Таксисти – то інший вид людей: пересуваються на чотирьох, розмовляють своєю мовою, слухають блатний шансон і при найменшій загрозі збиваються в зграї. При цьому клієнтів ні у що не ставлять – дурять нашого брата. Можуть обгавкати. Своє хамство мотивують особливостями фаху.
Один мій знайомий, діаспорець із Великобританії, познайомився з особливостями франківського таксі за десять фунтів. Зійшов чоловік з Київського потяга і ламаною українською запитав у водія найближчого таксі, як дістатися до готелю «Роксоляна». Таксист був хлоп не промах. Підхопив гостя під білі рученьки і ну возити вулицями. Хвилин через сорок висадив на вулиці Грюнвальдській і зажадав фунтами по лічильнику. Бідачисько британець чемно розрахувався. Коли ж наступного дня ми пройшли пішки ці кількасот метрів до вокзалу, він зайшовся в гомеричному реготі. Чоловіка відливали…
Цю історію можна було би забути, якщо би через кілька років вона не вигулькнула в розмові з перевізником. Той таксист представляв її як геройство, оперуючи поняттями «наші» і «лохи». Тоді закралася перша підозра: кого ж вони возять? Пізніше підозра переросла у переконання: вони таки возять лохів.
По-перше, ми лохи тому, що платимо. Платимо, скільки вони виставлять на своєму лічильнику. Я постійно їжджу одним і тим самим маршрутом – з Пилипа Орлика до Європейської площі. Залежно не тільки від номера служби та марки авто, а й від тарганів у голові водія таксі, викладаю то 13 гривень, то всі 20. Пояснення – додаються. Найм’якші звучать як «ідіть собі, дамочко, і шукайте, хто би вас кудись віз». Дівчата-адміністраторки служби таксі зазвичай не ймуть віри оповідям знервованої злиденним життям клієнтки. Раз не хоче платити, значить злидня, най пішки ходить – так і чується у завчених відповідях. Звісно, тариф обґрунтований. А працівники – просто клуб високої культури зі сертифікатами слухачів ораторського мистецтва. «Скупий платить двічі, тупий – тричі, а лох платить завжди», – каже новітня народна мудрість.
Дот речі, ЛОХ – це абревіатура. З міліційних протоколів повоєнного часу ХХ століття. Означає «ліцо, обманутоє хуліганами». Вживається на позначення людей, яких легко обдурити, виманити гроші тощо. Інші джерела кажуть, що слово «лох» – блатний жаргонізм, які і "шмон" та ін. Слово «шмон» на ідіш – «вісім». У в’язницях царської Росії о восьмій ранку в камерах робили обшук. Доводилося терпіти.
Ми лохи, по-друге, тому, що терпимо. На мій виклик і детальне пояснення, куди подавати машину – я була на початку Чорновола – пролунав дзвінок на мобільний. Чоловічий голос гарчав, де я є і чим думаю, що не можу назвати нормальну адресу. Монолог з потойбіччя тривав хвилин десять. Під зливою грубощів могло би й молоко скиснути. Нарешті я втиснулася в паузу. І отримала другу порцію висновків про кляте життя, псячу роботу, тупих клієнтів і, врешті-решт, які суки забудували це місто?
Брутальний таксист виявився низеньким огрядним чоловічком із задишкою і стомленим поглядом. За цей погляд я його і пробачила. Дарма. Наступного тижня ситуація повторилася вже з іншою службою. Щоправда, пан таксист не захотіли відчиняти багажник, щоби помістити туди пакунки. Казали казання всю дорогу, а як бонус нарахували за перевезення торбів із папками додаткові п’ять гривень.
По-третє, і цього, думаю, досить, ми лохи, бо з якихось причин іще не знайшли способу й сил у собі протистояти цьому рафінованому хамству. Мій однокласник, який віднедавна пішов у таксисти, порадив завести собі «сімейного перевізника» – постійного водія з машиною, який буде возитися з дітьми і бабцями, виконувати різні господарські доручення, доставляти серед ночі горілку й піцу і навіть заносити п’яного, як чіп, ґазду на 12-ий поверх. У випадку постійної роботи, переконував колишній сусід по парті, таксисти радо підуть на знижку, будуть чемними і шовковими. Наразі я їжджу з однокласником. Однак мене не полишає підозра: кого ж усе-таки возить цей таксист?
Наталія КУШНІРЕНКО,
