Сьогодні виповнюється 24-й рік від початку голодування студентів у Києві – протестів української патріотичної молоді проти останнього комуністичного уряду совєцької України. Ті події отримали назву студентської "революції на граніті".
Цими ще теплими жовтневими днями виповнюється двадцять один рік мирній студентській "революції на граніті", коли протягом двох тижнів у жодному з міст України не було розбито навіть шибки, але таки відбулося повалення уряду останнього прихильника Совєцького Союзу Віталія Масола.
На початку жовтня 1990 р. активістам Української студентської спілки і Студентського Братства вдалося підняти на боротьбу чи не все свідоме українське студентство. Серед координаторів "революції на граніті" були Олесь Доній, студент п'ятого курсу історичного факультету Київського держуніверситету, студент-заочник Львівської політехніки Маркіян Іващишин – голова Студентського Братства Львова, а також Олег Тягнибок і В'ячеслав Кириленко. Вони були ватажка¬ми найбільших студентських груп. Представником студентства зі Сходу України був Олег Барков – керівник УСС Дніпродзержинська. Всі вони, об'єднавшись, власноруч надрукували агітаційні листівки і внесли туди дві основні вимоги до уряду – націоналізація майна Компартії України та комсомолу, а також перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі, щоби позбавити влади стару комуністичну номенклатуру. А вже наступного дня з'явилася третя умова – протест проти підписання нового Союзного Договору. Таким чином студентство вимагало від влади зробити рішучій крок до здобуття незалежності України. За кілька днів приїхала делегація зі Львова і додала ще два нових пункти: юнаки-українці мають служити на території України, а Голова Ради Міністрів Віталій Масол мусить піти у відставку.
Голодування студентів відбувалось у звичайних туристичних наметах на площі Жовтневої революції (теперішній Майдан Незалежності) у Києві. 2 жовтня 1990 р. понад 100 студентів розбили наметове містечко й розпочали голодування на площі Жовтневої революції. Більшість становили студенти з Києва, Львова та Дніпропетровська. На їх підтримку почали страйкувати і студенти всіх вищих навчальних закладів Києва (а також студенти технікумів, ПТУ і учні старших класів шкіл). Мітингувальники перекрили рух транспорту у центрі Києва, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Т. Шевченка. Студентські акції протесту пройшли також і в обласних центрах, зокрема, Луганську та Львові, але не так масово. Після розмови зі студентами у наметовому містечку на площі Жовтневої революції демонстративно здав свій квиток члена КПСС відомий український письменник Олесь Гончар.
Як свідчать очевидці тих буремних подій, намети на площі Жовтневої революції студенти напнули буквально за лічені хвилини. Тим часом київська міліція не встигла оговтатись. Влада хиталася. Студентство відчувало це і в діях міліції – вони не наважувалися на активні силові дії. На той момент вони не знали про великі резерви студентського руху і не могли прогнозувати наслідки акції. У таборі зітхнули з полегшенням опівночі, коли Київська міська рада, очолювана демократом Олександром Мусієнком, дала дозвіл на проведення масових акцій у центрі Києва. На другий день у таборі стояло вже 49 наметів. Голодували 137 осіб. Акція набирала обертів. До голодування всі активісти ставилися серйозно. Студенти, які хотіли приєднатися до рішучого протесту, проходили процедуру очищення організму. За станом здоров'я пильно стежили медики.
На четвертий день "революції на граніті" до табору прийшов Леонід Кравчук. Голова Президії Верховної Ради хоча й говорив багато, але в його словах не було жодної конкретики. Злам у "революції на граніті" настав 15 жовтня 1990 р. У цей день студенти провели найбільш радикальну акцію – спробували увірватися в парламент УССР. Це була єдина акція, яка технологічно не вдалася організаторам "революції на граніті". Причиною була надмірна законспірованість. Інформація про штурм парламенту не встигла поширитися колоною студентів, що йшла вулицею Кірова (тепер – Грушевського). Студенти прорвали кордон міліції, але майже ніхто не побіг до Верховної Ради. Всі посідали біля стін парламенту. Невдовзі студенти і на майдані біля Верховної Ради напнули свої намети. Аби вгамувати студентський натовп, влада запропонувала виступити координаторам "революції на граніті" з трибуни. Однак ніхто не вийшов до трибуни. Біля парламенту залишився наметовий табір, а колона рушила в бік майдану.
Під тиском напівпідпільних громадських організацій, які розбили намети на холодному граніті столичної площі Жовтневої революції, влада надала студентам годину прямого телеефіру на УТ-1. Молодь закликала тоді однодумців до всеукраїнського страйку, і наступного дня до її акції протесту були готові долучитися не тільки студенти вищих навчальних закладів, а й робітники заводів і фабрик. А вже наступного дня на площі Жовтневої революції включили трансляцію виступу голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, який зачитував текст постанови, ухваленої після напруженої роботи погоджувальної комісії. Наметове містечко збуджено реагувало на кожен зачитаний пункт документа. Не вдаючись до прискіпливого аналізу почутого, всі розуміли, що досягнуто певного компромісу. Отже, виснажливе голодування і тривале двотижневе протистояння завершується. З особливим піднесенням був сприйнятий останній пункт постанови, в якому повідомлялося про відставку голови Ради Міністрів України Віталія Масола. Це була перемога! Її гіркий присмак учасники голодування і, власне, все суспільство відчують дещо пізніше, а тоді над майданом лунало піднесено й радісно: "Перемога!".
Частину вимог влада виконала, однак намічені на весну 1991 р. перевибори парламенту так і не відбулися. До того ж, народні обранці підняли віковий ценз для кандидатів у депутати до 25 років, відкинувши таким чином можливість оновити політичну еліту. "Революція на граніті" завершилася 17 жовтня 1990 р. Так чи інакше, але "революція на граніті", повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі ба навіть в СССР. Так звані "оксамитові революції" у Східній Європі у 1989 р. проводили більш зрілі політики. Уперше російськомовні Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ та Одеса об'єдналися на рівні політичних вимог зі Львовом та Івано-Франківськом. Вперше запекла боротьба проти влади завершилася мирним шляхом, під музику гурту "Мертвий півень" і співачки Марії Бурмаки. Вперше перемога демократичних сил дала впевненість суспільству, що воно може вирішувати найважливіші громадські проблеми власноруч.
21 рік тому на центральній київській площі Жовтневої революції переможно завершилась безпрецедентна акція протесту української молоді, яку згодом нарекли студентською "революцією на граніті". За умов комуністичного режиму такий поворот подій видається абсолютно несподіваним. Символічно, що це сталося лише за півтора роки після трагічних подій на пекінській площі Тяньаньминь, які шокували весь світ своєю кривавою розв'язкою, коли мирні виступи китайських студентів жорстоко придушила комуністична влада за допомогою танків.
Про студентські заворушення останнього десятиліття минулого сторіччя сьогодні вважають за краще не згадувати ні в українських, ні, тим більше, в китайських владних колах. Може, воно й правильно, адже під час світової економічної кризи нагадувати суспільству про якісь соціальні збурення, які відбулись 21 рік тому, не те що нерозумно, але й небезпечно. Інша річ, саме суспільство. Чи здатне воно зберігати в своїй історичній пам'яті ті чи інші знакові явища, більш того – чи відчуває воно сьогодні взагалі потребу звертатися до якихось подій, пов'язаних з боротьбою за громадянські права і свободи?
На разі всі ми, а особливо – радикально налаштована молодь – маємо зрозуміти всю сутність тих подій. Оцінити помилки та переваги таких студентських мирних протестів, що призводять до кардинальних змін в державі, іноді – позитивних, іноді – негативних. Безсумнівно, внесок студентської "революції на граніті" є визначним у подальшому здобутті незалежності України. І хай би як там не кричали комуняки та інші провладні партії, що студентство "не дозріло" до політики і політичних перетворень, сьогодні ми бачимо іншу ситуацію – дозріла молодь! Наша ще зовсім молода Україна і досі, як колись, вимагає радикальних змін. І ці зміни мають йти від молоді! Тому закликаю всю свідому українську молодь: не сидіть удома, годі вештатись у соціальних мережах, час діяти! Долучайтеся до патріотичних організацій, які борються за визволення України від внутрішньої окупації! І хай проти нас внутрішній ворог виставляє різні силові структури, ми з вами розуміємо, що і серед них є українці, яких зомбували українофоби! А перемога буде за нами!
