До зупинки під’їхав автобус шістдесятого маршруту. На табличці читаю напис: «Привокзальна Січ». ?. Приглядаюся, тьху: «Площа Привокзальна Січ.Стрільців Пошта…» Хтось економив на крапках. Але нічого не виникає просто так, нізвідки. Значить, десь у таємному місці мешкання знаків виникло нове позначення міста. Так буває, коли місто втрачає первісну назву, а потім живе під Зіркою Каїнітів – будівників міст, які за дивним збігом обставин були ще й мандрівниками.
Про це є в Біблії. Про Каїна, який Божим прокляттям був приречений на вічні скитання й, попри нетривкість зупинок, збудував за життя сімдесят міст. Привокзальна Січ – це щось з того. Назва для якогось мандрованого місця уможливлення, де козаки замість гарцювати на конях, пруть до обрію на дрезинах. Де курені мешкають у спрацьованих вагонах, кошові ходять у смішних темно-синіх строях, а замість степових доріг пропоновано залізні рейки.
Місто з тимчасовою назвою живе навколо вокзалу. Тому що немає альтернативи. Якби працювали великі заводи, воно б жило навколо них. Якби місцевий базар став чимось більшим за базар – як Калинівський ринок або Сьомий Кілометр – місто вдячною пульсуючою змією обвилося б навколо базарного майдану. Але наш базар не виріс до «містоутворюючого явища». Тому місту залишилася доля Привокзальної Січі плюс непевне світло Зірки Каїнітів.
На вокзал прибувають тимчасові мешканці міста, які лише працюють тут, а живуть у селах. З вокзалу вони повертаються до своїх вбогих пенатів. Вокзал дихає натовпами. Він – легені міста. Зранку він вдихає марнотні та злі згущення заробітчан, а ввечері полегшено видихає «рути» з ними ж, стомленими, нетверезими, але незмінно злими. Вони дивляться у брудні шиби вагонів і бачать на небі червону зірку. Можливо хтось із них згадує шкільні знання з астрономії і думає, що бачить Марс.
Насправді ж він бачить Зірку Каїнітів, яка світить над містом, що забуло імена своїх фундаторів та оборонців. Над Привокзальною Січчю.
