На завершення року: Щоб ще одного Різдва діждати

Різдво. Минув ще один рік. І ми вкотре підводимо підсумки. Така природа цього часу – часу переходу. Отож, ми вкотре пробуємо заглянути за куртину, яка прикриває від нас майбутнє. Я довго думав, що посутнього можна сказати про цей рік і про те, що, можливо, нас очікує.

І пригадалося старе побажання, яке завжди повторював мій дід при різдвяних застіллях – "Щоб ще одного Різдва діждати". Звісно, він був старим чоловіком і можливо думав про своє. Натомість пишучи коротеньку щорічну промову на наше дійство Межі року та церемонію вручення Ордена "За інтелектуальну відвагу", я мав би думати про щось більше, щось посутнє для нас всіх.

Я звісно, я можу судити виходячи тільки з свого суб'єктивного досвіду. Отож, що справді істотного відкрив мені цей рік? Цього року я якось дуже чітко і ясно побачив щось, що ні мені, ні вам не надто сподобається. Спробую огорнути це інтуїтивне відчуття в слова.

Якщо вдатися до наукоподібних окреслень, то це, скажімо так, консервативність чи інерційність розвитку українства впродовж тисячоліть, але також і сучасного українського суспільства. Воно не те що не готове, а внутрішньо не здатне швидко, як того б хотілося мені, чи нам, змінюватися достатньо швидко. Змінюватися так, щоб це стало помітним в рамках людського життя, щоб кожен з нас відчув позитиви цих змін, скористався з їхніх плодів. Бо ж у людини життя таке коротке.

Напевно цю консервативність, а, відповідно, і інерційність, українства можна пояснювати тим, що українська спільнота є спільнотою дуже давньою. А тому, попри всі зовнішні цивілізаційні чи політичні впливи, вона має міцну внутрішню самість, яка дуже сильно опирається змінам. І це попри позірні зміни, зміни зовнішні, а не внутрішні. Зауважте, як легко та швидко ми за останні роки пересіли з Жигулів на Опелі, а потім і на Лексуси, як блискавично освоїли високий стиль ходити до Опери у шортах. Однак ми ні за що не погодимось відмовитись від того, що дозволяє нашому суспільству так-сяк функціонувати – від корупційної змазки. Бо з нею жити легше...

Хтось називає цей внутрішній стержнень опірністю, стійкістю, самим єством українства і плекає його, вважаючи що саме цим вносить найвагоміший внесок у його збереження. Проте забуває про розбудову.

Найбільш безпечним проявом такого постійного відсилання до того стержня є не осмислений і не продуманий до кінця етнографізм. От прийде Святвечір і ми всі одягнемося у вишиванки, повертаючись таким чином до дому, в теплі як сардаки та гуні обійми матері. Так ми неначе повертаємося до самих себе. У цьому є щось наївне, а насправді глибоко дитяче.

Століттями ця традиційність була охоронною стратегією українства. Так ми зберігали свою ідентичність.

Так, скажімо, навіть у кровожерні совєтські часи цим відсиланням до традиційності, яка була здебільшого неусвідомленою, ми зберігали нашу українську самість. Чому неусвідомленою – бо за свідоме відстоювання українства було передбачено якнайсуровішу кару – висилка до Сибіру чи й кара смерті.

Правда і з неусвідомленим відстоюванням свого, тоталітарний режим боровся не менш люто – колективне традиційне українське викорінювалося кількома хвилями голоду – голод 1920-х, Голодомор 1933, голод 1948.

Однак традиційних повільний плин часу у ХХ сторіччі різко пришвидшився. Тихий плин історичного часу змінився на шалений калейдоскоп сьогодення. І виявилося, що ми, як колективне українство, не встигаємо не лише осмислювати все те, що відбувається зі світом, але й навіть відслідковувати.

І при цьому всьому ми ще й мали б адекватно на всі ці зміни реагувати – звісно, якщо хочемо бути у цьому світі успішними чи, принаймні, зберегтися як спільнота – спільнота сучасна, але разом з тим і українська.

З огляду на завдання зберегти себе як спільноту ми повинні навчитися швидко адаптуватися до нового світу. Однак, як на мене, з цим у нас проблема. І це не моє суб'єктивне враження. Цього року вже здається всім стало очевидним те, що наша українська спільнота різко редукується – як шагренева шкіра – в буквальному значенні цього слова. Україна вже не емігрує як десять років тому, а евакуюється. На наших очах вона і у буквальному сенсі, і у асиміляційному евакуюється у світи інші, більш адекватні викликам часу.

Отож, повторюю – якщо ми хочемо зберегти себе як спільноту у світі, що швидко змінюється, ми повинні так само швидко до нього адаптовуватися, щоб вчасно відповідати на його виклики.

Але на сьогодні, як мені здається, ми або не реагуємо на небезпеки, або імітуємо реакцію, або реагуємо тоді, коли вже пізно.

Ми вчасно не змінили свого суспільства, ми агресивно не хочемо змінюватися ні персонально, ні як спільнота. А Україна є незалежною більш ніж чверть століття! Доля подарувала нам неймовірну розкіш – більш ніж чверть століття! Змінилися покоління, які мали б стати іншими. Однак внутрішня консервативність залишилася. Подивіться на масні обличчя молодесенької бюрократії, яка опанувала Україною, і не лише новітніх зрадників та сепаратистів – вони народилися у незалежній Україні. Зрештою, запитайте самих себе, чи ви, кожен з нас, готові, насправді готові до змін.

Ця внутрішня неготовність до змін породила відчуття поразки. І в суспільстві визріло величезне розчарування, розчарування Україною. Люди вже не хочуть нікого слухати. Слово девальвувало. Вони довго чекали на дію. А її не було. Причому вони самі не усвідомлюють, що діяти мала не влада, на яку вони нарікають, а вони самі, ми самі. Натомість ми чекали і слухали. Тому ми й отримали евакуацію з України у всіх сенсах.

Як на мене, сьогодні саме в силу своєї консервативності наше суспільство знову на роздоріжжі. Виявилося, що воно не здатне достатньо швидко змінюватися, щоб уникати роздратування самим собою.

Звісно, що не лише наш консерватизм причина цього невдоволення. З одного боку ми бачимо інерцію. А з іншого розхитування навіть того, що нам вдалося збудувати. Нашою консервативністю у її найгірших проявах користуються наші вороги, які обсіли всі засоби масового впливу на суспільство. Все зрада, все зле, нічого доброго в Україні немає... Такий месидж насаджується всі 24 години на добу. Ми входимо в чергову турбулентність. У першу чергу – турбуленцію політичну.

З огляду на інформаційну атаку ми вже не розрізняємо справді потрібні зміни із політичними спекуляціями безвідповідальних аферистів та підступи ляльководів, які підкидають нам різного роду пройдох та псевдомесій.

Я далекий від дітвацького песимізму. Однак не безумець. Бачу величезні небезпеки, які очікують на нас у найближчому майбутньому. В умовах, коли держава не функціонує, коли її розірвали на олігархічні вотчини, які окупували приватні армії – бойовиків, суддів, псевдо патріотів, а то й просто чужинецьких ландскнехтів, нас може очікувати тільки чергова Руїна. Невже ніхто не бачить як чужинські орди вже рвуть країну на шматки?

Тому перед штормом, який нас очікує попереду, закликав би громаду до того, щоб, якщо ми вже такі, які ми є, скористалися з того, що нам так і не дало до кінця збудувати ефективну сучасну державу, ефективний механізм, який відкрив би кожному з нас простір майбутнього, і використали свій консерватизм, який і призвів нас до тимчасового неуспіху, з тим, щоб врятувати чергову українську Незалежність.

Ми не маємо права піддатися на провокації, які чинять ті, хто вкотре рветься до влади. Ми не маємо права несвідомо підігрувати окупанту, який вже відірвав частину нашої країни. І разом з тим ми не маємо права підігрувати тим, хто скористався з нашої консервативності і перехопив у народу плоди вже щонайменше трьох революцій. Наша трирема опинилася між Сциллою і Харибдою.

Виходячи з досвіду попередніх сотень чи й тисяч поколінь я, як теж консерватор, консерватор революційний, якщо таке окреслення можливе, на даному етапі все ж би стишив емоції, зосередився на тому, що наш трирема має пройти вузьку тіснину між цими двома небезпеками.

У нас не так багато часу, як у того Одісея. Рішення треба приймати блискавично.

Проте не всі навіть розуміють всю серйозність ситуації. Підводне каміння вже виринає, щоб пропороти днище суденця на якому ми тулимося. А тому апелюю до тих, хто не спить.

А на закінчення старе побажання, яке, попри все має більше сенсу, ніж це нам видається: "Щоб ми ще одного Різдва діждали".

Цінуймо те, що маємо. Не руйнуймо своєї хати. Шануймо один одного.


26.12.2017 Возняк Тарас 2664 0
05.10.2022
Тіна Любчик

Музиканти організовують у містах України та за її межами благодійні концерти. Цим самим збирають кошти чи то на потреби ЗСУ, чи то для цивільних громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії з боку росії.

269
26.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

717
21.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

1403
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2969
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

1272
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

1509

В інформаційному полі України та блогосфері, чи то серед звичайного народу можна натрапити на думку,  що  православний - тотожний російському. Тобто, якщо сповідуєш православ’я, то тобі автоматично приписують проросійські погляди.  

343

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

1230

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1816 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

2036
01.10.2022

У Калуші соціальна їдальня для вимушених переселенців працює на базі другого ліцею.  

323
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

650
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

860
05.10.2022

Волонтерською діяльністю о. Йосафат Бойко займається вже давно, однак з початком повномасштабного вторгнення почав працювати ще інтенсивніше.

133
29.09.2022

У Крихівцях при парафії Святих Кирила і Методія будують дитячий садочок, який матиме назву «Ковчег». Цей процес триває вже 3,5 роки.  

380
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

943
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

828
01.10.2022

На жовтень в Івано-Франківському академічному драматичному театрі  підготували  30 вистав, аби ця осінь була наповнена театральним теплом та незабутніми враженнями.

683
06.10.2022

До слова, Кабінет Міністрів підготував законопроєкт про кримінальну відповідальність за отримання російського паспорта.

80
30.09.2022

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна буде вести перемовини тільки із новою владою росії.  

324
27.09.2022

Подоляк наголосив, що після успішного контрнаступу Збройних сил України на харківському напрямку політична еліта Росії почала розуміти, що вона може програти війну, а країни світу переконалися в слабкості армії та військово-промислового комплексу Російської Федерації.

509
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

614