Намагаючись ототожнити історію Русі з історією Московії, нащадки угро-фінів твердять, нібито столиця Русі у 1157 році була перенесена з Києва у Володимир Андрієм Боголюбським. Це відверта брехня. Боголюбський зробив Володимир своєю резиденцією, але це не означає, що переніс туди столицю, бо він у Києві ніколи не княжив. До переїзду у Володимир його резиденцією було м. Вишгород, тому фейк про перенесення столиці - це висмоктана з пальця вигадка московитських лжеісториків.
Київська держава – Русь існувала впродовж IX—XIII століть. Насправді Володимиро-Суздальське князівство, як зародок майбутньої Московії, було ворогом Русі.
Доказом того є похід Боголюбського на Київ у 1169 році, де він разом з князями Мурома, Рязані, Смоленська і Полоцька нищив все, що міг.
Костомаров у праці «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей". Отдел 1. Глава 5. Князь Андрей Боголюбский. 1169 год." описує це так:
"Киев был взят 12 марта, в среду на второй неделе поста 1169 года, весь разграблен и сожжен в продолжение двух дней. Не было пощады ни старым, ни малым, ни полу, ни возрасту, ни церквам, ни монастырям.
Зажгли даже Печерский монастырь. Вывезли из Киева не только частное имущество, но иконы, ризы и колокола."
Якби Боголюбський вважав Київ своїм володінням, звідки він переніс столицю, цього походу взагалі б не було.
Київський князь Олег, а пізніше і його наступники розширювали кордони країни й з часом зробили по суті колоніями Русі (не росії) і землі предків сучасних росіян – угро-фінські (прибалтійсько-фінські) племена меря, чудь, весь та ін., які сплачували Русі данину.
З літопису Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных».
Звідси бачимо, що Русь, і угро-фінські предки росіян, які сплачували данину Русі – це різні поняття. Історія Русі і історія північних колоній Русі (майбутньої Московії) – це різні історії, які переплелися значно пізніше.
Символом Московії за подобою Золотої Орди та Візантії був двоголовий орел (печатка Московського князя Івана Грозного):
А символом Русі був тризуб:
Київська держава – Русь існувала впродовж IX—XIII століть. Київ втратив статус столиці лише після монгольської навали 1237—1241 років, коли більшість руських князівств потрапили в політичну залежність від монголо-татарської держави.
Після втрати Києвом статусу столиці, спадкоємницею Русі стало Королівство Русь, яке утворилося на території Галицько-Волинського князівства, створеного Романом Мстиславовичем з династії Рюриковичів і пізніше в 1349 р. захоплено поляками. Коронованими королями Русі були Данило Романович (з 1253) та Юрій І Львович (останнього на аверсі печатки названо королем Русі). Печатка Юрія Львовича:
Володимирське князівство увійшло в склад Золотої Орди та перебувало там до 1480 року. Москва було центром збору данини, а московські князі отримували ярлик на князювання від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. В кінці ХV століття від Володимирського князівства відділилась Московія, як самостійне князівство, а її вплив і територія поширилися після завоювання Казані, Астрахані, Новгорода (1478), Твері (1485), Пскова (1510) та Сибіру.
У 1324 р. війська київського князя Станіслава були розбиті в битві на річці Ірпінь великим князем литовським Гедиміном, який на той час захопив Волинь. У 1362 р. після битви на Синіх Водах столиця Русі — Київ остаточно опинився у складі Великого князівства Литовського. Київським князем став Володимир Ольгердович, якому дозволили вести досить незалежну політику, і навіть карбування власної монети, але в 1394 його замінили литовцем Скиргайлом Ольгердовичем, а пізніше встановили намісництво.
Таким чином, ослаблена міжусобицями та татарським ярмом, більшість Русі тоді опинилася під владою Великого князівства Литовського. Туди увійшли землі Чернігово-Сіверщини (1355), Київщина, Поділля (1362) та частина Волині, а пізніше за часів князя Вітовта 1392-1430 рр. землі у межиріччі Дніпра та Дністра з виходом до Чорного моря. Литовський князь Гедимін (Гедімінас), починаючи з 1316 р., почав титулувати себе «королем Литовців та Російських». Оскільки землі Русі перебували у складі Литовського князівства, воно керувалося спадковими монархами, які мали титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтских. Таким чином, історія держав Русі та Московії і тут розійшлася у різні боки.
Наприкінці ХV століття кримський хан Менглі Герай уклав союз з Москвою та 1 вересня 1482 на прохання московського князя Івана ІІІ з десятитисячним військом захопив Київ, що перебував у складі Великого Князівства Литовського, спалив собори й церкви, взяв в полон кілька тисяч чоловіків разом із київським воєводою Іваном Ходкевичем.
В подарунок Москві хан вислав віз з награбованим добром з київських соборів і церков. Ця подія також характеризує той факт, що більш пізня держава Московське царство, була ворогом Русі та не є її спадкоємницею.
У 1493 році князь московський Іван III, видаючи бажане за дійсне, самостійно додав до свого князівського титулу приставку — «всєя Русі», хоча, як бачимо, для цього не було підстав, тому ця приставка у московських князів не зустрічалася у більш давніх документах і не визнавалася іншими монархами. Передумовою самоназви Івана III був той факт, що митрополит Києва та всієї Русі Максим після руйнування Києва ординським ханом Тохтою в 1299 році, рятуючись від переслідувань, переніс митрополичу резиденцію з Києва до Брянська, а потім у Володимир-на-Клязьмі. Його наступник Петро у 1325 році переїхав до Москви, але від титулу «всєя Русі» він та його послідовники не відмовилися, мотивуючи тим, що церковна влада не має державних кордонів. Наприклад митрополит Іона I (з 1448 по 1461р.) носив титут - митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Ось за прикладом митрополитів, Івану III теж захотілося додавати до титулу приставку «всієї Русі», хоча більшість історичних земель Русі на той час вже були у складі інших держав, переважно у складі Великого князівства Литовського (з 1569 р. Речі Посполитої), а не Московського царства.
Влітку 1514 року московська армія, претендуючи на руські землі (як і на будь-які інші землі своїх сусідів), захопила руське місто Смоленськ, що було у складі литовсько-руської держави, і з метою подальших завоювань вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші.
Тим часом вдалося зібрати польсько-литовсько-руське військо, метою якого було відновити втрачені землі та фортеці смоленщини, захоплені Москвою.
Під Оршею відбулася битва між військом князя Костянтина Івановича Острозького та московською армією на чолі з воєводою Іваном Челядніним, в ході якої армію московитів було розбито і захоплено їхній табір та командувача.
Атака польської кавалерії довершила цей розгром, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Волинський літопис цю подію описує так:
«…а гетману его, вдатному князю Костянтину Ивановичу Острозскому даи боже здоровье и щастье вперед лѣпшее как нынѣ; побил силу великую московскую, абы так побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.»
Руський Смоленськ відійшов у склад московської держави, але перемога під Оршею зробила К. І. Острозького відомим усій Європі. Ця подія була надрукована у чотирьох брошурах, а самого Острозького з тріумфом зустрічали у Варшаві та Вільнюсі. На честь цієї перемоги Острозький побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.
Ювілейна монета з нагоди 500-річчя битви під Оршею:
На початку XVI в. історичні русинські землі опинилися у складі Королівства Польського (Галичина та Західне Поділля), Великого князівства Литовського (Київщина, Волинь, Східне Поділля, Чернігово-Сіверщина), Молдавського князівства (Буковина), Угорщини (Закарпаття).
В 1521-му році великий московський князь Василь III визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину, яку раніше сплачував Золотій Орді, і це було до 1700 року, де Константинопольським мирним договором ця данина була скасована. У російських підручниках є розділ про татаро-монгольське ярмо, але нема розділу про кримсько-татарське ярмо.
На початку XVI у Московське царство захопило русинські землі Чернігово-Сіверщини та продовжувало свої територіальні захоплення протягом усього 17 століття.
У 1569 році шляхом підписання Люблінської унії було утворено об'єднану монархічну конфедерацію Польського королівства, Великого князівства Литовського і Руського під назвою Річ Посполита, бо Великому князівстві Литовському було мало шансів вижити поруч з таким сусідом, як Московске царство. У новій державі польську, литовську та руську шляхту було урівняно в правах. Вони брали участь у спільному сеймі та сенаті, а також обирали короля. Окрім цього, ввели єдину грошову одиницю і скасували кордони та мита. Втім, підписанти унії залишали за собою певну автономію в питаннях суду, війська та бюджету. Руська знать не опиралася унії, а, навпаки, підтримала її — в обмін на гарантії збереження своїх прав та православної віри. Внаслідок цього українські землі – Волинь, Поділля і Київщина – перейшли з литовської юрисдикції до польської, де вже перебувала Галичина, іменована колись як Королівство Русь, землі якої були захоплені поляками ще 1349 року. У складі цієї держави русинські землі мали офіційну адміністративно-територіальну назву: Руське воєводство (лат. Palatinatus Russiae, пол. Województwo ruskie. Очолювалося русинськими воєводами і мало представництво з 4 сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. В документах за 1350 - 1358 роки король Казимир III титулував себе не тільки королем Польщі, але й володарем Королівства Русі, крім того, він випускав окрему монету для Руського королівства, яка називалася «руський грошик», на реверсі якої зображувався лев, що крокує вліво, і круговий напис MONETA RUSSIAE :
Слід зауважити, що весь цей час на території московитів паралельно існувала держава, яка мала офіційну назву: Московське князівство (з 1363 року — Велике князівство Московське, Московське царство.). Назва «Московське держава» фігурує й у Соборному уложенні царя Олексія Михайловича (1649г.) — ("Московское государьство"), яке навіть на початку правління Петра I друкувало московські монети, наприклад московський рубль чи московський полуполтинник:
Щодо русичів у Речі Посполитій, то їхні права урізалися, що призвело до повстання. Утворення Речі Посполитої не завадило московитам захопити східнорусинські землі.
Гетьма́нщина (також Ві́йсько Запорізьке, — Україна, Русь) — українська козацька держава, яка виникла на теренах України внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини.
Очільником виступав виборний гетьман, існували й інші атрибути державності. В 1654 році відбулася Переяславська рада, де гетьман Богдан Хмельницький вирішив укласти військово-політичний союз з Московською державою, що з часом привело до втрати будь-якої автономії.
У книзі, присвяченій 300-річчю Переяславської ради «Воссоединение Украины с Россией.» (1648-1651гг.) Коллектив авторов. Издательство Академии наук СССР. Т.2 с. 177. Москва. 1953г. автори навели текст листа Б. Хмельницького до царя Московського царства (росії тоді ще не було), який незаслужено носив титул «…усія русі», де йдеться про прохання Б.Хмельницького взяти під протекторат московії не лише Військо Запорізьке, як військово-політичну структуру, але й територію Русі з її населенням:
«Посланца нашего, ваше царское величество с миром отпусти; и нас под милость и оборону свою и всю Русь, ныне по милости Божий против ляхов совокупляючуюся, возьми».
Це в черговий раз доводить той факт, що Московія і Русь – різні речі. Якби «всєя» Русь на той час належала Московському царству, то Хмельницький не просив би царя взяти її під своє покровительство.
Після смерті Б. Хмельницького 16 вересня 1658 року новий гетьман України Іван Виговський розірвав договір із Московією та уклав політичний союз із Річчю Посполитою («Гадячську унію»). У відповідь на це вже через 5 днів Московія розпочала війну проти Гетьманщини, де війська гетьмана Виговського у вирішальній битві 7–9 липня 1659 року під Конотопом вщент розбили армію Московії під командуванням князя Олексія Трубецького. Але в лавах козацтва стався розкол: частина козаків разом із Виговським були орієнтовані на Захід (союз із Польщею), інші разом із сином Богдана Хмельницького Юрієм орієнтувалися на союз із Московією. Ці події переросли у громадянську війну (відому під назвою «Руїна»), яка стала початком розколу країни.
17 жовтня 1659 року у Переяславі Юрія Хмельницького (якому тоді було лише 18 років) силою та хитрістю фактично змусили підписати новий договір із Московією (так звані «Переяславські статті»). З московського боку цей договір підписав уповноважений московського уряду князь Олексій Трубецькой. Договір більше нагадував акт про капітуляцію, його умови були набагато жорсткішими, ніж ті, що обговорювалися у 1654 році. 27 жовтня 1660 року Юрій Хмельницький скасував підписані ним рік тому Переяславські статті та уклав із Річчю Посполитою «Слободищенський трактат» (у деяких джерелах він називається «Чуднівський»). Новий договір розривав союз із Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз із Річчю Посполитою та гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства.
Всі ці події відбувалися під час війни 1654-1667 років. Її часто називають російсько-польською, але, оскільки в той час такої держави, як росія, ще не було (було Московське царство 1547 – 1721), то правильніше називати її московсько-польська війна. Закінчилася вона тим, що московія підписала так званий Андрусівський договір, за яким руські (русинські) землі України були розколоті вздовж Дніпра на правобережну Україну, що залишається у складі Польщі, і Лівобережну, що стала автономною одиницею (Гетьманщина) у складі Московського царства.
Як бачимо, лише після Переяславської ради історія русинів і московитів стала тіснішою.
Протягом XVIII століття Гетьманщина поступово втратила політичну й економічну автономію. В 1764 році наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію з усіма спливаючими негативними наслідками, що дало підстави Тарасові Шевченку з приводу цього у вірші "Розрита могила" на адресу Хмельницького від імені України - матері сказати наступне:
- Ой Богдане, Богданочку,
- Якби була знала,
- У колисці б задушила,
- Під серцем приспала.
Таким чином, після утворення держави Русь землі московитів були колоніями київської держави і платили їй данину. Зачатки їхньої державності розпочалися за Андрія Боголюбського і утвердилися у процесі утворення Володимирського князівства, яке своєю чергою стало основою для формування держави під назвою Московське царство. З того часу і досі нащадки угро-фінів — московити, приписуючи собі історію Київської Русі, приписавши собі всю її історичну та територіальну спадщину, змінивши назву при Петрі I на "росія", використавши при цьому переклад слова русь" (грец. - Ῥωσία, лат. - Russia, Rossia, Ruthenia, Ruzzia) і назвавши себе росіянами, шляхом експансії стали запеклими ворогами русинів (русичів) та їх нащадків - українців.
=====
Дивіться на тему:
Походження понять «РУСЬ» (Україна) та «МОСКОВІЯ» (Росія)
https://firtka.if.ua/blog/view/pokhodzhennia-poniat-rus-ukrayina-ta-moskoviia-rosiia
Коротка історія російської державності і походження росіян
https://firtka.if.ua/blog/view/korotka-istoriia-rosiiskoyi-derzhavnosti
Путін і "карта без України"
