Вибори завжди нагадують фасад будинку, закритий будівельним драпуванням, на котрому намальовано як саме нібито виглядатиме цей фасад у майбутньому. Тобто, щось подібне на ту декорацію, що нею закрили від нас браму палацу Потоцьких. Прості виборці завжди бачать лише декорацію, і лише виборці «кваліфіковані» знають, що за нею ховають облізлий вітчизняний довгобуд «становлення демократичних принципів виборчого процесу».
Отже, «кваліфіковані виборці» завжди були, так би мовити, «в курсі дєла». Вони завжди знали, що на виборах виграють не ті, хто голосує, а ті, хто рахує голоси. І ще ті, хто володіє фінансовими потоками та впливам на формування передвиборчих списків. Вони також знають, що округи «нарізають» та «розподіляють». Що основна маса виборців голосує «за розкручені мордочки», за пакети з гречкою, за дивних «героїв суспільних настроїв», але тільки не за програми і конструктивний потенціал кандидатів. Що потім результати «корегують» в бік правильності та істинності.
Але на цих виборах «кваліфіковані» перебувають у розгубленості. Їм здається, що теперішні вибори мають не один, а декілька шарів декорацій, які вкривають щось дуже криве і неоковирне. Все почалось тоді, коли Об’єднана опозиція оголосила свій вибір мажоритарників. Хоча, ні… Ще раніше ВО «Свобода» фактично відмовилась від однозначно «прохідних» округів в Західній Україні заради якоїсь напівміфічної «присутності на Сході». Це, значить, що прогнозований переважною більшістю аналітиків провал мажоритарника-«свободівця» на окрузі у Єнакієво чи в Котовську має зміцнити там позиції однопартійців Тягнибока. Дивна логіка.
Але щодо «Свободи» кваліфіковані виборці звикли дивуватись. Інша справа, союз поважних політиків, які зібрались «зламати хребет корупції»! Які поставили на чолі списку ЮВТ і підкріпили її відшліфовану європейською дипломатією харизму ще кількома не останніми в цій країні харизмочками. Звідти дивних кроків не очікували. Але сталося, як завжди: «Ви нє ждалі, а ми пріпйорлісь!»
Першою ластівкою дивних новин на Прикарпатті став пан Дирів, якого та частина ОО, яка «Яценюк», намітила на виборчий округ №86. Хоча там «Фронт змін» при бажанні міг би знайти цілий список значно більш прохідних кандтдатів. Потім громадськість краю дізналась, що реально прохідного Миколу Зелінського на ВО №84 поміняли на мало кому відомого в окрузі та "нульового" в плані електорального рейтингу Володимира Купчака, "діяння" якого, напевне, пам’ятні тим працівникам Івано-Франківськгазу, що працювали під його керівництвом. Й, нарешті, на ВО №83 знаменитого «соціального аптекаря і торговця» Юрія Солов’я «УДАР» поміняв на його набагато слабшого за позиціонуванням споборника. І таких прикладів - "легіон"!
«Тєндєнція, аднако!» - підсумував би це все чукча з відомого анекдоту. Проте, якщо на хвилину напружитись та уявити, що ми живемо не в анекдоті, стає лячно. Виникає стійке відчуття, що механізм передвиборчого «розводу» набув нового, більш масштабного, формату. Що тепер в ігрову складову української політики перейшли практично всі діючі актори. Що, скажімо, прикарпатські округи спільними скоординованими зусиллями всіх політичних сил «розчищаються» для відомих персонажів місцевого і київського політикуму, яким що «тушкою», що «не тушкою» - все єдино.
Чому так сталося, якщо воно дійсно так сталося? Можна припустити, що з кількох причин:
1) Для справжньої, а не ігрової опозиційності потрібні значні ресурси, співставимі з ресурсами влади. Таких ресурсів ані ОО, ані інші претенденти на ламання хребта корупції не мають;
2) «Настоящі буйні» на кшталт Тимошенко і Луценко, які б, радше за все, не погодились на впровадження «ігрових симулякрів», виведені за поле реальної політики. Їх використовують як прапори, але вони не заважають жодним домовленостям, що відбуваються за подвійним декоративним фасадом;
3) Насправді усі опозиційні сили бояться свого ж реального приходу до влади. Їм зручніше перебувати у «вічній опозиції», де грошей хоч і менше, зате й відповідальності - жодної. Багатьом із соратників Юлії Володимирівни, судячи зі всього, у страшних кошмарах сниться той варіант історії України, у якому четвертим її президентом стала Тимошенко.
Усе, вище перераховане, наводить на сумні думки. Найкращими ліками від депресії у цій ситуації є думки про те, що світ неминуче підповзає до «гаплика вищого порядку» (читайте «Невтішні новини» на Фіртці). Потішимося хіба тим, що «разом і помирати легше»…
Аналітична група "Фіртка-Магус"
