Нібито кабінетна команда Петра Порошенка пропонувала позакабінетній Юлії Тимошенко посаду Міністра закордонних справ. На що остання нібито, звичайно, відповіла дипломатичною відмовою. Ця інформація, на перший погляд, може видаватися абсолютно «качкою», але «не останні вуха» з табору Юлії Володимирівни стверджують, що ні, не зовсім «качка»…
Для чого це владі і особисто Петрові Олексійовичу, пам’ятаючи, як і чим завершилося його з нею безпрецеденте порядкування денності часів Ющенка, маючи ще й тепер у себе під рукою честолюбного і непослушного Яценюка ?
А причин, як завжди, у політиці відразу декілька, які тільки мнимо виключають одна одну. Президенту потрібно довести, що тільки він один легітимний в сучасній Україні і тільки він її по-справжньому життєво необхідний. З розрахунку на те, що Тимошенко, якщо погодиться, то завалить зовнішню політику в питанні відносин України і росії ( а ніяк інакше і ні з ким – в час війни), тим самим путін позбавиться останніх ілюзій щодо неї, як естетично найбажанішої впливової політичної фігури після медведчука ненависної йому держави. А якщо раптом Юлія Володимирівна почала б з путіним непогано ладнати і все таке.., то це б дало причину прямо і голосно, звинуватити її в національній зраді, і тим самим відправити в остаточне політичне небуття і відставку. І якщо Юлія Володимирівна не погоджується на таку відповідальну посаду в сьогоднішній час – то автоматично ставить власні егоїстичні наміри вище за наміри України, які сьогодні називаються одним словом «єднання».
Дійсно існує зараз в таборі президента підстави для всевкраїнського єднання в час біди. Аби зіштовхнути лобами Яценюка і Тимошенко, знаючи, що між командами першого і другого існує великий латентний конфлікт, і якщо він спалахне, то лише президент буде публічно погашати, аж допоки не погасить всю заборгованість українського народу йому-наймилішому на останніх парламентських виборів у вигляді нового рейтинга під 100. А там і рукою, хоч і довгою, важкою, до президентських виборів подати.
Таким чином, політтехнологи довго думали – і придумали, як реформувати міністерські крісла і президентське не оминути.
Позитивним фактором того всього є те, що, як стверджують вже інсайдери ПП, що Порошенко забракував цей без перебільшення злочинний сценарій, який на виході не до кінця з ним погодили і мало опрацювали самостійно (що має свідчити про чиюсь багаторукість і багатоголовість серед своїх, і притому-всьому сяку-таку притомність діючого президента бодай в частині зовнішньої безпеки України).
Приємно, що і ЮВТ досі знає собі ціну і ціну країни, в якій живе і надалі хоче не просто жити. Відтак - з новими надіями у старе протистояння на рівні «влада/опозиція», та вже з більшою долею обережності і відповідальності у тої і іншої щодо своїх слів і рішень. Тому можемо констатувати маленький новий прогрес в мізках старої еліти, яка, попри весь скептицизм щодо неї в багатьох, в тому числі й автора, має потенціал до оновлення шляхом хоч би таких стратегічних кроків.
