Наперед прошу вибачення за часті референції до Канади - надто вже яскраві враження в мене від тамтешнього способу життя.
В кінці 90-х мені прийшлось провести зо два місяці в канадському місті Тандер Бей (ThanderBay– громова затока). Місто десь в два рази менше від Франківська за населенням, але досить помітне в країні. Розташоване на озері Онтаріо – на північному березі, навпроти Торонто. Щоб було зрозуміліше – посеред тайги.Так ось саме на протязі тих двох місяців місто вибирало собі мера. Трохи було зовнішньої реклами, але зовсім небагато. Зате скільки було дискусій між людьми! В коледжі, де я проходив стажування, в сім’ях і просто в крамницях тільки й говорили про кожного з кандидатів. Перетирали всі кісточки. Особливо звертали увагу на особистість та професійні заслуги: ким був, які досягнення і т. д. і т.п? Коли запитав чому така велика увага до цих виборів, то пояснили: від їхнього вибору дуже залежить їхнє життя, адже між містами значна конкуренція за кожен долар інвестицій, за кожного нового жителя, емігранта чи переселенця з іншого регіону. І лише місто з належним рівнем благоустрою і комфорту може притягнути до себе нових людей і нові інвестиції, або хоча б уникнути того, що молоді люди переїдуть до Торонто (найкраще місто для життя в світі за підсумками 2014р.). Навіть не знаю з чим порівняти те як вибирали мера міста Тандер Бей – у нас напевно в селах так вибирають корову чи коня на базарі :).
Тоді в Тандер Бей обрали мера – ним став українець пан Бошков (походить десь з Тернопілля). До речі він приїздив до Франківська.
А яким має бути мер? Можливо таким як пан Степан Дзюба (StevenJuba), який був мером Вінніпега на протязі 20 років (з 1957 по 1977 роки). В холі приміщення муніципалітету цього чудового міста вся передня стіна над широкими сходами зайнята численними портретами колишніх мерів. Всі портрети одного розміру – тільки посередині розміщений десь в чотири рази більший - портрет Степана Дзюби. Так вдячні міщани оцінили роботу свого мера.
Можливо таким, як сільський голова Крихівець, здається, Василь Михайлович, адже тут на кожному кроці відчувається, що чоловік любить своє село та своїх односельчан!
Цей текст почав писати, коли побачив в дверях квартири чергову агітку з черговим обличчям черговогоюного політика, який явно не дотягає до Василя Михайловича, не кажучи вже про пана Дзюбу. Переконаний, що вже зараз в місті маємо розпочати якнайширшу дискусію: кого нам обрати в мери. Було б дуже добре, якби до дискусії долучились наші вузи, адже в першу чергу вони роблять обличчя міста. Можливо відчують свою відповідальність і ЗМІ і не обмежаться рекламою та "джинсою". Очевидно, що чим більше буде дискусій, то тим кращим буде мер і більше шансів в міста.
Тих, в кого "хата скраю" треба переконувати тим, що кращий мер означає - багатші мешканці міста. Дуже часто, а певно найчастіше, найбільшим активом в "маленького" українця є його житло. Очевидно, що чим дорожче житло, тим багатша людина. Так ось, найкраща квартира, до якої треба добиратись по неосвітленій розбитій вулиці, через обшарпаний під’їзд, мало що вартує і навпаки.
Вже напевно, мусимо не купитись на обіцянки – може зробить, а може й ні. Не можемо купувати кота в мішку. Головним критерієм має бути те, які якості продемонстрував, які досягнення має. А наразі маємо почати обговорення, бо за декілька тижнів до виборів вже може бути пізно. Реклама і "джинса" свою чорну справу зроблять.
