Молоко з асфальту

Яка в горах радіація?

Знайома картина: на всіх підступах до міського ринку йде жвава торгівля сільськогосподарською продукцією. Особливо активізується вона цієї літньої пори, коли дозріває садовина, продають дари лісів. Ось обабіч тротуару примістилася молода жінка з добірними грибами та чорницею. Афини продає недорого, по 20 гривень за літр. Запитую, чи, бува, не з радіацією. Молодичка всміхається й запитує, чи не здогадуюся за говіркою, що вона — дочка гір? Каже, що у них, у селі Річці Косівського району, ліси чисті, роками там збирають і гриби, й чорниці, то ще ніхто не нарікав. Дізнаюся, що моя нова знайома — Марія Кіщук. Це прізвище поширене в цьому косівському селі, навіть директор школи так пишеться. Розпитую про спільних знайомих і врешті таки довірливо купую ягоди.
Поруч привертає увагу молодий чоловік із боровиком-велетнем. Богдан Грималюк із косівського села Хімчина гордо розповідає, що найбільша його знахідка торік важила понад 700 грамів,  а цей білий гриб потягнув «лише» на півкілограма. Править за красеня 15 гривень, стільки ж коштує й купка «баранячих ріжок» (смакота, каже господар). Не доводиться сумніватися в ідентифікації цього любителя тихого полювання, адже стверджує, що торгує тут не перший рік. Так само продає різні гриби Мирослав Юрковський, гордо оповідаючи, що він тут стоїть уже 16-й рік, його знають усі місцеві журналісти, і навіть столичні якось приїздили, то зацікавилися розмаїттям лісових дарів.

На заслужений відпочинок ще треба заробити!

У переході між продуктовими рядами притулилася бабуся, прикрашена гарно оздобленими кептариками. Жителька села Підвисокого Снятинського району Анна Косменко розповідає, що виготовляє вона кептарі разом із дочкою Любою. А внучка Юля і правнучка Аліна допомагають їх продавати. Торгує й шестилітній Петрусик із села Видинова. Щоправда, його бабуся десь відійшла, й дитина сама несміливо припрошує придбати різноманітні трави й приправи. Сусіди-продавці жаліють дитину, що змушена, замість гратися вдома, допомагати дорослим торгувати. Займають робоче місце раненько, тож хлопчик ще подрімує за столом.

Окуповані тротуари

А ось Марія Верстюк із села Залуччя продає квасолю-лопатки. Править за величеньку торбинку десять гривень, на що одна із перехожих обурюється: докласти ще десятку, то можна й кілограм м’яса придбати. Ну за такі гроші хіба що курятину сумнівної якості купиш, але про смаки, звісно, не сперечаються. А ось за півторалітрову поліетиленову пляшку молока поруч просять усього шість гривень. Просто на тротуарі розкладено картон, а на ньому в торбинках — плесканки сиру. Продавчині обурюються, що поруч стільки місця, а посунутися далі не дозволяють (далі — то майже біля підніжжя пам’ятника в центрі міста, що поруч зі снятинським міським ринком). На запитання, чому не розташовують свій крам на спеціально відведених торгових рядах, жінки відповідають, що там треба заплатити за місце й аналізи, а це разом десять гривень. Якщо багато продукції, то не помітно й виправдано, а якщо якась пляшчина-дві, то намагаються економити. Та й до покупців на тротуарі ближче. А на запитання, чи не наганяють їх звідти представники контрольних органів, відповідають ствердно. Один із перехожих принагідно пошепки додає, що з тротуару можна придбати й недоброякісну продукцію: товаровиробники розводять молоко водою, буває, що й якимись домішками грішать, навіть рослинні жири додають. Тож він воліє купувати такий товар у крамниці або ж у перевірених селян. Особливо цієї спекотної пори.

Очевидно, саме з цих міркувань і окупують територію біля міського торгового комплексу «Явір». Подейкують, що його власники намагалися вже не раз позбутися небажаного сусідства, навіть обіцяли штрафувати. Але селяни на це не зважають і займають вигідні місця попри саму дорогу обабіч тротуару, аби швидше збути свій товар. Що ж, мабуть не зайве було б і в цьому жвавому місці в Снятині обладнати молочний павільйон. Щоб і покупцям було зручно й безпечно, і товаровиробники мали б зиск зі своєї праці.