Жінка не може працювати в урології, йти до лікаря варто тоді, коли вже болить, а простатит лікується за 5 хвилин — ці та інші міфи ми часто чуємо та чи розуміємо їхню помилковість?
Розмовляємо із Владиславою Литвинець — лікарем-урологом Лікувально-діагностично центру професора Литвинця, асистентом кафедри урології Івано-Франківського національного медичного університету.
Вона працює урологом вже третій рік. За цей час встигла багато побачити на професійному шляху, тому розвіює міфи, в які багато хто вірить вже навіть не задумуючись.
— Навчання в університеті достатньо, щоб бути хорошим лікарем?
“Окрім практики уролога, я викладаю в університеті на базі обласної лікарні та завжди намагаюся брати студентів на операції, щоб вони знали не тільки теорію, але й навчалися на практиці. Мені важливо давати їм трохи більше знань.
А проте, мене дивує позиція лікарів, які думають, що навчання в університеті достатньо, щоб стати хорошим спеціалістом. В професійному житті це далеко не так: треба постійно проходити курси підвищення кваліфікації,стажуваннях, брати участь у науково-практичних конференціях, тренінгах, читати фахову літературу, бо світ постійно змінюється і щоб бути хорошим лікарем, варто стежити за новинками”
— Жінка не може бути урологом
Часто чоловіки бояться звертатися до жінки уролога, адже це може викликати певні незручності, деякі просто соромляться. Але Владислава каже, що насправді, важливо чи хороший це лікар і чи зможе допомогти, а вже потім можна зважати на стать.
“У мене часом бувають такі ситуації, коли чоловік стоїть у дверях і вагається заходити чи ні, бо я жінка і йому незручно. Але лікарі часто жартують, що наша професія не має статі й це справді так. Я бачу тільки те, яка є проблема і як її варто лікувати, інше — для мене неважливо.
Коли ці ж чоловіки, що вагалися у дверях, все ж заходять і ми починаємо розбирати проблему, вони видихають і вже немає ніякої напруги. Бо я підходжу до кожного пацієнта із розумінням та професіоналізмом.
Якщо все ж трапляються ті, котрим принципово, щоб їх оглядав чоловік — у нашій клініці ми можемо запропонувати й таку послугу.
Я б радила людям відходити від догм, що бувають “чоловічі” й “жіночі” професії, відтак, не існує лікарів окремо для жінок і чоловіків. Насправді, зовсім не від статі залежить чи буде лікар хорошим спеціалістом. Я знаю багато висококваліфікованих чоловіків гінекологів, так само, як і жінок урологів”
— Надто молода, щоб бути лікарем
Окрім того, що Владислава часто стикається із міфом про жінку уролога, часом вона чує у свою адресу слова, що надто молода, для того, щоб бути хорошим лікарем.
“Трапляється, я чую від пацієнтів, що надто молода, тому вони мають острах йти до мене. У мене є мрія стати професором урології, так і мій батько. Для того я навчалася в університеті та отримувала досвід проведення хірургічних операцій. Окрім того, вбирала, наче губка, всі знання, які мені давав батько-уролог і впевнена, що зможу використати всі знання, щоб допомогти.
Тут я б теж радила обирати лікаря за тим, наскільки він професіонал своєї справи, незалежно від років досвіду.
Адже те, скільки медик в професії зовсім не визначає, допоможе він вам чи ні.
Нещодавно я стажувалася у військовому госпіталі в Києві, мене дуже здивувало те, що там виключно молоді лікарі.
Проте, військові дуже рано йдуть на пенсію і до старших лікарів вони ставляться із повагою. Всіх старших замінюють молодими й там ніхто не говорить, мовляв, ти поганий спеціаліст, бо маєш мало років досвіду, проте і молоде, і старше покоління ставиться одне до одного із повагою”.
— Гугл НЕ ЛІКУЄ!
Часто буває так, що до лікаря звертаються тоді, коли вже не можуть терпіти біль. А регулярні обстеження вважають зайвим марнуванням грошей та часу. Зазвичай, такі люди займаються самолікуванням — йдуть в аптеку та просять щось дати “від болю”, “від печіння”, або ліки “від всього”.
Проте, Владислава впевнено заявляє, що це дуже небезпечно, адже можна втратити власне здоров'я.
“Я стикаюся із тим, що чоловіки часом бояться йти до уролога, бо знають, що це неприємно. Але проблему краще попередити на ранній стадії, аніж запустити, тому варто регулярно обстежуватись.
Забудьте про те, що можна “піти” в гугл, почитати симптоми й отримати готовий діагноз. Гугл не візьме у вас мазки для лабораторного аналізу, не зробить необхідні процедури.
Варто обстежуватись регулярно раз у рік, якщо нічого не турбує, а пацієнтам після 40 років слід здавати кров для аналізу ПСА (простатспецифічного антигену), тобто на наявність онкології.
Так само з антибіотиками — деякі люди вважають, що їх варто пити при будь-яких симптомах, заболіло в горлі чи з‘явились висипання на шкірі — самовільно призначають собі курс. Це неправильно, лікування призначають згідно з результатами аналізів і лікар намагається зробити так, щоб це максимально допомогло і мінімально пошкодило (бо ж антибіотики — це серйозно!).
Коли до мене приходять пацієнти, я спочатку призначаю аналізи, а потім роблю ультразвукову діагностику, і це вже 50% успіху лікування, інші 50% — те, наскільки сумлінно пацієнт поставиться до призначеного курсу.
— Вилікувати простатит за 5 хвилин неможливо
Часто в рекламі впевнено розповідають про те, що простатит лікується швидко — за 5 хвилин. Це неможливо, каже Владислава.
“Знаєте, часом реклама обіцяє вилікувати за дуже короткий час. Мені прикро чути це, бо люди справді ведуться на таке. Вони хочуть швидкого результату і йдуть за ним, витрачаючи немалі кошти, натомість нічого не отримують.
Простатит неможливо вилікувати за 5 хвилин, мало того, його повністю вилікувати неможливо, тільки частково.
Це працює не тільки із простатитом, але й з усіма хронічними хворобами: поки пацієнт дотримується дієти, рекомендацій, слідкує за здоров’ям — симптоми не проявляються. Так само із простатитом — в когось зовсім все безсимптомно, а в когось — загострення тричі на рік. Тоді лікар отримує виклик: дає і медикаментозне лікування, і додаткові засоби терапії, при дотриманні всіх рекомендацій, болісні симптоми простатиту зникають в середньому за два тижні”.
— Моя місія в медицині - продовжити справу тата
Стати на шлях медицини Владиславу надихнув батько-уролог Євген Литвинець, який проводив надскладні операції та рятував життя людям.
“Я, без сумніву, дочка свого батька. І хоча в мене сім'я лікарів, адже мама дитячий алерголог, вибрала я все ж татову спеціалізацію. Ще студенткою, постійно “бігала за ногами”, просилася щоб мене взяли на операцію — дуже захоплював процес. Тато мене у всьому підтримував: спочатку дозволяв подивитися на операції, потім мене вже брали асистенткою і я могла бути ближче до процесу. Я багато читала і слухала татові розповіді про роботу — і все більше розуміла, що горю цією справою. А вже пізніше, коли наступив час обирати спеціалізацію - без роздумів пішла в урологію”.
Після нещодавньої смерті батька, Владислава ще досі не оговталася, про батька говорить зі сльозами на очах. Але попри те, каже, що взяла собі за місію - рятувати людей та продовжувати його справу.
“Моя сім'я для мене дуже важлива, бо ми з сестрою щодня бачила між батьками любов й підтримку. Вони стали моїм еталоном життя у парі. Я з татом була щодня — то на операціях, то в лікарні. Він мене вчив, леліяв і підтримував. Зараз, коли його не стало, я розумію, що мушу продовжувати те, що він почав, йти його слідами. У мене досі залишилися його записники, я також вела записи, занотовувала все, що мені здавалося важливим і цінним з його розповідей”.
Окрім того, Євген Литвинець, відкрив власну клініку, де сьогодні його дочка продовжує справу, яку він започаткував.
“Мій батько, Євген Антонович, постійно говорив, що місія "Лікувально-діагностичногоцентру центру Литвинця” — це допомогти пацієнту. Оскільки, батько для мене був і вчителем, я дотримуюсь його порад, допомагаю кожному, хто звертається”.
Партнерський матеріал
