Колись Ерефія називалася Хазарією й ми платили їй данину. На щастя, на довгих дерев'яних човнах по Десні у Дніпро припливли європейці й забрали цю данину собі. За допомогою відібраних у нас меду, риби й модних на той час хвісточків лісових і річкових звіряток, вони побудували нам державу, яка складає основу нашої європейської ідентичності.
В тодішньому Євросоюзі, який називався Імперією ромеїв, греки виконували роль нинішніх німців, а тодішні германці скидалися на нинішніх албанців. І от коли наші князі пішли туди, щоб чого-небудь вкрасти в кредит, їм не поталанило. У Царгороді саме тоді царювали дуже здібні полководці – Іван Цимісхій, а за ним Василь Болгаробойця – які вміли дресирувати варварів. Тому нашим хлопцям замість поживитися довелося охреститися, навчитися грамоти, вивести з обігу пухнасті хвостики й впровадити срібну гривню.
Щастя (тобто українсько-половецька гармонія) тривало недовго, бо знову навалилася Ерефія, яка тоді чесно називалася Ордою. Дяка Богові, Європа швиденько звільнила нас від Орди й навіть, у битві на Синіх Водах, визволила найкращу частину України – Поділля.
Нас навіть взяли до НАТО, який тоді називався Великим князівством литовським, руським і жемайтським.
Роль ЮНЕСКО тоді виконував Тевтонський орден, проте, наші предки були фанатами землянок-мазанок і солом'яних стріх. Вони обурилися спробами нав'язати нам усі ці занепадницькі загниваючі вітражі, аркбутани, нервюри, контрфорси, ренесанси й захистилися від цієї розпусти в битві під Грюнвальдом.
Торгівля з Європою нам завжди була однозначно вигідна: вони нам – Магдебурзьке право, книгодрук, академію, ми їм – проблеми: дві громадянські війни у Литві, руїну в Речі Посполитій, терор у новій Польщі, партизанку в тилах Вермахту. Щоб ви не сумнівалися, так буде й нині. Янукович – це Свидригайло сьогодні! Символічно, що його батько – з литвинів (самоназва білорусів до початку ХХ ст.)
На початку XVIII ст. роль місії Кокса-Квасневського виконував Карл ХІІ. На відміну від нащадка ординських баскаків Петра, він мав усі права на інтеграцію України до Європи, позаяк утримував законний, усіма визнаний титул "Король готів і венедів". Як відомо, стародавня Готія – це південна Україна. Якби не кіннота Палія, який з якогось дива, під Полтавою, вписався за московитів, можливо, наша трансцендентна Юля була б на свободі вже тоді.
Передостання українська спроба інтегруватися до об'єднаної Європи була навіть чимось вдаліша за нинішню, адже українські фремдарбайтери могли обходитися без віз, вистачало довідки чиновника Рейхскомісаріату.
Україна одвічно перебуває перед вибором - орда чи орднунг. Я раджу останнє.
Ми маємо розуміти, що орда ніколи не зникне. Вона може припинити бути Російською Федерацією, назватися якою-небудь новітньою Хазарією, проте, зазіхатиме завжди. Європа завжди буде доброю й наївною, як Пілсудський. А ми завжди будемо, як Хмельницький, Кравчук, Мазепа і Янукович.
