П’ятнадцять місяців тому, тоді ще у мирному вегетаріанському серпні тринадцятого року, написав був статтю «Нестерпна легкість активістів». В ній спробував класифікувати тодішніх вітчизняних персонажів «політичної вулиці». Класифікація вийшла такою:
1) Переконані активісти;
2) Куплені активісти;
3) Заслані козачки;
4) Активні ідіоти та гіперактивні божевільні;
5) Випадкові перехожі, подібні здалеку на активістів;
6) Депутати.
Серед іншого, попередив:
Найнебезпечніші з активістів ті, які переконані. Тому що справжніх буйних мало і вони швидко «спалюються», а переконаних цілі армії і ззовні вони виглядають майже адекватно. Переконані – дуже цікавий матеріал для дослідження. Вони так прикольно відстоюють свої затверділі ілюзії. Деякі з них впадають в істерику, коли чують щось, що не відповідає їхнім уявленням «про добро і зло». Інші мовчать з дубовим виразом обличчя й тихо ненавидять все іншодумне. Черговий «данко» з палаючим внутрішнім органом у немитих руках і зачарованим натовпом за спиною – обов’язковий атрибут непевних часів.
Пізніше, в добу Майдану, дехто з приятелів казав мені: «От бачиш, ти був неправий. Саме «переконані» підняли народ на революцію, скинули Янека». На що я не стомлювався відповідати: «Революції – довгі справи сього світу. Все лише починається. Там побачимо». А ще радив не забувати про №4 й те, що бабло перемагає усе що бачить.
Як виявилось, недарма радив.
Тепер, після парламентських виборів, можна підвести проміжні підсумки. Наголошую – лише проміжні, адже темна історія «великої нейтралізації переконаних» ще далеко-далеко не вичерпана. Як, власне, й уся історія поточної революції.
Гасло «Все лише починається!» актуальне як ніколи.
Отже, підсумки:
Підсумок перший: організовані загони «переконаних» значного успіху не досягли. Янукович втік, але «януковичі» нікуди не ділись і навіть зміцнились. Самі ж «активісти першого типу» або були косо-криво інтегровані в бек-граундні політичні проекти (як «Демальянс» і «Автомайдан» у партію Гриценка) і прогнозовано програли, або відправлені на війну, або ж – у кращому випадку – роздрібнені на окремі, майстерно пересварені між собою політперсони, й включені у депутатські команди, де більш досвідчені (й чисельніші) старші товариші швидко навчать їх носити піджаки від Армані і «окучувати теми».
У наших романтиків ще зберігаються ілюзії щодо тієї (кращої) частини активістів, котра рушила на війну.
«Вони повернуться!» - кажуть романтики. Я щиро підтримую ці сподівання. Дай Боже їм здоров’я. Але повернуться вони вже не в якості активістів. Цю сходинку доброврольці весняного й літнього призовів вже пройшли. Вони повернуться або як грізні термінатори Третього Майдану (що, в принципі, малоймовірно, враховуючи чималий досвід та фінансові ресурси іноземних «кураторів»), або ж як канонізовані суспільством ветерани, яким запропонують достойні місця у партері владного театру. Десь у провінціях. Десь в тіні меморіальних дошок.
Підсумок другий: заслані козачки й випадкові перехожі (позиції №3 і №5 у минулорічній класифікації) не припиняють рулити ситуацією. За їхніми верескливими двіжняками останні три місяці майже не було чути тверезих голосів. Як результат, маємо чергову - інвалідну в плані компетенції і державної волі - Верховну Раду.
Склад теперішнього парламенту вагітний перманентними кризами. Заслані «верхи» надіються виключно на «кураторів» (й «під шумок» крадуть все що бачать), перехожі «низи» шукають прибуткові схеми. Ну а «гіперактивні» приміряють свої кулаки до ненависних мордасів. Й ніхто не помічає кулемету, скромно поставленого Володиславом Юрійовичем за кулісами. А дарма. Потім наші вічно здивовані експерти питатимуть одне в одного на телешоу (десь у Шенгенській зоні): «Звідки? Хто? Навіщо?»
А їм у режимі телемосту процитують щось з Подрев’янського. Наприклад таке:
Лариса Сидорівна Сало
Сьогодні під трамвай попала,
І он їй іспортіл всьо ї…ало.
Підсумок третій: українській аукціон зародків громадянського суспільства майже здувся. Причина: низька якість зародків, які стають продажними (гниють) ще в ранній ембріональній стадії. «Куратори» в шоці і пояснюють дану обставину особливостями менталітету. Насправді менталітет тут ні до чого. Хто так сильно хотів туземного постмодернізму, той тепер може хлебтати його цистернами.
Й не треба робити вигляд, що пошук незайманок у борделі є успішною й підтвердженою світовим досвідом практикою. Краще придивіться до результатів цієї славетної «практики» в Іраку і Лівії.
Підсумок четвертий: тієї консолідованості у суспільних пріоритетах і сподіваннях, котра спостерігалась у березні-травні, вже немає. Передвиборна соціологія і результати виборів довели: в електорату мерехтить перед очима, координати втрачені, фішки збиті. Прихильність народу однаково падає як на достойних людей, так і на всяку наволоч. Перемагає не здоровий глузд, а телевізійна картинка. За це також треба дякувати тій «нестерпній легкості», з якою «кумири 22 лютого» про…али майже всі завойовані на Майдані позиції.
Відповідно, на арену виходить «темна сторона активізму».
Зливайте воду.
От, власне, й все.
