Історія наповнена реставраторами влади. Людьми, які намагались опертись на згаслу легітимність, влити нове вино у старі міхи символів, структур та політичних міфів. В історії Китаю, до прикладу, зустрічаємо не надто могутні (щоби не сказати - ефемерні) династії «Пізня Хоу», «Пізня Тан», «Пізня Лян», які безуспішно намагались опертись на колишню велич і блиск Домів Хоу, Тан і Лян. Європа знала десятки монархів-реставраторів, які примірювали на себе овіяні минулими маєстатами корони зниклих королівств та імперій.
Реставрація імперії - та ще спокуса. Бувало, тисячолітні монархії розвалювались, а за кілька десятків років з'являлись такі собі енергійні ідеалісти, «останні солдати імперії», які будь яку ціну намагались склеїти черепки, зібрати у нову цілісність те, що вже почало набувати самостійних форм і сенсів. Серед найбільш відомих енергійних ідеалістів - візантійський імператор Юстиніан І, самаркандський емір Тамерлан (Тимур) та французький імператор Наполеон ІІІ. Їхній енергійний ідеалізм дорого коштував народам.
Юстиніан намагався реставрувати не що-небудь, а цілу Римську імперію. Реставрацію він розпочав через шістдесят років після того, як готський король Одоакр відправив з Вічного міста до Константинополя регалії останнього із західних римських августів. З гідною подиву впертістю Юстиніан тридцять років вів війни в Італії, Африці та Іспанії, знищуючи одне за одним готські і вандальські королівства, що виникли на політичному трупі Риму. Коли імперія, ціною неймовірних жертв та спустошень, вже була майже відновлена, все знову почало нагло розпадатись. До Італії, на місце знищених готів, прийшли лангобарди, північні Балкани захопили слов'яни, а на Сході відновили фронтальний наступ перси. Юстиніан відійшов до предків посеред розрухи, податкової кризи та нескінченних війн.
Тамерланові також не вдалось відновити величі імперії Чингізидів, а Наполеон Малий не дотягнувся до слави свого великого стрийка. В тому є відвічна мудрість: імперії, як і будь-які соціальні організми народжуються, розквітають, виконують своє призначення і вмирають у визначений історичний час. Їхнім «останнім солдатам» можна лише поспівчувати.
Нині ми спостерігаємо ще одну спробу імперської реставрації. В ролі «новітнього Юстиніана» виступає російський президент, в ролі Італійського готського королівства - Україна. Відповідно, Крим - в ролі Сицилії. Залишається сподіватись, що двадцять перше століття виявиться більш цивілізованим і милосердним, аніж шосте.
Є думка, що саме у спалаху «реставраційного ідеалізму» криється загадка дій російського керівника. Всі імперські гештальти балансують поміж жорсткою (у прямому і переносному значенні) прагматикою та ідеалістичними концепціями, наповненими символічними конструкціями, владною містикою та ужитковою конспірологією.
Путін починав свою політичну кар'єру як жорсткий і послідовний прагматик. Навіть реставраторські та «православно-народницькі» мотиви «епохи раннього Путіна» обумовлювались радше гіперпрагматичним піаром виробництва фірми Гліба Павловського, аніж метафізичними переконаннями господарів Кремля. Прагматизм мав успіх. Щоправда, злі язики вже тоді подейкували, що в Росії будується така собі «паралельна реальність», яка має небагато спільного з реальністю постмодерного світу.
Пройшов час і шляхи реальностей розійшлись аж надто далеко. Не знаю, які поради всі ці роки давали Володимиру Володимировичу такі його радники як настоятель Сретенського храму Тихон (Шевкунов) чи екстрасенс Джокар Палиєва. Думаю, що містика грає не останню роль в кремлівському механізмі прийняття «головних» рішень. В тій реальності, яку вибудували навколо «пізнього Путіна», живе символічний (й, у той самий час, дуже предметний) «дух обложеної фортеці». В тій реальності політики відчувають себе припертими ворогами до стінки. В тій реальності політична прагматика працює якось не так. Радше зовсім не працює.
Тому з далекого минулого виникає примара Юстиніана І. Але без звичних атрибутів. З головою Каддафі в одній руці й опудалом Януковича в іншій.
А нам залишається дивуватись, як швидко матеріалізуються привиди і побоювання. Ще півроку тому усі попередження про знаки близької війни (на штиб нашестя грибів та пророцтв теперішніх «ванг») бралися на глум. Тепер багато хто не вірить у можливість переростання конфлікту в глобальне військове протистояння. Багато хто зі скепсисом роздивляється фотографії передислокованих під Воронеж ядерних бомбардувальників Ту-22М3.
Дай Боже вашому скепсисові жити довго.
Бо ж в світі політичної містики немає напівтонів та проміжних станцій. А реставрації не починають заради проміжних результатів. Якби якийсь медіум спромігся викликати дух Юстиніана, той би підтвердив.
Володимир Єшкілєв, ГК
