«Найбільше дратує, коли професію вважають клеймом»: історії молодих акторів франківського драмтеатру (ФОТО)

Магія залаштунків сцени, актор - професія чи захоплення, а може діагноз? Хто вони, молоді актори, які вони в повсякденному житті?

Музиканти, співаки, письменники, медики, вчителі, будівельники, електрики, космонавти, вчорашні студенти, невідомі знаменитості, вони різні, але об’єднує їх одне - сцена. Які вони, молоді актори залаштунками?

Актори на сцені, а в повсякденному житті звичайні люди? Хто вони поза сценою? Журналістка Фіртки зазирнула у світ мистецтва та готова дати відповіді на ці питання.

У першій частині матеріалу ми розповідаємо про акторів Івано-Франківського драмтеатру, яких об'єднує те, що всі вони не є вихідцями з Прикарпаття. Кожен з них міг опинитися у будь-якому театрі великого українського міста, та доля обрала для них Івано-Франківськ.


Життя треба проживати, а не просиджувати

Влад Демедюк - актор театру імені Івана-Франка. Хлопцеві 23 роки, у Франківськ приїхав з містечка Млинів, Рівненської області. Розповідає, дорога актора розпочалась ще, коли юнаком сидів за шкільною партою. Пригадує драматичну студію, яка мала назву «Кульмінація».

«Я грав у цій студії три роки, добре пам’ятаю період, коли в 11 класі, я грав останню свою роль у виставі «Порвалась нитка» і усвідомив, що прийшов час робити вибір, куди вступати і я зрозумів, що я нічого не вмію робити, окрім того, що «дурня валяти» на сцені, і так я подав документи, але лише на театральні відділи», - ділиться актор.

Молодий чоловік визнає, свого часу був не надто обізнаний в університетах, як тільки дізнався, що в Івано-Франківську є інститут мистецтв, не задумуючись вступив сюди, звідси й почалась творча дорога хлопця. Перед тим, як вийти на сцену театру Франка, Влад Демедюк півтора року працював в ляльковому театрі імені Марійки Підгірянки.


Батько казав: поступай на стоматолога – будеш мати гроші

Коли прийшов момент ділитись своїми планами на майбутнє з батьками, хлопець не задумувався і розповів їм, що вступає на акторське до Франківська.

«Батьки відреагували цілком позитивно, вони розуміли, що це моє, бо бачили мої роботи, мої старання, завжди підтримували мене та прийняли мій вибір.

Проте спочатку батько казав «поступай на стоматолога - будеш мати гроші».

Друзі трохи засмутилися, оскільки я з Рівненської області, а працюю у Франківську. В театрі більшість або місцеві, або недалеко живуть: часто на вистави приходять і батьки, і друзі, а до мене ніхто. Тому моїм друзям лише залишалось уявляти мене на сцені та слухати розповіді про театр і про мої ролі».


Я хочів бути в драматичному театрі, на великій сцені

«На третьому курсі я пройшов в театр ляльок, пропрацював півтора року, порвав всі зв’язки, розірвав контракт після закінчення четвертого курсу.

Я знав, що хочу бути в драматичному театрі, на великій сцені. Тому я пробувався і їздив на кастинги: і до Львова, в театр Лесі Українки та в театр Леся Курбаса, нікуди не пройшов, але натомість мене взяли у наш Франківський драматичний театр, і я радію, що вже другий сезон, я тут працюю.

В нас контракт діє лише рік, якщо раптом його розривають, то ти мусиш шукати іншу роботу, або їдеш в Польщу, але мені продовжили контракт, і зараз розпочався другий сезон», - радіє хлопець.


Незалежно чи є роль, чи немає ми граємо, ми живемо на сцені, ми на ній існуємо

Скільки зіграв ролей на сцені хлопець й не згадає, серед них є й знакові. Роль Джафарова одна з тих, які Владові імпонують найбільше.

«Дуже багато чого залежить від самої сценографії, постановки, але в мене немає якоїсь ролі, яку я не люблю грати.

Навіть у виставі «Гуцулка Ксеня», в мене немає ролі, ми там звичайні хлопці, але ми танцюємо, співаємо у своє задоволення. Своєю чергою ми розвиваємось в танцях, в співах, ми теж там граємо.

Незалежно чи є роль чи немає, ми граємо, ми живемо на сцені, ми на ній існуємо. Ми придумуємо собі різні штучки, коли роль у нас не дуже виразна, ми самі додумуємо собі різні виходи з неї, щоб було цікавіше».

читайте також: Дніпровський театр представив франківцям "Оргію"


Це великий довгий процес, коли ти «варишся» в цьому всьому, ти розумієш, де реальне твоє життя, а де ти входиш в образ

Справжній актор має вміти перевтілюватись в образ свого героя за лічені хвилини. Це показує рівень його професіоналізму. Все, звісно, приходить з досвідом. Влад Демедюк ділиться власними секретами, як вживається в роль.

«Мені допомагає реквізит. Це може бути що-небудь, якщо воно підходить в контекст вистави. Також має значення костюм, коли я його бачу, я розумію, який в нього образ, бо виставу ставить не одна людина і я розумію, якщо режисер затверджує одяг, то в нього теж є певне уявлення про мого героя.

Я намагаюсь підлаштовуватись – це як бачити картину. Щодо Джафарова – в нього дуже витончене лице, в мене ні, тому я підмальовую собі вилиці та бороду, роблю стрілки на очах.

Це тривалий процес, коли ти «варишся» в цьому всьому, то ти розумієш, де реальне твоє життя, а де ти входиш в образ. Тому відрізнити життя на сцені від життя реального не так вже й складно.


Не всі розуміють, що акторство – це ремесло, а в житті ми пересічні люди

Актор зізнався, найбільше його дратує, коли професію актора вважають клеймом.

«Десь на різних зустрічах, або тусовках буває таке, коли кажуть, що ти ж - актор, заспівай пісню, ти ж – актор, розкажи монолог, розкажи анекдот, ти ж – актор.

Тоді складається враження ніби на мене вішають якесь клеймо. Мене дуже дратують люди, коли кажуть такі фрази. Ми виходимо з театру і ми так само, як і всі, маємо право на своє особисте життя.

Люди повинні розуміти, що акторство – це ремесло, на сцені я актор, а в житті всі просто пересічні людини. Але не можна вимагати чогось надприродного від актора, якоїсь показової поведінки – так було колись, а зараз час змінюється.

Зараз є різні вистави з різними висловлюваннями, тому людям потрібно до нас ставитися з розумінням», - наголошує Влад Демедюк.


Я дійсно люблю свою справу і прагну нею займатися й надалі

Та доля склалась інакше, все ж і батьки, і друзі та знайомі побачили Влада на великій сцені. Хлопець розповідає, не так давно актори театру їздили на гастролі в місто Луцьк з виставою «Гуцулка Ксеня». І склалось так, що у виставі, яку показував театр грав і Влад, тому він і запросив своїх батьків, родину та друзів.

«Вони були в захваті, казали, що їм все сподобалось, що видно мій професійний рівень, рівень театру, а також переконались в тому, що все, що я їм говорив не пусті слова. Переконалися й в тому, що я дійсно це люблю і прагну цим займатися й надалі», - радіє актор.


Мені немає коли сумувати

«Я обожнюю Франківськ, я люблю цих людей, ця любов вона така взаємна. Мені немає коли сумувати. Якщо я хочу побути сам, я побуду сам. Якщо я хочу піти прогулятися, то я знаю місця куди піти. Я обожнюю парк Шевченка, я люблю міське озеро, мені подобається проводити час на валах.

Окрім цього, я ще викладаю акторську майстерність дітям, в дитячій-театральній майстерні при Франкіському драматичному театрі. Зараз я викладач найменшої групи, вікова категорія якої шість – дев’ять років».


В мене інтереси змінюються дуже швидко, я не можу сидіти й "вишивати"

Хлопець продовжує - зараз йому подобається грати на гітарі, зізнається освоював цей інструмент сам, а також записався на індивідуальні заняття з боксу.

«Я люблю побринькати, коли не маю чим зайнятись, але я не є професіонал, бо вчився сам. Також записався на заняття з боксу – індивідуальні, для себе, хочу спробувати.

Поки мені все подобається, не знаю, чи це затягнеться на довго, але наразі все влаштовує, в мене інтереси змінюються дуже швидко, я не можу сидіти й "вишивати".

Мені здається життя треба проживати, а не просиджувати»,- наголошує Влад.


У Франківський театр я потрапила через одногрупницю

Бевза Інна – в театрі працює вже три роки (третій сезон). Дівчина з київської області, з міста Тетіїв, зізнається, в Івано-Франківськ потрапила завдяки одногрупниці.

«Я навчалась у Львівському національному університеті імені Івана Франка. І у Франківський театр я потрапила через одногрупницю, вона сказала, що тут є конкурс.

Я вирішила спробувати свої сили і поїхала разом з нею. Окрім нас на кастинг приїхали ще три дівчинки. Деякі з них пішли одразу після першого сезону, а я залишилась», - ділиться спогадами дівчина.

читайте також: Сім історій з пекла війни: у Калуші бійці АТО/ООС зіграли у виставі "Справжні" (ФОТО)


Мріяла бути артисткою, але згодом я почула слово «актриса», окрім цього, ще був  період, коли я страшенно хотіла бути космонавткою 

Інна розповідає, в дитинстві була дуже різносторонньою особистістю. В майбутньому бачила себе артисткою, актрисою та навіть космонавткою.

«Мріяла бути артисткою, але потім я почула ще таке слово як актриса. Воно було таке гарне, але я на той час не до кінця розуміла, яка між ними різниця, бо, якщо актриса, то найголовніше, щоб я співала і в мене був мікрофон. 

Мені неабияк подобалось спостерігати за губами, за мікрофоном – це, насправді, така краса. Тоді я чітко повідомила батькам, що хочу бути і артисткою, і актрисою. 

Згодом прийшов момент, коли у 10 років я усвідомила, що моє покликання – це космос і я захотіла стати космонавткою, тоді я думала, що зійду з розуму», - зізнається акторка.


В мене мало бути перше місце, а дали друге, це стало величезним стресом

В 11 класі Інна Бевза взяла участь в конкурсі читців. Дівчина ретельно готувалась до виступу та була впевнена, що отримає перше місце.

«Мені дали друге місце і я подумала, що це означає - я не талановита, тобто у театральне я не вступлю. Мама намагалась якось мене розрадити та подарувала мені втішальний приз – рожеву сумочку. Це був удар з двох боків», - додає Інна.


З того часу як я вирішила, що не буду вступати в театральне, мама бачила мене вчителькою, бо я ладнаю з дітьми

Дівчина вступила в Умань на педагогічний факультет. Оскільки Інна малює та займається музикою, то професія вчительки їй близька.

«На той момент моя однокласниця їде до Львова вступати на журналістику. Запропонувала мені поїхати з нею, оскільки в університеті є й акторське ну і, ясна річ, що я поїхала з нею. 

В моєму рідному місці мене за чотири дні підготував тренер до вступу. Ось це мені  допомогло і мене  взяли», - пригадує акторка.


Я думала, що приїду в Івано-Франківськ максимум на рік, але щось мене затягнуло

Перший сезон в театрі дівчині не щастило на ролі. За її словами, й після року роботи в театрі їй не пропонували грати головні ролі.

«Я вже собі готувалася йти в інші театри, але потім мені запропонували зіграти гуцулку в виставі «Гуцулка Ксеня». 

Потім мені дуже сподобалась роль в казочці, яку  ставив Ростислав Любомирович. Тут я зіграла лисичку, вона така хитрюга. 

Після цього я отримувала нереальне задоволення від усвідомлення того, що я й у виставі, і в казці беру участь. Ще пишаюсь, що зіграла Джульєтту в трагедії «Ромео та Джульєтта», - радіє Інна Бевза.


Мені притаманно закохуватись так, щоб «дах зносило», а потім думати, як вмерти, коли щось не так

Про свою схожість з героїнею Джульєттою дівчина не приховує. Розповідає, що у неї, як і в героїні є особливість закохуватись «по вуха».

«Внутрішньо, як людина я така трошки Джульєтта, бо мені дуже притаманно закохатись так, щоб "дах знесло", потім думати, як вмерти після того, якщо щось йде "не так".


Я така депресивна дівчинка, якій іноді треба просто поплакати, знайти десь проблему, якої немає і "потріпати" комусь нерви

Дівчина любить малювати, планує займатись цим ремеслом й надалі. Також Інна розповідає, не так давно полюбила кухню, а саме готувати різні смаколики – експериментувати.

«Я іноді художниця, але не професійна, люблю грати на фортепіано, хоча вдома його не маю та іноді прокрадаюсь та граю в театрі. 

Готувати почала, хоча донедавна я ненавиділа це робити. Але після того, як в моєму житті з’явився наречений Олег, я почала готувати те, що в моїх силах. 

Бували моменти, коли я відчувала себе домогосподаркою, такою жінкою-кухаркою. Але пізніше я змінила своє ставлення до кухні й збагнула, якщо правильно до цього підходити, то відчуваєш цю неабияку жіночу енергію на кухні. 

А ще я не соромлюсь і цього не приховую, я така депресивна дівчинка, якій іноді треба просто поплакати, знайти десь проблему, якої немає і "потріпати комусь нерви", але це стосується лише близьких мені людей», - зізналась Інна.


Життя в кожного різне і не легке, але все одно трапляється щось таке, після чого ніби вибудовується захисний емоційний мур

Свою схожість з героїнею Джульєттою дівчина не приховує. Розповідає, що у неї, як і в останньої, є особливість закохуватись «по вуха», також вона дуже вразлива та чутлива.

«Життя в кожного різне і в кожного по своєму не легке, але все одно трапляється щось таке, що  з часом вибудовується ніби захисний емоційний мур.  Мені здається, що у ролі треба відкриватися,  а не просто грати, обманювати, десь щось перекривити в цьому плані важко», - зізналась Інна.


У мене є молодий чоловік, познайомилась з ним, коли хотіла йти з театру

Не все виходило з першого разу, дівчина розповідає, був момент, коли хотіла залишити театр та переїхати з Івано-Франківська.

«Я на той момент не бачила перспектив. В мене не було ролей, тому я й подумала, що Франківськ для мене - чуже місто. 

Зараз у мене є молода людина, познайомилась з ним, коли хотіла йти з театру і так сталось, що ми заручились. Все в житті не випадково», - ділиться дівчина.

читайте також: Вистава івано-франківського режисера здобула одразу дві перемоги на міжнародному театральному фестивалі


Ми люди, ми не  ідеальні, ми не є "чисто біле, чисто чорне", ми сукупність, ми "вінегрет"

Мало хто здогадується, що доводиться пройти акторові, перш ніж вийти на сцену. Дівчина розповідає власну історію, що їй довелось пережити та перебороти.

«Мені насправді важко відкритись, мені притаманні якісь психологічні затиски. Я або відкриваюся за два дні до вистави, або це жах просто. 

Мені дуже важко зійти з цієї колії. Просто елементарно змиритись, бо починається, що я десь не так виглядаю, мені не подобається моє лице, коли я плачу згідно з роллю. 

Починається просто вибух в мозку, але не по тих справах, по яких потрібно, не через те, що дійсно варте таких переживань.

Але я намагаюсь з цим боротися. Дуже подобається грати ролі, які мені не притаманні, от в них просто можна відкайфувати - я для себе це так трактую. 

Я дуже наївна, люблю все дивне, не нормальне. Мені здається, що люди не є ідеальні, ми не є "чисто біле, чисто чорне" – ми сукупність, ми "вінегрет".


Добрий, щирий, наївний, психанутий і ще раз добрий

Остапу Слободі 22 роки. Хлопець з міста Новояворівськ, розповідає, з мистецтвом його життя переплітається з раннього дитинства.

«Моя мати - працювала в музичній школі, а я відповідно й там виріс. Така обстановка завжди мене спонукала не боятись - виступав я ще з садочка, потім в школі - впродовж 11 класів. 

Коли прийшов час обирати для себе професію, то в мене виникали різні думки: я хотів бути і юристом, і лікарем, а в дитинстві хотів стати електриком, як мій дідо», - ділиться спогадами хлопець.


Йди краще на актора, він може бути і ведучим, і диктором, і ким завгодно

Але на цьому мрії хлопця не закінчились, також Остап в 11 класі думав про те, аби стати телеведучим. Робота в медіа просторі його неабияк приваблювала.

«Я натрапив на інститут Карпенка Карого, там якраз є ціле відділення і диктора, і ведучого телевізійних програм. Необхідно було пройти творчий конкурс, розповісти байку, продемонструвати свої здібності.

Але пізніше викладачка, до якої я приходив на індивідуальні заняття, сказала мені «йди краще на актора, він може бути і ведучим, і диктором, і ким завгодно».

Таким чином все якось так завернулось, я потрапив до Львова, саме з цього міста й розпочалась моя творча дорога», - додає актор.


Я грав в «Енеїді», там я був Низом – це для мене була така честь

Остап Слобода розповідає, в драматичному театрі імені Івана Франка працює вже рік. Пригадує понад рік тому в цей час в його житті стався справжній переворот, адже саме в цей час розпочались жовтневі прем’єри, на хуторі Надія.

«Я тоді зіграв у виставі «На Західному фронті без змін», - це дуже знакова подія і таке місце сили, як народження українського театру. 

Серед ролей, які грав за цей рік були Альберт Кроп, він новобранець під час Другої Світової війни, також я грав і в «Енеїді», там я був Низом – це для мене була така честь. 

Також брав участь у виставі «Гуцульське весілля», там я зіграв брата нареченої. А так, то був і хлопцем в «Гуцулці Ксені», монахом в «Гамлеті», - розповідає актор.


Я намагаюсь знаходити з героєм якусь дотичність

Остап Слобода – молодий актор, в театрі працює лише рік, але за цей час вже має декілька секретів, як перевтілюватись з реального життя в життя героя, якого він грає.

«Я намагаюсь знаходити з героєм якусь дотичність, навіть не часткову, бо й справді як би не було, мені трапляються такі персонажі, з якими я мушу знайомитись дуже близько. 

Таким чином йде свого роду аналіз, наприклад, період з життя, який і я можливо пережив, і я шукаю якусь схожість. 

Або як вирішити ту чи іншу проблему. Я намагаюсь це пов’язувати із подіями з власного життя, щоб було легше на сцені», - зізнається хлопець.


Роль у виставі «На Західному фронті без змін», змусила мене вивчити чимало тексту

Дуже велику роль в роботі актора відіграє текст, це може бути й одна фраза, а може й ціла поема, або книга. 

На перший погляд, глядачеві може здатись, що вивчити таку велику кількість тексту легко, але мало хто усвідомлює, який шлях проходять тексти, перед тим, як їх озвучать на сцені.

«Я визнаю, що в університеті я ще вчив досить багато тексту. Зараз в мене ще немає такого великого досвіду, хоча якраз роль у виставі «На Західному фронті без змін», змусила мене вивчити чимало тексту. 

В мене з цим трішки проблеми, якщо інші все швидко запам’ятовують, то мені необхідно походити, повичитувати. 

Але пізніше, коли до тексту додаються емоції й особливо дія, коли ти не просто розповідаєш віршик, як у школі, а коли розумієш про що говориш, тоді це набагато простіше запам’ятати», - зізнається хлопець.


Все відбувається в дуже інтенсивному темпі

Остап пригадує, коли навчався в університеті, то до прем’єри вистави готувались понад пів року, натомість зараз на це йде значно менше часу.

«Наприклад, підготовка вистави «Гуцульське весілля» тривала три дні, тобто це все відбувається в дуже інтенсивному темпі. 

В кожного щодо цього різні погляди, бо зазвичай до вистав готуються від трьох місяців, а деякі й вимагають і пів року - рік. А в нашому театрі все дуже інтенсивно, але внаслідок цього ми маємо дуже багато глядачів і схвальних відгуків.


Я веду щоденник, записую туди все, можливо колись мені знадобиться

Актор додає, улюблених музичних виконавців не має, але йому неабияк імпонує творчість ранньої Софії Ротару. Квітка Цісик теж неабияк захоплює хлопця. За словами Остапа, він меломан, може слухати композиції і Баха, а може й пісні сучасних виконавців.

«Окрім музики я планую ще зайнятись спортом, тому що це є важлива складова в моїй професії. Ще я веду щоденник, записую туди все, можливо колись мені знадобиться. 

Дивлюсь різні фільми й серіали, таким чином проводжу своє дозвілля. Ну і читаю іноді книги. Та звісно ж переглядаю вистави різні», - каже Остап.


Богдан Ступка справив на мене незабутнє враження

Серед кумирів – колег каже, що має чимало. Хлопцеві імпонує Олексій Гнатковський, а саме його наснага та вміння захопити публіку.

«Він частково й вчитель, я за ним слідкую та переймаю його вміння. 

Звісно Богдан Ступка справив на мене велике враження, Іван Шаран, Андрій Сніцарчук, Даніел-Дей-Льюіс, Іван Бліндер, Ірма Вітовська, Тарас Цимбалюк. Ці актори – це ті люди, якими я захоплююсь та багато чого в них вчусь.


Я син, хлопець дівчини, молодший брат, простий хлопчина, який зараз у пошуку чогось, чого він сам не знає

Молодий актор зізнається, зараз його життя проходить в пошуках того, чим би він хотів займатись. Сам Остап це називає "дорослішанням". Вважає, що зараз у його житті момент, коли він зняв «рожеві» окуляри. 

«Я син, хлопець дівчини, молодший брат, простий хлопчина, який зараз у пошуку чогось, чого він сам не знає. Раніше був студентом, тепер радію, що актор. Займаюсь музикою, з дитинства мама прищеплювала мені цю любов, своєю чергою я дуже не хотів цим займатись.

Вчився грати на сопілці та фортепіано. Спочатку грав без ентузіазму, бо я цього не хотів. Проте у 13 років я почав виступати у народному колективі, де і проявив свої здібності. Зараз я граю на сопілці, трубі та фортепіано. Відтворюю різні композиції», - додає Остап.


Я усвідомив, що ніколи не виїжджав за межі міста на тривалий час

Олег Деркач – корінний львів’янин, народився та виріс в місті. Розповідає, в Івано-Франківськ його привів випадок. Сам хлопець називає його дуже цікавим, адже навіть не здогадувався як випадковість змінить його життя.

«Моя творча дорога розпочалась з того, що я пішов на кастинг в театр імені Марії Заньковецької, серед представників комісії був Ростислав Держипільській. В цей театр я не пройшов, але натомість режисер запросив мене працювати в івано-франківський театр. 

Ну і так після університету я подумав, чому б не спробувати переїхати сюди, можливо щось зміниться в житті, та й зрештою я усвідомив, що ніколи не виїжджав за межі міста на тривалий час», - розповідає хлопець.

В дитинстві Олег був дуже різносторонньою дитиною, мріяв дуже багато, хотів бути лікарем, священником, вчителем, водієм, провідником в потязі. Останнім хотів стати, аби поміряти спецодяг та спілкуватися з людьми у дорозі.


Мені говорили, що я буду артистом, бо коли їздив до бабці в село, то розважав гостей різними пародіями на своїх сусідів, сестер

«Це все я вирішив поєднати в акторстві. В школі я займався художньою самодіяльністю, мені завжди доводилось декламувати вірші перед публікою. 

Коли я після п’ятого класу змінив навчальний заклад, мені вручили паперову імпровізовану медаль «За старанність і акторський дар».

Також іноді мені говорили, що я буду артистом, бо коли їздив до бабці в село, то розважав гостей різними пародіями на своїх сусідів, сестер. 

Мені тоді було 12 років і ми це назвали «Шоу пародій». В дитинстві був та й зараз я ще той пародист», - сміється Олег Деркач.


Від цього не втечеш, якщо мрієш про це

Хлопець розповідає, на акторське вступив не відразу. Спочатку вступив до Львівського університету на туризм, закінчив один курс, каже, що навчання проходило цікаво, йому все подобалось, але, коли дізнався, що при університеті діє народний театр -  студія «Хочу»  хлопець вирішив спробувати свої сили там.

«Спочатку було страшно, оскільки я прийшов туди на виставу і здивувався, скільки необхідно вчити тексту. Але я зібрався із силами та вирішив, я повинен спробувати. 

Це називається «від цього не втечеш, якщо мрієш про це», і  я туди таки потрапив», - пригадує актор.


Актори - люди дуже трепетні, насправді

Батьки Олега двояко поставилися до вибору професії сина. Оскільки вважають, що професія актора є непроста.

«Кажуть мені, що будуть і злети, і падіння, і непорозуміння. Актори - люди дуже трепетні насправді, їхню душу дуже легко порвати, як мембрану на барабані. І батьки, знаючи мою сентиментальність дуже цим переймаються. 

Пропонують змінити професію доки не пізно. Щодо друзів, то люди, які були до періоду навчання на акторстві, та після кардинально змінились. Бо тут в Івано-Франківську я знайшов нових людей, які зі мною разом пліч-о-пліч зараз», - зізнався Олег.

Щільний графік, не завжди скоординований, один вихідний день, все це суттєво впливає на особисте життя актора.

«Або переймаєшся театром, або особистим життям без театру. Мої колеги дещо вагаються, що їм потрібніше. Намагаються все поєднувати, а це складно: і сім'ю, й іншу діяльність, бо актор, на жаль, професія не надто прибуткова».


Актор – це і захоплення, і професія

Олег Деркач зізнався, на своєму життєвому шляху зустрічав чимало людей, які його переконували в тому, що актор – не професія, а захоплення. Та хлопець щодо цього має власну думку.

«Мене переконували в тому, що лікар та вчитель – це важливі професії, а актор – це "побавитися". Таким людям говорю, що акторство – це і захоплення, і професія, тому що – це насамперед велика праця. Це закони: театральні, сценічні, які потрібно осягати, здобувати», - наголошує актор.


В театрі я дозволяю собі бути таким, яким я не можу бути в житті

З точністю до навпаки. Актор зізнався, хоч в житті він дуже добрий, на сцені йому доводиться грати підлих, негативних персонажів.

«Нещодавно навіть було таке, я зіграв енкаведиста і мені сказали, що героя я розкрив добре. І тоді я подумав, що це напевно десь та сублімація, яку я в житті не даю. 

Тому я даю собі волю тут – на сцені, в театрі я дозволяю собі бути таким, яким я не можу бути в житті.

Це напевно є в кожного актора. У своїх ролях я намагаюсь знаходити такі моменти, де я говорю не як актор, а від душі. Глядач може цього не помітити, я пропускаю це через себе і підкладаю собі такі речі, які мене в житті болять».


Я вмію робити різні вироби з бісеру: квіти, різного виду намисто, пробував навіть робити гердани

Театр не єдине місце праці Олега. Хлопець працює методистом, а також викладає для дітей.

«Можливо, я це сприймаю, як позитивний момент, тому завдяки цьому в мене немає можливості думати та заглиблюватись в якісь негативні речі. 

Зараз в мене  кілька захоплень: одне з них - це бісероплетіння. 

Я вмію робити різні вироби з бісеру: це і квіти, різного виду намисто, пробував навіть робити гердани. 

Окрім цього, малювання. Ще я люблю читати. Також неабияк мені подобається народний, автентичний спів. Не скажу, що це мені дуже вдається, але спів мене захоплює. 

Я за знаком зодіаку Близнюк, тому мені в різні періоди життя подобається щось інше».

На завершення актор Олег Деркач зізнався, мріє зіграти роль Клавдія в «Гамлеті».

«Це дуже містична роль. Загалом всі містичні образи мене чомусь притягують», - ділиться мріями Олег.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram та читайте нас у Facebook. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Івано-Франківський драмтеатр перейде у державну власність


Коментарі ()

08.01.2022
Тіна Любчик

Фіртка ознайомилася з роботою одного з найбільших українських розсадників, де вирощують саджанці лохини, пеларгонії та герані. З 2011 року тут працює лабораторія «in vitro», а продукцію підприємства вирощують фактично в усіх куточках України та за її межами.

1693 2
06.01.2022
Ілона Шевченко

Уже традиційно цього року в Україні святковий стіл вкотре здорожчав.  Весь 2021 рік ціни, особливо на деякі продукти харчування, щомісяця зростали на 6-7%. Журналісти Фіртки походили по місцевих магазинах та порівняли українські ціни зі швецькими.

2753 2
05.01.2022
Тіна Любчик

У селі Черніїв Івано-Франківського району проживає сім’я Валентина та Людмили Ткаченків. Подружжя вже понад 40 років разом та займається різноманітною творчістю. Також на обійсті за кілька десятків років пара надбала чималу колекцію речей своїх по

3577 2
02.01.2022
Мар'яна Цимбалюк

Бажання та цікавість досліджувати  власні туристичні локації змусили гравців готельного ринку створювати нові пропозиції. Попри те, що запит від туристів на колоритні місцеві розваги завжди був, то тепер спектр розваг доводиться розширювати згідно зі світовими трендами.  

2653 2
31.12.2021
Ігор Марковський

Як другий рік пандемії коронавірусу вплинув на якість підготовки студентів та школярів? Чи готові прикарпатські ВНЗ приймати на навчання громадян Білорусі, котрі тікають від режиму Лукашенка? Яке значення має "Карпатський простір" в євроінтеграційному процесі України? Відповіді на ці питання читайте в першій частині інтерв'ю Фіртки з Ігорем Цепендою, доктором політичних наук, професором, ректором Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. 

3245 2
28.12.2021
Тіна Любчик

Covid-19 не оминув жодну зі сфер нашої життєдіяльності. Не виняток й культура. У 2021 заклади на Івано-Франківщині, як зрештою і по всій країні, не мали можливості працювати стовідсотково. Втім, що таки вдалося організувати – кореспондентці Фіртки розповів Володимир Федорак, директор Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації.

3471 2

Про актуальні питання алкологізації та подолання алкозалежності у сучасному світі, духовно-релігійна сторона проблеми, а також про підвищення заробітних плат поліцейським коштом незаконного акцизу та розгляд інших наболілих питань сьогодення.  

801

У кожній країні свої традиції споживання кави. Західна Україна - не виняток. Тут дуже полюбляють кавувати й це - беззаперечний факт. Та як смакувати справжньою кавою правильно? Обрати найкращий сорт і приготувати її згідно з правилами? Зберегти аромат і смак кави? І, врешті, як дізнатись про каву все?

3952

Підставою для формування теми цієї статті послужила інформація Державного бюро розслідувань про розкриття злочинного угрупування на чолі з першим заступником Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства.

4106
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

7895 1
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

13547
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

22289
27.12.2021

Вже вчотирнадцяте в Івано-Франківську члени Спільноти святого Егідія влаштують 7 січня різдвяний частунок для бідних. Традиційно для людей з низьким соціальним статусом будуть підготовлені смачні частування та подарунки.   

3141
23.12.2021

Насправді, і православні, і католики святкують Різдво Христове в один день – 25 грудня. Хоча ця дата народження Ісуса Христа – умовна. Ані в Біблії, ані в жодному документі її не знайти.  

3755 1
13.12.2021

В Івано-Франківськ прибув Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, в рамках відзначення 10-ліття Івано-Франківської Митрополії.  

4969
03.12.2021

Релігійні діячі звернули увагу Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля на потребу розробки державної сімейної політики та затвердження відповідної державної програми з необхідним бюджетним фінансуванням.

6388 1
11.01.2022

В Івано-Франківську третій день триває XIII міжнародний фестиваль «Коляда на Майзлях». Різдвяна подія об’єднує колядників не лише з України, але й з Європи, Південної та Північної Америки, інформує Фіртка. «Враховуючи, що проєк

1114
13.01.2022

Все, що відбувається протягом двох з половиною років навколо Петра Порошенка - це є юридичний треш.

727
10.01.2022

Відповідні положення містить законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання запровадження карантину», що його внесли днями на розгляд парламенту.

1344
08.01.2022

Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення про арешт майна народного депутата України, п’ятого президента України, лідера політичної партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка.

1466 1
05.01.2022

За інформацією світових ЗМІ, громадське невдоволення викликав значний рівень інфляції в країні, зокрема, суттєве зростання ціни на скраплений газ для автомобілів.

2165