Дослідження останнім часом зводяться до окремого знаменника, що творення має бути тиражованим: можливо з того щось обереться чи викарбується суттєве, кажуть, це нівелювання культу та роздмухування міфологеми. Міф є насьогодні ідеологією чи однією з форм ідеологій, хоча будуть запевняти, що ідеологію варто деконструювати в окремий спосіб. Способів багато: вони також тиражовані, хоча на зламах періолів та епох відбудеться обирання чогось Необхідного. Зараз просять актуалізацій, хоча це здебільшого пошук ідейного контенту, добре, коли той Контент отримає емоційний спалах. В томуі суть, що емоція, на відміну від суто емпіричного забарвлення, має варіант Суто Емоційного єднання з ідеями. Теж певною мірою заполітизованість, бо мистецька жнива корегує суспільний градус - добре , коли є віддзеркалення творчого в реальному житті і в науці чи економіці. Хоча є просто протест, як перфоманс - контемпорарі контент сексуальних зношень під начитування текстів Мамардашвілі - було і таке, хоча це знову ж таки Спосіб чи метода. Навіть текст сам по собі розширений вже приречений до нехтування - в два речення окреслити проблему пульсуючого контенту - окремий талант, суто вербальний, суто письменний, хоча весь розвиток можна звести до протистояння спільнот. Дидуктивна інтроверсія ще за грецьких часів, але все звели до трьох- чотирьох категорій й хтось / Кант/забезпечив узаконення, хоча варто , щоб усе було прискладнене- не завжди спрощення є ліком.
Хоча реакція має на меті не тільки на меті"цікаве-нецікаве", не тільки "емоційне-неемоційне" чи суходряхле, але міфологема потребує народного визнання, як визнання Мамардашвілі народом, але глобально в майбутньому роботам ьуде цікавий тільки Гомер, тільки Протагор, тільки Феофраст, тільки Трисмегіст. Бо росія розвиває египетську кульиуру в себе, Україна грецьку, а Америка - тільки культуру стейків та марвелів. Кожному своє й кожному за своє... Але роботи знищать будт-яку емоційність , потрібна ідеологія ліберального ресентименту. Про це писав Ніцше, розгорнув тає Шааб, але ресентимент є двигуном цивілізаційним, хоча хазарські та каганатна кабалістична культура прагне тільки міфологем Страху.
Страх не є двигуном, а лишень профілактичним ліком. У всьому є магія ресентименту. Ресентимент є просто перевантаженням зайвою емоційністю - можна плакати, можна деміургічно породжувати ліонісійський тріумф абсурду, можна напиватись, можна нищити йвбивати. Можна популяризувати в демократичний спосіб футбол й масові концерти. Але.
Підсвідомість любить приховану злість. Тим більше нам, українцям в моментах нескінченних війн та голодоморів та сектанського відчуження усього свого талановитого. Можна зрештою повірити в силу України та її унікалтність.
Це моя рецептура
