Для позивного «Тома» служба стала мрією. На війну також поїхав з словами «хто як не я?». Справжню небезпеку відчув, коли збили гелікоптер із побратимами. У той момент все життя згадалося. Тоді «Тома» поранили. З осколком боєць живе і досі.
Йому 41. В правоохоронних органах 15 років. Починав з «Беркуту» і продовжує служити у спецпідрозділі. Фраза про роботу, як про мрію, якраз про бійця. Пригадує, як не було вільних місць і проходив випробування протягом трьох років, аби потрапити в «Беркут», пише Фіртка з посиланням на поліцію області.
Його запрошували у Грифон, але думки були про інший підрозділ. Для цього тренувався і не покладав надій. У 2004 році прийшов на контрольно-пропускний пункт «Беркуту» у столиці. Його провели у відділ кадрів. Після спілкування 27-річний «Том» отримав запрошення.
«Водієм підеш?». «Водійське посвідчення маю. Отже, піду», - відповів поліцейський.
Два роки ніс службу у Києві. За цей період встиг побудувати сімейне життя. Дружина родом з Івано-Франківщини, тому «Том» перевівся. Спецпризначинець дослужився до капітана. Зараз працює черговим у роті. У 2014 році на війну пішов не через наказ, а з словами «Хто як не я?».
«Усвідомлював, що я спецпризначинець. Розумів це і вважаю, що такі люди завжди мають бути першими: чи на війну, чи на складний виклик. Ми спеціально підготовлені для цього. Цивільні ж не є підготовлені, то що, їх під кулі відправляти?»
Тому на Великдень, не попереджаючи рідних, боєць зібрав речі, поцілував двох діток і вирушив на схід. Тільки в дорозі подзвонив дружині. Остання зрозуміла і підтримала. Справжню небезпеку на п’ятому блокпості у м. Слов’янськ добре пам’ятає, бо тоді втратив побратимів.
«Подих війни відчув, коли впав гелікоптер з нашими хлопцями. Тоді я зрозумів, що це не звичайний виїзд. Кожен виїзд це якось так: поїхав і приїхав. Тут зовсім інше…», – ділиться боєць.
На полі бою бійці підтримували одне одного. «Том» каже, що ні від кого не чув розмов про страх.
«Навіть коли ти стріляєш, то не бачиш ворожих сил. Вони далеко. Принаймні тоді, у 2014 році, так було. Ми перестрілювалися мінами. Не було такого, щоб ворог у притул підходив».
При одній із атак «Тома» з побратимом поранили, а ще один боєць загинув. Прихистила бійця власноруч викопана землянка.
«Я почув шум і спеку позаду. Зрозумів: щось не так. Почав бігти до землянки. Стрибнув і відчув позаду біль. Побачив кров. Спитав побратимів що там, але вони скривлено відповіли: «Не питай». За деякий час сказали, що утворилася рана розміром у 25 копійок, – пригадує спецпризначинець. – Я попросив витягнути з мене те, що так боліло. Але це був осколок і він настільки глибоко зайшов, що не було видно нічого крім крові…Добре, що хлопці бинт мали. Боєць його притиснув до рани і більше години тримав».
Тим часом на поверхні продовжувалися бойові дії і лише було чутно: «..санітара туди, поранений там…». Каже, що всі хотіли повернутися додому, але кожен розумів, що на війні потрібен.
Після поранення «Тома» з п’ятьма побратимами і одним загиблим доправили до військового госпіталю, що у Харкові. Медики пояснили, що осколок пішов під кутом – зверху і до низу, через хребет. Щастя, що не інакше. Зупинився ворожий клаптик у стегні. Боєць довго лікувався, але ніхто з медиків не ризикував витягувати осколок: спецпризначенцю не давали шансів. Тому змушений жити із згадкою про війну і лікуватися по 2-3 рази на рік. Через ногу з’явилися болі в спині. Також у бійця руйнується суглоб.
«Приймаю знеболюючі. Проходжу курс реабілітації. А що залишається робити?», – спокійно запитує боєць.
За час військових дій тричі відправлявся на Схід України. Перший раз і поранення досі не може забути. Та й як, коли приходиться жити з осколком і «приборкувати» його, щоб не злягти остаточно?
Читайте також:
"В обіймах війни": прикарпатський спецпризначенець розповів про Іловайськ та полон
Прикарпатський спецпризначенець Віктор Паньків про "Беркут", справедливість, АТО та службу в поліції
