Проблеми охорони культурної спадщини: системна бездіяльність в Івано-Франківській області

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.

Фіртка раніше писала про проблеми охорони культурної спадщини в Івано-Франківську, де, попри наявність 529 пам’яток місцевого значення та п’яти національного, ситуація залишається критичною.

Відсутність охоронних договорів, перевірок стану будівель і дієвих санкцій до власників призводить до руйнування історичних об’єктів. Наприклад, для таких пам’яток, як кам’яниця на Шевченка, 1 чи будинок на Галицькій, 2, немає ані договорів, ані належного контролю, а відповідальність перекладають на власників, які часто ігнорують свої обов’язки. Ця проблема не обмежується Івано-Франківськом, а охоплює всю область, де зареєстровано 3654 пам’ятки культурної спадщини, зокрема 1254 археологічні, 1195 архітектурних, 556 монументального мистецтва та 342 історичні.

Відсутність охоронних договорів — це одна проблема, але ще серйозніша — відсутність історико-архітектурного опорного плану в населених пунктах Івано-Франківщини. Без цього плану немає правових механізмів для захисту культурної спадщини.

Це призвело до втручання прокуратури: триває низка судових процесів, в яких прокурори вимагають від місцевої влади вжити заходів для охорони історичних пам’яток. Зокрема, йдеться не лише про розробку опорного плану, а й про захист відомих історичних об’єктів.

Фіртка дослідила ситуацію в області: судові баталії тривають, викриваючи критичний стан культури, яка опинилася під загрозою.

Що таке історико-архітектурний опорний план і чому він важливий?

Історико-архітектурний опорний план — це спеціальний документ, який створюється для історичних міст чи селищ, внесених до державного списку. Простими словами, це детальна карта і набір правил, де показано, де розташовані старовинні будівлі, пам'ятки культури, їхні межі та зони охорони. Він включає інформацію про об'єкти спадщини, як-от замки, церкви чи старі квартали, і визначає, як можна використовувати землю навколо них — наприклад, де можна будувати, а де ні, щоб не псувати історичний вигляд.

Навіщо його треба внести? Цей план є частиною генерального плану населеного пункту і затверджується владою. Він потрібен, щоб захистити спадщину від руйнування: встановлює обмеження на будівництво, реконструкцію чи господарську діяльність. З ним можна планувати розвиток міста чи села, не шкодячи історії, залучати інвестиції в реставрацію чи туризм.

Але відсутність такого плану — це справжня біда. Без нього можлива хаотична забудова: нові будинки чи магазини з'являються де завгодно, руйнуючи старовинні ансамблі чи ландшафти. Це призводить до втрати культурної спадщини, бо без чітких правил власники чи забудовники можуть ігнорувати пам'ятки, призводячи до їхнього занепаду чи зникнення. Унаслідок громада втрачає свою ідентичність, туризм страждає, а історичні місця перетворюються на звичайні райони. Наявність плану, навпаки, дає змогу контролювати все це: видавати дозволи тільки на те, що не шкодить, притягати до відповідальності порушників і планувати реставрацію.

Роздумуючи про це, стає зрозуміло, що неналежна охорона культурної спадщини — це не просто бюрократична проблема, а загроза нашій національній пам'яті. Культурна спадщина — це те, що пов'язує нас із предками, формує гордість за регіон і приваблює відвідувачів. Відсутність опорного плану – це прояв байдужості влади: замість захисту інтересів громади, вони дозволяють комерційним інтересам переважати. Це погано, бо без плану немає правового бар'єру проти руйнування — пам'ятки зникають назавжди, і ми втрачаємо частину історії, яку не повернеш. У часи, коли війна вже нищить багато чого, така бездіяльність виглядає як зрада власної культури.

Забуті Більшівці (справа №300/5056/24)

Смт Більшівці, засноване щонайменше в 1402 році, має виняткову історичну значимість завдяки багатій культурній спадщині Івано-Франківської області.

Як ремісничо-торгівельне містечко Рогатинського повіту, воно було центром вірменської громади з XVII століття, що збагатило його архітектурне та культурне розмаїття. Визначною пам’яткою є монастир і костел кармелітів (1624, дерев’яний, згодом мурований в стилі пізнього бароко), фундований гетьманом Мартином Казановським, відомий чудотворною іконою Богоматері, коронованою у 1777 році.

Палац Кшечуновичів (XVIII ст., перебудований в 1927-1929 роках за проектом Тадеуша Мокловського), що нині є лікарнею, та рештки замку Казановських (XVII ст.) підкреслюють статус містечка. Ярмарки худоби XVIII–XIX століть, млин, гуральня, броварня та п’ятикілометрові рибні ставки, створені за Кшечуновичів, додають економічної ваги. Ці об’єкти, разом із традиційним міським розплануванням, роблять Більшівці важливим осередком історико-культурної спадщини, внесеним до Списку історичних населених місць України (Постанова КМУ №878 від 26.07.2001).

Офіційно затверджені Постановою історичні населенні пункти Івано-Франківської області

Більшівці також вирізняються своїм замком, зведеним у першій половині XVII століття Мартином Казановським, який, хоча й зберігся лише частково (башта, фундамент, залишки мурів), є свідченням оборонної архітектури Галичини. Костел Благовіщення, освячений в 1648 році, з його бароковими рисами та історією численних руйнувань і відбудов (1648-1676, 1718-1728), відображає релігійну та культурну стійкість регіону. Палац Кшечуновичів, стилізований під шляхетські двори XVIII-XIX століть, разом із ландшафтним парком, додає містечку архітектурної цінності. Ратуша, синагога XVIII століття (нині Народний дім) та неовізантійська церква 1906 року, освячена АндреємШептицьким, підкреслюють багатошарову історію.

Більшівці опинилися під увагою прокуратури. Розглянута 11 вересня 2024 року, судовасправа стосувалася позову Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах Міністерства культури та Управління культури Івано-Франківської ОДА проти Більшівцівської селищної ради. Смт. Більшівці внесено до Списку історичних населених місць України, що вимагає розроблення історико-архітектурного опорного плану для захисту історичного ареалу. Прокуратура виявила, що рада не вжила заходів для його створення, що створює загрозу хаотичної забудови та руйнування пам'яток.

У відзиві рада стверджувала, що вжила всіх залежних заходів, включаючи наміри укласти договір на розробку плану, але триває робота над іншими розділами генерального плану. Суд відхилив це, посилаючись на відсутність доказів дій та листи Міністерства, які підтверджують неподання документації. Рішення базується на Законі "Про охорону культурної спадщини" (статті 3, 6, 32) та Постанові КМУ №926 від 01.09.2021, яка покладає на раду роль замовника плану.

Суд визнав бездіяльність протиправною та зобов'язав раду вжити заходів для замовлення плану. Це рішення підкреслює відповідальність місцевих органів за ініціативу в охороні спадщини, незалежно від фінансування, і роль прокуратури в контролі за дотриманням законодавства.

Соляні таємниці Прикарпаття: Делятин на межі втрати спадщини через хаос (справа №300/1571/24)

Делятин відомий з XIV століття як центр видобутку солі, що забезпечив економічний розвиток. Перша згадка — 1400 рік, статус міста — 1554-го, Магдебурзьке право — 1579-го. Археологія фіксує стоянки неандертальців 40 тис. років тому та артефакти давніх культур. Селище пережило повстання XVII–XVIII ст., світові війни, радянські репресії та ракетний удар 2022-го. Як курорт і транспортний вузол, воно — ключовий осередок історії Прикарпаття.

Культурна спадщина включає гуцульську архітектуру: церкву Різдва Богородиці (1620 р.) з іконостасом Турчиняката костел св. Франциска (поч. XX ст.). Пов'язане з Марком Черемшиною, М. Лагодинським, Й. Васьківим, Лесею Верховинкою – їхні музеї зберігають спадщину. Традиції "Січі" й "Просвіти" оживають у фольклорі, природних пам'ятках (водоспад Гук, озеро "Морське Око"). Герб з соляними пірамідками символізує промисловість, "Союз українок" – національну ідентичність.

Делятинський вокзал

Краєзнавчий музей

Ратуша

І тут також, як виявили правоохоронці, відсутній історичний план. Розглянута 9 травня 2024 року, справа стосувалася позову Надвірнянської окружної прокуратури проти Делятинської селищної ради щодо смт. Делятин (Список історичних місць, Постанова №878). Рада не розробила історико-архітектурний опорний план, попри запити прокуратури (від 24.01.2022) та листи Міністерства (від 21.09.2020), що створює ризики для спадщини.

Рада у відзиві стверджувала вжиття заходів (договір на топографічну зйомку), але призупинення через воєнний стан і брак коштів. Суд відхилив це, посилаючись на відсутність доказів та листи Міністерства про неподання документації. Бездіяльність визнана протиправною.

Суд зобов'язав раду вжити заходів для розроблення плану. Рішення наголошує на пріоритеті законодавчих обов'язків над фінансовими труднощами.

Нова битва за Обертин (справа №300/1243/24)

Обертин має глибоке доісторичне коріння: на його території виявлено рештки палеолітичної стоянки та знаряддя праці бронзової доби, через землі селища проходили племена готів, скіфів, печенігів, білих хорватів і тиверців. Перша письмова згадка датується 1384 роком, а селище набуло загальноєвропейської слави завдяки битві під Обертином 22 серпня 1531 року, де польські сили короля Сигізмунда I Старого розгромили армію молдавського господаря Петра IV Рареша. У XVII столітті під час Визвольної війни Богдана Хмельницького місцеві повстанці на чолі з Літусемзруйнували шляхетський замок М. Селецького, а в XVIII столітті обертинці зазнали татарських набігів. З 1772 року, після першого поділу Речі Посполитої, Обертин увійшов до складу Габсбурзької монархії (з 1804 — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорщини), де польська колонізація призвела до створення поселень «На жуківських полях» і «Негребівка».

Справа від 26 квітня 2024 року стосувалася позову Івано-Франківської окружної прокуратури проти Обертинськоїселищної ради щодо смт. Обертин (Список історичних місць). Рада не вжила заходів для розроблення плану, попри листи Міністерства (від 21.09.2020) та ОДА (від 17.03.2023).

Рада не подала відзив, але в листі (від 16.11.2023) стверджувала, що відповідальність – на державних органах. Суд спростував це, посилаючись на Постанову №926, яка покладає обов'язок на раду. Бездіяльність визнана протиправною.

Суд зобов'язав раду замовити та розробити план. Рішення підкреслює компетенцію місцевих органів у охороні спадщини.

Зберегти пам'ятники архітектури через суд

Окрім згаданих судів, позови прокуратури спрямовані також на збереження конкретних об'єктів культурної спадщини.

Справа № 300/923/24: суд змушує рятувати Чернелицькі скарби від забуття

Чернелицький замок, зведений в першій половині XVII століття князем Міхалом Єжи Чарторийським (завершено до 1659), був одним із найсхідніших фортець Речі Посполитої на правому березі Дністра, слугував для захисту від татарських набігів. Руйнувався турками (1672, 1676), козаками Богдана Хмельницького (1648–1654), перейшов до різних магнатів (Краснопольські, Ценські), після Першої світової – у складі Польщі, радянських часів – руїни. Домініканський костел св. Антонія (1661, ренесансний стиль) фундований тим же Чарторийським для домініканців, використовувався до 1789 (або 1815), має риси монастирського храму з каплицею; зараз пам'ятка з рештками поховань.

Також у селищі Чернелиця розташований костел Святого Антонія — пам'ятка архітектури національного значення, зведена в 1661 році в ренесансному стилі за кошти фундатора Михайла Єжи Чарторийського, який передав храм ченцям-домініканцям; ймовірно, споруда входила до оборонної системи поселення поряд із замком і мала підземне сполучення з ним. Костел освячений на честь Святого Архангела Михаїла (за іншими даними — Святого Антонія), у різні періоди мав від п'яти до семи вівтарів, а поряд збереглася плебанія; храм використовувався домініканцями до кінця XVIII століття, а візитації 1708, 1820–1830 років фіксували потребу в ремонтах.

Справа навколо замка та костелу від 11 червня 2024 року стосувалася позову Івано-Франківської обласної прокуратури проти Чернелицької селищної ради та Івано-Франківської ОДА. Прокуратура виявила відсутність реєстрації права власності та охоронних договорів, що загрожує збереженню об'єктів.

Чернелицька рада визнала відсутність реєстрації, але не подала відзив. Івано-Франківська ОДА заперечувала обов'язок щодо Костелу, стверджуючи невизначеність повноважень. Суд встановив, що Замок — у комунальній власності ради, а Костел — у державній. Бездіяльність визнана протиправною, з посиланням на Закон №1805-III та Постанову КМУ №1768.

Суд зобов'язав раду зареєструвати власність на Замок та укласти охоронний договір, а ОДА – зареєструвати власність на Костел. Рішення розмежовує відповідальність за форми власності та підкреслює роль прокуратури в усуненні прогалин у реєстрації.

Справа №300/1672/24: аптекарський секрет Коломиї на Шевченка, 26: приватний будинок XIX століття під прицілом закону

Житловий будинок на пл. Т. Шевченка, 26 в Коломиї (колишні адреси: пл. Ринок, 1; пл. Ф. Карпінського, 26) є унікальною пам'яткою архітектури XIX століття, ймовірно зведеною до 1859 року, як свідчить карта того часу. Будівля пережила пожежу 1865 року, частково відновлена, і з 1876 року тут функціонувала окружна аптека Едварда Стенцля, яка стала центром фармацевтичного виробництва в регіоні. Аптека пропонувала інноваційні засоби, як "Карпатське зілля" (з 1891), і нагороди на виставках (срібна медаль у Львові 1894). Власник Е. Стенцль та його син Стефан були новаторами: Стефан запатентував крем "Бенігнін" проти ластовиння, а аптека працювала до 1939 року. У радянський час будівля націоналізована, аптека діє досі, а на фасаді — скульптура Келиха Гігеї, символ фармації.

Ця справа, розглянута 16 вересня 2024 року, стосувалася адміністративного позову Коломийської окружної прокуратури в інтересах Коломийської районної державної адміністрації проти власниці житлового будинку XIX століття на пл. Шевченка, 26 в м. Коломия.

У відзиві на позов вона зазначила, що є власницею лише частини будинку (нежитлового приміщення площею 257,3 кв.м) і зверталася до адміністрації для укладення договору, просячи додатковий час. Однак суд відхилив ці аргументи, оскільки Державний реєстр речових прав не містить інформації про інших власників, а доказів звернення не надано. Суд послався на Постанову КМУ №1768 від 28.12.2001, яка регулює порядок укладення охоронних договорів, і зобов'язав власницю укласти договір. Рішення підкреслює обов'язок власників пам'яток ініціювати охорону, незалежно від форми власності.

Значення справи полягає в прецеденті для приватних власників культурних об'єктів: бездіяльність може бути визнана протиправною, а прокуратура має право представляти державу. Це сприяє балансу між приватними правами та публічним інтересом у збереженні спадщини, гарантованим статтею 54 Конституції України.

Проблеми охорони культурної спадщини в Івано-Франківській області, зокрема системна бездіяльність місцевих рад, свідчать про критичний стан збереження історичних пам’яток. Відсутність історико-архітектурних опорних планів у таких населених пунктах, як Більшівці, Делятин та Обертин, а також незареєстровані права власності та охоронні договори для об’єктів, як Чернелицький замок чи будинок у Коломиї, створюють пряму загрозу втрати унікальної культурної спадщини. Судові позови прокуратури проти місцевих рад та власників підкреслюють невідкладність проблеми, адже без чітких правових механізмів хаотична забудова та занедбання продовжують руйнувати історичні об’єкти. Ці судові рішення встановлюють важливі прецеденти, наголошуючи на відповідальності місцевих органів і приватних власників за збереження пам’яток, що є не лише юридичним обов’язком, а й питанням національної ідентичності. Культурна спадщина Івано-Франківщини — це безцінний ресурс, який потребує негайних дій для захисту, інакше регіон ризикує втратити свою історичну пам’ять назавжди.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

Читайте також:

Рубали роками: хто відповість за знищення лісу на Прикарпатті?

«Земля знань» чи поле для збагачення: як Войнилівський ліцей перетворив навчальні гектари на бізнес-проєкт