Розалія Левицька із села Середній Березів, що у Косівському районі, тепер є найстаршою церковною сестрицею Прикарпаття.
Жінці виповнилося сто років, інформує Фіртка з посиланням на журналіста "Експресу" Сабіну Ружицьку.
“Наша бабця зазнала багато горя, але віра в Бога та сильний характер допомогли їй дожити до сторіччя, - розповідає Наталія Бойко, онука ювілярки. - Вона змалечку залишилася напівсиротою, втратила рідного брата, який загинув молодим, але дві її старші сестри прожили більше 90 років. Бабця—єдина зі своєї родини закінчила школу-семирічку. Такі люди колись вважалися дуже вченими”.
Але далі жінка вчитися не пішла, часи були важкі—голод, зубожіння, Друга світова війна. У 1942 році Розалія одружилася з пораненим чоловіком-фронтовиком, який згодом став церковним паламарем. Разом з ним в церкві навіть у радянські атеїстичні часи завжди була й Розалія. Жінка—активна церковна сестриця, ще донедавна вона прибирала в храмі, садила квіти біля церкви, вишивала хоругви. Паламарем був і її старший син Богдан, який на жаль, вже помер. Молодшого сина Володимира, Розалія втратила зовсім молодим. Він трагічно загинув у війську. З 1968-ого року пані Розалія ніколи не одягає яскравий одяг та червону чи білу хустку.
За словами Миколи Ігнатюка, голови середньоберезівської сільради, зараз Розалія Левицька проживає зі своєю невісткою, має дві онуки, двох правнуків та дві праправнучки.
Ще кілька років тому вона їздила на релігійні прощі: до Києва, Коломиї, Зарваниці, відвідала десятки храмів, нині багато молиться за родину, знайомих, друзів, вояків ООС (АТО), за Україну, вона читає релігійні книжки, часописи, а коли читає газети або дивиться телевізор, то дуже переживає через війну на Сході. Любить бабця добре поїсти. Щодня на столі у бабці повинні бути супи, юшки, борщі, свиняче, овече, яловиче м’ясо з картоплею, різними кашами. Курятину та рибу поважна пані не любить.
“Бабця була доброю господинею, готувала дуже смачно, - продовжує пані Бойко. - Тому ми мало що купували в магазині. І зараз хоче всього домашнього: хліба, солодощів, ковбас, овочів, фруктів, компотів, соків. У неділю й на свята вона може випити 50 грам домашнього вина. На горілку бабця й не подивиться. До речі, у такому поважному своєму віці вона пече смачнющі “буряники” (пишні пироги з тертої картоплі)”.
Працювала пані Левицька в колгоспі ланковою, згодом садила у лісгоспі дерева та дбала про своє чималеньке домашнє господарство, утримувала корови, свині, вівці, виховувала онуків та правнуків. Вчила їх співати, молитися, бути добрими і чесними, ніколи нікому не бажати і не робити зла. А ще пані Розалія вишила сотні рушників, подушок, церковних хоругв, виткала десятки гуцульських килимів. Це може здатися дивиною, але у сто років пані Розалія майже не хворіє. Лише коли втратила сина, то важко занедужала, але вилікувалася, тепер про медицину лише...читає.
На сторіччя Розалію Левицьку прийшли привітати десятки односельців, найціннішими подарунками для жінки золотого віку стали ікони та...пісні учасників сільського хору.
