...Де вони ловили Велику Рибу, нам невідомо. Можливо її витягали з хвиль Евксинського Понту і неквапом везли степами на північ. Везли у бронзовому казані з морською водою. А можливо все було не так. Може Рибу витягали з річкового занорку і перевозили у великому плетеному кошику, обмащеному глиною. Не виключено також, що її присилали, як дарунок, в обшитому шкірами нарвалів та драконів крижаному саркофазі. Присилали з далеких кресів Аратти тамтешні арії і вона, ця Велика Риба, мала меча на носі. «Нащо їй меча?» - питали молодші жерці. «Щоби різати й рубати кригу в тому морі, де крига ніколи не тане», - відповідали старші. І молодші уявляли собі далеке сіре море, де ніколи не тане крига. Море, від берегів якого їхні предки прийшли у південні степи...
Священна валка з Рибою досягала Кам’яної Могили. Там, де тепер туристи повертають з траси Мелітопіль-Запоріжжя на Мирне, жрецький почет Риби зустрічав Яру – несамовите сонце воїнів. Там жерці знімали кошик (казан, ванну чи саркофаг з почорнілої від мандрів драконячої шкіри) з колес і несли її на плечах до самої Могили, на берег ріки Молочної. Вони співали гімни і йшли босоніж. А жриці несли блакитні шматки священної солі аріїв. Повільно і урочисто вони сходили на кам’яні плити найдавнішої споруди планети з північно-східного боку. Так робилося від найдавніших часів, тому що Брама відкрита з півночі і тільки з півночі. Вони клали Рибу на вівтар, обкладали шматками солі і сідали навколо. Їм непотрібно було вбивати її ножем чи довбнею – Яру вбивав її своїми променями, випивав її життя і силу її бога. А вони пили священну сому аріїв, щасливо сміялися, раділи своїй силі й зрілості. І молилися до небесних сил, щоби й цього року улюблений пес Індри Сарама відшукав прабатьківських корів у горах Вар. А коли Риба нарешті вмирала, вони йшли до чуринґи – рибоподібного ідола в печері. В тій печері, яку теперішні дослідники Кам’яної числять номером 56. Її засипано піском, позаяк далекі нащадки воїнів Аратти пишуть на стінах «Тут был Вася».
В печері вони вибачалися перед Рибою ведичними віршами і приносили її богам жертву – кульгаву дівчину. Адже їм було відомо від предків, що водяні боги ласі на кульгавих дівчат. І подвійна офіра замикала коло – всесвіт набував рівноваги і втішені боги мирилися і прощали одне одному мільйонолітні провини...
Сучасність. Я кладу колосок на «риб’ячий» вівтар Кам’яної і шкодую, що не здогадався купити в Мелітополі живої риби. Поклав би її під промені Яру і пішов би шукати чуринґи. Щоправда, водяному – на відміну від Яру - прийшлося б спіймати облизня. Офірні кульгаві дівчата в магазинах не продаються. Ну і риби теж не буде. Отак. Вибачайте, боги, з жертовною живністю напряжонка. Але вівтар приймає рослинку, рука відчуває бриніння енергії, рубін на перстні спалахує кривавими відблисками сарматських пожеж. А потім бриніння уривається, набігає хмара і тінь.
...Як насправді називалася ця споруда? Татари називали її Юн-Таш – «камінь зібрання». Тут зустрічалися орди для спільних походів на північ і захід. Давніші й правдивіші назви втрачені. Можливо саме тут була степова Tula – центр гіперборейської традиції часів панування «сонячних династій» шостого тисячоліття до нашої ери. Ми не знаємо. Мовчать написи на південних плитах споруди, яким двадцять дві тисячи років. Мовчать написи часів бронзи. Мовчать чуринги і дракони арійської доби. Мовчить Печера Чаклуна. А ріка Молочна тече повз підніжжя Кам’яної, як і двісті століть тому, коли її джерелом був близький льодовик (північніше сучасного Дніпропетровська), а мамути мирно паслися в Причорноморській тундрі. І боялися зовсім не волохатих приматів з кам’яними сокирами, радше - гисполинських гієн-рейзодонтів.
Сучасність. Ані мамутів, ані рейзодонтів. Льодовик десь там, на Шпіцбергені – білий і пухнастий. Примати вже не такі волохаті і сокири в них металеві. Пісковикові плити розповзлися степом і форма споруди втрачена. Мастаба? Піраміда? Гіганська стометрова чуринга? На плані-карті Кам’яна нагадує розтягнуту ведмежу шкіру. Південний схил зруйновано невідомою катастрофою. Всі враження фрагментарні. І навколишня метафізика фрагментарна. Неоязичники використовують ці руїни для ритуалів. Відьми живляться тут енергією. Самодіяльні окультисти влаштовують прощі. Чи знайде Сарама корів цього літа?
