславом, але лише за умови, що той не буде займатися атлетикою. Юний спортсмен відмовився від публічних виступів, але потай від батька продовжував тренуватися і відпрацьовувати свій коронний прийом, який увійшов в історію під назвою «залізний пояс». Згодом сім’я переїхала до Кракова. Там Станіслав зустрів свого кумира, атлета Владислава Питлясінського. Знаменитий спортсмен запропонував хлопцеві стати його спаринг-партнером, що стало першим кроком Станіслава у великий спорт.
У 1901 році Станіслав переїхав до Відня, де навчався в університеті.
Австрійський атлет Міхаель Гітцлер потоваришував із ним і запропонував йому взяти участь у турнірі в Бухаресті. Станіслав Циганевич блискуче виграв цей турнір. Перед ним відкрилася дорога на ринги всього світу, де він змагався з найвідомішими атлетами. У 1906 році Станіслав узяв участь у чемпіонаті світу в Парижі й виграв його, отримавши нагороду 5 тисяч франків. Після своєї перемоги Циганевич кинув виклик Іванові Піддубному, який вважався найсильнішою людиною Російської імперії.
Бій тривав 47 хвилин, після чого Піддубного дискваліфікували за використання нечесних прийомів. В результаті переможцем став Циганевич, отримавши 30 тисяч франків нагороди. Пізніше спортсмен виступав у США, де провів довший час, періодично повертаючись до Європи. Спортивну кар’єру він офіційно завершив у 1935 році, однак свій останній бій відбув у 1939 році.
Менш успішною була кар’єра брата Станіслава Циганевича Владислава. Власне кажучи, Владислав узяв приклад зі старшого брата і став займатися боротьбою під його впливом, услід за ним він виїхав у США, щоб там виступати на ринзі. Владислав Циганевич (1891-1968) уперше виступив на рингу в Чикаго в 1913 році. Наступного року він двічі виступив на престижному рингу в Медісон-Сквер-Ґарден у Нью-Йорку. В 1917 році Владислав переміг Еда Льюїса, чемпіона світу. Хоч їхній бій не був боротьбою за титул чемпіона світу, Владислав усе ж вважав, що мав на нього право.
Наступного року у Владислава з’явився новий серйозний противник – американець Ерл Кеддок, який переміг його, і з тих пір між ними точилася постійна боротьба за першість. Серйозною поразкою для Владислава став бій із сином чеських емігрантів, атлетом Джо Стегером, який переміг і невдовзі став чемпіоном світу, перекресливши мрії Владислава на цей титул. Останній бій Владислав відбув у 1950 році, після чого вийшов на пенсію і разом із братом Станіславом займався тренуванням молодих спортсменів.
Мовчазний лев
Одним із найвідоміших спортсменів міжвоєнного періоду був Макс Краузер. Він був регбістом, лижником і плавцем, але найбільше прославився як атлет і борець. Краузер успішно виступав у Європі, Австралії та США. Він народився в Станиславові у єврейській сім’ї, яка виховувала одинадцять дітей. Його батько володів невеликою гарбарнею, і Макс разом із братами на ній працював. Ця важка робота зробила його дивовижно сильним підлітком, адже він мусив тягати на собі важкі шкури та обробляти їх вручну.
Макс навчався в університеті у Львові, маючи намір після навчання й надалі працювати на родинному підприємстві. Однак випадок цілком перевернув його життя. Будучи студентом, він виграв любительський бій із німецьким атлетом, після чого твердо вирішив стати професійним спортсменом. Свою кар’єру він розпочав у 22 роки. Коли в 1934 році він прибув до Великобританії, в нього все ще був невеликий досвід у боротьбі. Незважаючи на це, він, не вагаючись, вступив у бій із визнаними британськими корифеями. Багато боїв Краузер закінчував своїм улюбленим рухом, що нагадував оберт аероплана. Він успішно виступав у Великобританії у 1934-1938 роках.
Пізніше Краузер переїхав до Австралії, згодом оселився у США, де продовжив спортивну кар’єру. В нього з’явилося прізвисько «Залізна рука». В Австралії Краузер двічі переміг олімпійського чемпіона Йогана Річофа, шведа за національністю. Під час Другої світової війни він був в армії, демобілізувався у 1940-х роках. Після завершення військової служби Макс Краузер та його дружина Ґрета відкрили у США невелике підприємство, яке виготовляло сумки та валізи.
Як відзначали сучасники, у повсякденному житті Макс Краузер був дуже спокійною людиною, позбавленою будь-якої агресії. Він мав приємні манери, був неговірким, тож йому дали ще одне прізвисько – «Мовчазний лев». Впадали у вічі його вуха дивної форми, що, ймовірно, було наслідком якоїсь травми.
Боксерський провал
У квітні 1912 року у Львові в Палаці спорту відбувся «американський» боксерський матч, який викликав значний інтерес у жителів міста. Преса повідомляла, що такий матч був першим у Галичині, хоч окремі боксерські поєдинки проходили у Львові й раніше. 14 квітня 1912 року другим містом, де мав пройти цей матч, мав стати Станиславів. Поєдинок планувався між відомим у ті часи польським боксером Каролем Сонсядою, який брав участь у змаганнях в Парижі й Лондоні, та його суперником Бухом. Судити матч узявся відомий львівський спортсмен Роман Ковальський, а додатково оживити дійство мав місцевий музичний оркестр.
І чим же закінчилась ця гучна спортивна подія? Газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що боксерський матч у залі «Сокола» було скасовано в останню хвилину через… порожню залу. Важко сказати, чому мешканці міста проігнорували таке цікаве спортивне дійство, незважаючи на потужну рекламу. Лише за другої Речі Посполитої мешканці Станиславова змінили свою думку про бокс.
У 1933 році в місті організували боксерську секцію при українському спортивному товаристві «Пролом», але вона проіснувала недовго. Проте чимало українських боксерів виступали в польських клубах Станиславова, зокрема в «Ревері». Одними із найкращих у «Ревері» були важковаговики Заславський, Черняхівський, а також брати Осип і Едвард Хоми. Для тогочасного боксу була характерна наявність багатьох добре підготовлених боксерів у середніх і важких вагових категоріях.
Олена БУЧИК, ЗК
