Спочатку я очам своїм не повірив і гидливо відкинув збірник. А було це на Форумі видавців 2010 року. Пройшовся по форуму і повернувся – невже справді. І таки так – все підтвердилося. Тоді я його не придбав, про що пошкодував, коли політичні події почали розвиватися як швидкоплинна лейкемія. Отримав його нещодавно. Причому явно додрук (попередній був іншого кольору) – отож книжка має успіх.
Про що йдеться? А про виданий чільним ідеологом ВО «Свобода» Юрієм Михальчишиним посібник по навчанню соціал-націоналізму читай - націонал-соціалізму «Ватра» (Ватра. Версія 1.0 – Львів: Євросвіт, 2010. – 420 с. ISBN 978-966-8364-53-2).
Ватра - обкладинка
Зрештою, це видання у дещо іншій формі можна знайти і у нетрях Інтернету.
І це моє «читай», на жаль, не випадкове. Те, що мене вразило, це підбір авторів та текстів. Розпочати, гадаю, варто з Йозефа Геббельса – так-так, саме того. У цьому посібнику для партійних вишкільників, а створений він саме як посібник, тобто як курс лекцій та рекомендованої літератури, в перекладі упорядника подано милий текст «Маленька абетка націонал-соціаліста» http://www.vatra.org.ua/chervone-i-chorne/hebbels-malenka-abetka-natsional-sotsialista.html По-суті це скорочена програма NSDAP – нацистської партії Німеччини, якщо хто не знає. Наведу маленький, проте дохідливий фрагмент цієї абетки, яка, як я розумію пропонується товаришам (вибачте – камрадам) партійцям Юрієм Михальчишиним:
«Якого культурного оновлення домагається NSDAP?
NSDAP домагається відновлення німецького духу шляхом систематичного плекання німецької культури, науки, мистецтва та освіти.
Хто є головним ворогом культурного оновлення Німеччини?
Жидівство, яке систематично підважує німецький дух тим, що наповнює культурні установи, такі як преса, театр, наука, література, брехливим духом.
Яким чином NSDAP може розібратися з таким запеклим ворогом?
Шляхом вимоги усунення жидів із всіх німецьких культурних установ. Жид не може і не повинен мати права бути носієм німецького просвітництва та духу…
Хто пише сьогодні більшість німецьких газет?
Жид!
Хто повинен писати їх у майбутньому?
Німець!
Хто керує нашим німецьким театром?
Жид!
Хто повинен керувати ним у майбутньому?
Німець!
Хто становить значний відсоток наших університетських викладачів?
Жид!
Хто в майбутньому матиме право стати викладачем у німецькому університеті?
Німець!
Хто нині є провідником німецького робітництва?
Жид!
Хто має стати провідником робітництва в майбутньому?
Адольф Гітлер!»
А після того – пішло-поїхало. Тут і «Програма фашистського руху», і вже сама «Програма NSDAP – 25 пунктів», «Чому саме SA?» Ернста Рьома – творця нацистських штурмових загонів, «Програма Національної фашистської партії Італії». Завершенням цього параду партійних програм текст самого укладача та перекладача Юрія Михальчишина «Революційний соціал-націоналіст». І це тільки початок. Далі можна повчитися і у Альфреда Розенберга «Національний соціалізм чи націонал-соціалізм», поміркувати над «Бамберзькою програмою NSDAP Отто та Грегора Штрассерів.
Якщо хто не вірить, то наводжу сканований зміст збірника:
Зміст «Ватра. Версія 1.0»
Однак, якщо б цей збірник опусів творців фашистської та нацистської ідеології, націонал-соціалізму та соціал-націоналізму міг би припадати пилом десь у архівах і бути цікавим дослідникам, то це не викликало б ніякого спротиву. Однак різкий спротив викликають кілька інших аспектів цього видання.
Перший: це те, що ми бачимо спробу реанімувати цю збанкрутілу і визнану злочинною ідеологію. Так, наші крутії, розуміючи те, що наражаються на осуд і навіть переслідування за пропаганду расистської та ксенофобської ідеології, поміняли місцями слова у визначенні своєї політичної орієнтації. Тільки у такій незрілій демократії, як у нас, могли офіційно зареєструвати Націонал-соціалістичну партію України. Зрештою, це результат і загального хаосу і хаосу у головах. А, може, і чиєїсь злої/доброї волі – «добрі люди» допомогли… Тому у мене виникає запитання – яке відношення до цієї нацистської пропаганди має ВО «Свобода» – партія, яка у моєму місті домінує у міській раді. Хоча не може не тішити, що за рік кількість тих, хто підтримував ВО «Свободу» зменшилася вдвічі. Однак, гадаю, що не з ідеологічних міркувань – люди не зачитуються нацистськими опусами – вони просто бачать «діла їх» - і по них судять. Переконаний – не всі розуміють що відбувається. Програма ВО «Свободи» все ж відрізняється від опусів Михальчишина та Геббельса. Однак…
Другий: це активна спроба пропаганди, яка набирає не лише архаїчних форм друкованого видання, але й модерних форм електронного видання та сучасних інтерактивних форм впливу на суспільство. Особливо на незрілу молодь, яка часто й живе у світі симулякрів, одним з яких стає це націонал-соціалістичне марево. Тому й блукають нічним Львовом колони привидів з нацистською символікою (дивись 29-01-2011. Львів. Смолоскипна хода пам’яті Героїв Крут http://www.youtube.com/watch?v=3yyEwRujBrM ) ганьблять пам’ять юнаків, що загинули під Крутами. Не відають, що творять. А, може, й відають, тому й творять… Але одна справа - неонацистські групки молоді, яка має перебіснуватися, а інша справа – цинічне використання цієї біснуватої молоді політичними партіями, які претендують на місця у представницьких органах влади. Про реноме і долю українського національного руху і України як країни та держави навіть мови не вестиму. Всім зрозуміло, що це пряма дискредитація і шкідництво.
Третій і найогидніший: тексти нацистських вовкулак пересипані не лише безсмертними творами Юрія Михальчишина, але й ряду інших українських авторів – Олега Ольжича (закатований гестапо у нацистському концтаборі Заксенхаузен у 1944 році), Юрія Липи (відмовився очолити маріонетковий пронацистський уряд ще у 1943 році), Олени Теліги (катована гестапо і розстріляна нацистами у Бабиному Яру 1942 року), Ярослава Стецька (який разом з однодумцями-націоналістами 30 червня 1941 р. проголосили Акт проголошення Української Держави. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави його заарештували і запроторили до концтабору Заксенхаузен, де він до вересня 1944 року перебував у камері смертників). Ось така ось маніпуляція.
Не виявилося серед авторів, на моє здивування, Степана Бандери. Хоч є текст про нього такого собі Нахтігаля & Зірки з Неба. Очевидно це тандем. Злі язики брешуть, що Нахтігалем називає себе сам Михальчишин (http://www.nachtigall.lviv.ua/ ). Текст називається «НАШ Бандера» http://www.vatra.org.ua/yevropa/nash-bandera.html . «НАШ» - очевидно йдеться про Нахтігаля & Зірки з Неба. Бо публіцистику самого Бандери вони вважають не гідною справжнього соціал-націоналіста: «…написати статейку-другу для української преси з вимученим набором ритуальних кодових фраз на зразок “монопартійно-тоталітарна система шкідлива для розвитку нації, завжди згубна для панівної політичної монопартії і її ідеї”. Враховуючи вищесказане, стане зрозуміло, чому в українських соціал-націоналістів, при колосальній повазі до Бандери, не існує жодного пієтету перед тим, що дехто намагається пропхати в якості його повоєнної “ідейно-теоретичної спадщини». Але до якого Бандери повага – справжнього, чи Бандери-нінзя, якого вимріяли собі хлопчик та дівчинка, Нахтігаль & Зірка з Неба. Точніше зі Львова. Ось так, Степане Андрійовичу, ось так… І ваше ув’язнення з 1941 по 1944 у Заксенхаузені для цих мрійників не аргумент. Малувато, очевидно… Діти виховані японськими мультфільмами про нінзя бачать світ інакше - крутіше.
Між тих авторів є і культурні і політичні діячі, і люди обдаровані, і не надто. Однак огиду викликає спроба вже вкотре приторочити український національний рух та українську національну думку до нацистської колісниці, яка вже давно загриміла у ту Валгаллу, про яку, видається, мріє пан Юрко уявляючи себе новітнім Нібелунгом. У совєтські часи цілі бригади КГБістських писак, які ховалися за псевдонімами, прикладали титанічних зусиль, щоб прирівняти український національний рух і українську національно-визвольну боротьбу 30-50-х років до колабораціонізму з нацистами та нацизмом, тобто націонал-соціалізмом. Сьогодні цю працю, як виявилося, зовсім не криючись, здійснює пан Юрій Михальчишин. Невже агент старого КГБ? Не думаю. Однак пропоную насолодитися рівнем соціал-націоналістичного томління пана Юрія, коли він береться самотужки окреслити обриси людини майбутнього, молодого соціал-націоналіста і соціал-націоналістки і все стане зрозуміло.
Розділ «Революційний соціал-націоналіст» http://www.vatra.org.ua/sotsial-natsionalizm/revolyutsiynyy-sotsial-natsionalist.html :
«Революційний соціал-націоналіст – це політичний боєць, який свідомо і цілеспрямовано кидає виклик існуючому порядку, стаючи на шлях безкомпромісної боротьби проти системи окупаційного примусу та експлуатації українців. Це відважний і незламний солдат нації, який пліч-о-пліч з однодумцями формує маршируючі колони революції, відмовляючись від комфортного життя пересічної людини на користь ідеалів честі, ієрархії і самопожертви… Революційний соціал-націоналіст – це повноцінний армійський батальйон, повітряна ескадрилья або партизанський загін у складі однієї людини… Середньостатистичний революційний соціал-націоналіст – це симпатичний, простий та невибагливий молодий чоловік, який ретельно й пристрасно вивчає довколишній світ та не боїться ставити складні запитання. Розуміючи, що його чіткі та зрозумілі погляди потребують постійного вдосконалення, він займається перманентною синкретичною самоосвітою. Він вивчає історію, для того, аби почати творити її самому одного дня. Сьогодні він опановує риторику переконання кількох своїх друзів і сусідів, аби гриміти на стотисячних мітингах через десять років. Соціал-націоналіст не цурається ніякої праці, коли йдеться про роботу над собою. Соціал-націоналіст проводить стільки ж часу в тренажерному залі, на біговій доріжці чи на свіжому повітрі в лісі, скільки й в бібліотеці, за комп’ютером чи з газетою вдома. Чи готовий ти до революції фізично – не важко перевірити. Якщо можеш відтиснутися на кулаках від землі принаймні 50-70 разів, при власній вазі 70 кілограмів штовхнути штангу вагою 100 кілограмів – то готовий. Соціал-націоналіст не палить, не споживає алкоголь у надмірних кількостях, не марнує час у порожніх розвагах і не псує собі сумління нездоровими стосунками з протилежною статтю (а це цікаво – Т.В.). Основа, на якій ґрунтуються прийдешні перемоги соціал-націоналізму – це твердий кулак, світлий розум і незламна воля соціал-націоналіста… Соціал-націоналіст завжди чесний, скромний і щирий, дотримується слова та дбає за справу і своїх побратимів більше, аніж за себе. Він дотримується поміркованості та аскетизму в зовнішньому вигляді, одягаючись скромно, проте зі смаком, культивуючи соціал-націоналістичний стиль – зібраний, суворий та підкреслено невибагливий. Соціал-націоналіст не терпить брехні, захланності, нещирості та інших проявів морального розкладу.»
А ось і портрет цього незламного борця, який не псує собі сумління нездоровими стосунками з протилежною статтю:
На жаль не наведено портрету молодої соціал-націоналістки. Очевидно це щось на кшталт співавторки даного збірника, яка ховається за милим псевдо «Зірка з Неба» (про неї більше тут http://zirka-z-neba.com.ua/ ). Проте юну соціал-націоналістку Юрій Михальчишин бачить такою:
«Подруга соціал-націоналіста – розумна, красива, скромна та вихована дівчина, дивлячись на яку з новим піднесенням хочеться творити прекрасне та захищати світ від політкоректної чуми світового демолібералізму. Як відомо, краса за відсутності ідеї перетворюється на гівно, відтак соціал-націоналіст тримається подалі від таких, які нічого не вміють, окрім як красиво знімати труси та бюстгальтер. Гламурні наштукатурені завсідниці нічних клубів так само далекі для нас, як і петеушні шанувальниці російського серіального мила чи адепти натуралізованих в Китаї брендів “Дольче-Габбана” та “Луї Віттон”. Соціал-націоналіст бере шлюб тільки в разі серйозних намірів створити міцну родину, об’єднану коханням, спільною боротьбою та ненавистю до ворогів. Його подруга не боїться піти зі своєю половинкою удвох проти всього світу, заперечивши легітимність окупаційної системи влади та моральні норми і цінності звироднілого планктону, що цю владу підтримує. Вона готова у всьому підтримати соціал-націоналіста, зрікаючись фальшивих буржуазних умовностей і забобонів. Почуття соціал-націоналіста та соціал-націоналістки один до одного повинні бути сильнішими за танкову атаку на світанку, рукопашний бій стінка-на-стінку, ракетно-артилерійський удар по густонаселеному мікрорайону і килимове термоядерне бомбардування разом узяті.» - читаю й плачу – цього разу зі сміху.
Зрештою у «Зірки з Неба» за якісь скромні 45 гривень можна придбати не лишень прихильність, будучи соціал-націоналістом, але й ось такий от милий медальйон «Сонце»:
Ну як тут не згадати Тараса Григоровича:
«...Доборолась Україна
До самого краю:
Гірше ляха свої діти
ЇЇ розпинають...»
(«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм
в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»)
