…Перед полюванням перечитував Пришвіна. Того самого, Михайла Михайловича. Знавця тварин, рослин, амурських лісів і доброго люлькового тютюну. Вже на другій сторінці знаменитої повісті «Женьшень» М.М. пробалакався: «В то время я уже истратил все свои сухари и два дня питался белыми круглыми грибками, которые потом, созревая, пыхают под ногами: эти грибки, оказалось, были сносною пищей и возбуждали, почти как вино».
Збуджуючі гриби! Ось чому М.М. не мав звичного для мисливця трофейного шаленства. Пожалів чарівну Хуа-лу та ще десятки інших Божих тварин. Зрозуміло. Навіщо вбивати тварин, якщо під ногами ростуть білі круглі гриби? Питання риторичне. Той, хто ходить чумовими галявинами, зарослими благословенними білими круглими грибами, автоматично прозріває в сансарі, стає альтруїстом, послідовником Бріджит Бардо та свідомим грінпісником.
…Йду долиною пересохлого потічка під Водниками. Рослини тут висохли на власних стеблах. Вертикальний гербарій під колючою охороною глоду і решти родини Rosaceae. Ось бадильні, без квітів, шереги астрових – волошки, оман, ще щось, мені невідоме. Механічно зриваю фіолетове стебло, вкрите лускатим листям. Воно не зовсім висохле. На пальцях залишається сукровиця. Вже потім досвідчений ботанік підкаже, що це карніолійська скополія, отруйна рослина, з коренів якої виробляють ліки. Скополамін, гіосциамін. Навколо мене чекає на снігову шубу ціла аптека. Напевне серед тутешнього сухостою є щось сансарично прикольне, типу отих білих круглих грибів Пришвіна. Але моїх куцих флористичних знань недостатньо для визначення таких рослин. Та й я не по тій темі. Як казав найвідоміший персонаж Стівена Кінга: «Моя справа – свинець».
Ось вона – правильна тема! У кущах глоду ховається щось живе. Я не бачу його, проте відчуваю як ефемерне згущення тепла. Можна налякати його першим пострілом (петарди в мене нема), а другим спробувати припинити його буття. Але це згущення тепла може виявитись зовсім не зайцем, а якоюсь добропорядною землерийною дрібнотою. Лізти до колючок також не хочеться. Нехай живе. Я сьогодні ще не зробив жодного пострілу. Якщо вистрілю, прийдеться вдома чистити ІЖ. Кажуть, що лінощі є одним із найефективніших джерел гуманізму. Правду кажуть. Напрям ствола втрачає векторну твердість, м’язи рук розпружуються й навколишній світ знову набуває чисто ботанічного змісту.
Виходжу на те, що у цих місцях вважається дорогою. На звивисту смугу, обмежену фосами з характерним «ялинковим» рельєфом. Тут їздили вироби Мінського тракторного заводу. Краєм ока помічаю у заростях рух. Розвертаюсь, але запізно. Те, що ховалося під колючками, встигло щезнути. Все ж таки, міркую собі, це був не заєць.
Тобто, мені дуже хочеться, щоби це був не заєць.
