В українській політиці завжди треба мати план "Б", адже кількість "чорних лебедів" - непередбачуваних подій настільки велика що журналісти та експерти не встигають їх оприлюднювати та аналізувати.
Тому після того як Президенту не вдалось сформувати конституційну більшість в 300 багнетів, на яких мали понести в небуття тіло української демократії, вони знайшли новий шлях побудови світлого диктаторського майбутнього. Адже мажоритарники стали просити надто високу ціну голосу, бо розуміють свою "золоту карту", а хтось вирішив грати у свою гру, як от Петро Порошенко чи Давид Жванія. Натхненником ідеї для нашого гаранта народного референдуму стали такі видатні політичні лідери як Лукашенко, Піночет та Гітлер - саме вони любили "бавитись" з людьми в референдуми. До речі, деталь: законодавство про місцевий референдум так і лежить "під сукном" в апараті ВРУ.
Янукович вирішив якщо не переламати фундамент парламентаризму, то його треба просто обійти та знецінити. І створити інструмент прийняття Законів, внесення змін до Конституції та механізм прийняття свого Основного Закону, тобто легально побудувати диктатуру. Для цього Верховна Рада прийняла, а нещодавно Президент підписав Закон України "Про всеукраїнський референдум", не врахувавши при цьому більше тисячі поправок народних обранців та нівелювавши з десяток норм Регламенту. Для того щоб воля народу пішла у правильному напрямку є такі цікаві норми як: не можливість відміни рішення референдуму протягом 5 років, тотальний контроль за комісіями всіх рівнів збоку органів влади та можливість винести декілька питань на один референдум для створення правильного дискурсу. Та й конституційність народної ініціативи буде визначати, виходячи з власного настрою, Президент.
План винести свою власну Конституцію у коридорах Адміністрації президента виник давно. Ще коли був створений консультативний орган «Конституційна асамблея» для легітимізації тексту. Адже жодних реальних повноважень вона немає. Лише функцію легітимізації, хоча до неї ввійшли як і професіонали конституціоналісти, так і відверті прихильники стилю управління Віктором Федоровичем. Так карта екс-глави адміністрації президента Кучми Віктора Медведчука з його рухом "Український вибір" вже давно створює відповідний дискурс в медіа та формує структуру. Скоро слід чекати активну роботу осередків організації на місцях. Тепер зрозуміло чому «сірий кардинал» не планував балотуватись до ВРУ – навіщо фракція, якщо є рух та можливість приймати закони через "народну ініціативу". Тепер він повноцінний політичний гравець і структура його Руху має набагато більший потенціал, ніж теперішні політичні партії, адже можливості такі самі, а довіра до партій набагато нижча. Тому, як казав один з візіонерів: «Ми можемо з’єднати точки лиш дивлячись у минуле» - тепер точки почали з’єднуватись.
Використання на практиці цієї збоченої фантазії української влади може бути в двох варіантах - легкому, як метод залякування парламентарів, та у важкому, як інструмент встановлення диктатури через прийняття на референдумі нової Конституції.
При цьому другий варіант не виключає постійного використання першого. Тому в 2014 році можемо чекати винесення на референдум декілька текстів нової Конституції: одна нібито від влади, одна від ініціативи громади, а одна – від Конституційної асамблеї. І громадяни оберуть "менше зло", хоча всі тексти будуть написані в одному кабінеті та одним чорнилом. Та й в додачу, як відкуп за підтримку на президентській кампанії можуть винести декілька питань зовнішньої політики, наприклад, приєднання до Митного союзу.
Прийняття таких рішень в залежності від політичної доцільності веде країну і політичну систему до колапсу. Мабуть, лише створення альтернативної політичної системи заснованої на загальнолюдських цінностях та стандартах зможе врятувати країну від перетворення на міфічну територію з варварськими правилами життя та лише надією на існування.
