"Наша Україна" шукає ефективну стратегію до парламентських виборів. Однак намацати своє місце в політичному мейнстрімі поки не вдається. Як і не виходить визначитися з позиціонуванням партії.
Така стратегічна невизначеність до певної міри зумовлена тим, що нашоукраїнським функціонерам досі не вдалося оцінити нинішнє становище партії з позицій логіки здорового глузду. А намагання виправити старі помилки, які призвели до вільного падіння рейтингу – наразі виглядають досить приречено.
Часті зміни в керівництві партійних органів, внутрішні суперечки, які стали предметом громадського обговорення, а пізніше – розколена через бізнес-інтереси парламентська фракція, нашоукраїнські тушки та ситуативне голосування з більшістю в парламенті... Усе це негативно позначилося на партійному бренді.
Єдине, що залишилося в "Нашої України" із часів Майдану – помаранчева символіка й, власне, Віктор Ющенко. В очах багатьох українців Ющенко став уособленням партії, яка, перебуваючи при владі, розчарувала багатьох із тих, хто голосував за самого Віктора Андрійовича в 2004 та "Нашу Україну" під час останніх чергових та позачергових виборів до ВР.
Трохи більше ніж за рік до парламентських перегонів рейтинг "Нашої України" не дотягує навіть до прохідного бар'єру. А це не просто тривожний дзвінок. Це сирена для партії, на якій не так давно тримався фундамент парламентської більшості, і якій доведеться робитиме основну ставку на мажоритарку, виходячи з нових виборчих правил гри й власних нинішніх сил.
Зрештою, можна поборотися за підтримку людей, які не визначилися з політичними уподобаннями. Таких в Україні традиційно багато навіть за лічені тижні до волевиявлення.
Однак для цього потрібна визначена стратегія. Та, виходячи з неї, злагоджена робота всіх партійних ланок.
Чого поки немає.
Не так давно головою політради НУ став Валентин Наливайченко. На відміну від Романа Безсмертного та Віктора Балоги, які в кращі для "Нашої України" часи очолювали раду партії, Ющенко не очікував від Наливайченка приватизаторських намірів. А навіть якщо очікував, то рік тому не відчував у них великої загрози для свого статусу.
Віктор Андрійович прогнозовано залишився почесним головою "Нашої України", що означає визнане лідерство серед партійців. Це внутрішня проблема "Нашої України". "НУ" – проект, очолюваний Ющенком. Без Ющенка – це вже зовсім інша політсила.
Як заявив недавно Віктор Балога, НУ без Ющенка перетвориться на "гурток за інтересами" на чолі з маловпливовими політиками. "Потрібно чітко усвідомити: не "Наша Україна" потрібна Ющенку, а навпаки – Ющенко потрібний партії", – говорив він у березні. Хоча не виключено, що за нинішніх умов рішення дистанціюватися від Ющенка пішло б на користь "Нашій Україні".
У вересні минає рік від того, як уся президія політради партії на чолі з Вірою Ульянченко подала у відставку.
Ульянченко, якій довіряв Ющенко, не змогла реанімувати партію. Колишня губернатор Київщини, глава СП, близька й вірна Ющенкові людина, без надто вагомих політичних амбіцій, вона втім не проявила якості фахового партійного ТОП-менеджера. Зокрема, провалилася підтримувана Ульянченко ініціатива створення коаліції на базі ПР і НУ після парламентських виборів 2006 року.
З іменем колишнього боса СБУ – людини із задатками фахового менеджера, якого на дану посаду пролобіював Ющенко – пов'язують радикальні зміни в "Нашій Україні". Кадрові перестановки мали стратегічний орієнтир, з розрахунком на парламентські перегони, оскільки відбулися лише за місяць до місцевих виборів. Виборів, які "Наша Україна" очікувано програла "Свободі", "Фронту змін" та "Батьківщині".
Але станом на сьогодні, коли парламентські вибори вже не за горами ,зроблено не так багато дієвих кроків для того щоб повернути пацієнта до життя.
Риторика партійних лідерів, особливо Ющенка, який останнім часом досить активізувався, фактично не змінилася. Кадрові чистки в місцевих парторганізаціях гальмуються.
Пройшли химерні публічні заходи, як от партійний з'їзд під стінами ВР у річницю підписання Харківських угод 2010 року. А про ініціативу запуску нового проекту на базі деяких партій, які входять в "Нашу Україну" – забули, здається, усі, в тому числі й сам Віктор Андрійович.
Тушки від НУ-НС продовжують голосувати з парламентською більшістю, як це сталося під час прийняття пенсійної реформи, ветувати яку президента своєю чергою вимагає політрада НУ й обіцяє оскаржити закон у Конституційному суді.
Тим часом у ЗМІ просочується інформація щодо суттєвих ідейних розходжень між Ющенком та Наливайченком, зокрема, щодо обмеження повноважень голови партії на користь політради. Проявляється старий фактор протистояння консервативної та новаторської частин партії, який у форматі "домашнього" партійного плюралізму завжди був характерним для НУ, і який, власне, привів партію до її теперішнього стану. Можемо припустити, що внутрішньопартійний конфлікт провокують представники старої партійної еліти, які бояться втратити свій вплив, тому налаштовують Ющенка проти Наливайченка.
Усе це відбувається на фоні запущеного косметичного ребрендингу. У тому числі щодо свіжих партідей.
Рішення про те, що члени партії, які протягом 2005-2010 років займали керівні посади в органах виконавчої влади, не будуть включені у виборчий список, та заява Віктора Ющенка, в якій він сказав журналістам про свій намір балотуватися до Верховної Ради по мажоритарному округу – це частина курсу на повернення свого виборця. Тобто, прагнення для початку частково реабілітуватися перед людьми, які розчарувалися в "Нашій Україні".
"Наша Україна" сьогодні не в стані об'єднувати опозиційні партії.
Виходячи з теперішньої підтримки, вона не має на це ні морального права, ані достатнього авторитету серед опозиції.
Ідея координації дій опозиції на мажоритарних округах, щоб не допустити виграшу в них представників ПР та її сателітів через протистояння опозиційних кандидатів наразі – є аморфною, навіть з ініціативи "Батьківщини".
Виглядає на те, що на цих парламентських виборах ми станемо свідками справжньої бійні на мажоритарних округах, від Заходу до Сходу країни. Тому закономірно те, що найпотужніші представники опозиції проігнорували недавню зустріч організовану "НУ". Дану ініціативу можна розглядати як нагадування про колишню силу й прагнення до якихось дій, що загалом є незайвим приводом засвітитися в інформаційному просторі.
Щоб рейтинг "Нашої України" пішов угору, потрібні не просто кадрові перестановки. Потрібен перегляд позиціонування та програми партії, відмова від голих обіцянок і реальні дії.
Це те, чого очікує виборець. У тому числі й той, який тимчасово відійшов від електорального ядра "Нашої України", проголосувавши за інші партії національно-демократичного спрямування.
"Нашу Україну" ще можна врятувати. Потрібно почати реалізовувати масштабний ребрендинг, який повинен містити три основні цілі:
– диференціацію партійного бренда, визначення його унікальності серед опозиційних сил;
– повернення електорального ядра й залучення нових прихильників;
– включення в усі ланки "Нашої України" молодих, але талановитих політиків, громадських діячів із поступовим відстороненням на задній план старих кадрів з їхніми мотиваціями.
При цьому важливо донести до виборця те, якими новими характеристиками володіє бренд "Нашої України", починаючи від ідеології, партійної програми й завершуючи кадровим потенціалом.
Поки що "НУ" здійснює тільки косметичні зміни, які можна також назвати кон'юнктурним. Проте вони не дозволять виправити старі помилки, що призвели до падіння рейтингу.
Помилки, які так само не дозволять говорити про майбутнє партії.
Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП
