«Кіно, крім французького, правди не потребує» - відносно давня напівжартівлива приказка кінокритиків. З нею можна і потрібно сперечатися, і необов’язково лише кінокритикам, та неможна, як би це категорично не звучало, сперечатися, коли кіно – російське-сучасне, геть безбоязно і безболісно протягнуло трубу на чужу територію, яку, нетаємниця, ніяк такою не визнає, попри поки що іншого роду трубу.., і рясно заливає стічними водами зі своєї здоровенної фабричної клоаки. Тут потрібно бути до атома однозначним.
Перший «брігадір» снГ Сєргєй Бєзрукав і на цьому тижні у всіх кінотеатрах країни вам розповість, як треба родіну любіть і кого нєнавідєть, кромє нємцав, і за шо умєрать, а малий Ступка, колишній львівський тихий батяр, йому в цьому добротно підіграє, тому не звикати до таких «почестей», типу злісним упівцем розстріляти з кулемета хароших савєтскіх салдат чи з жовто-блакитною пов’язкою на руці совєршать ачєрідниє атступнічэскіє прєступлєнія. Продюсер цього «шедевру» на ймення «Матч» такий собі масквіч гаспадін Куліков, філолог тире філософ за освітою, психолог за покликанням, колишній (а активно подейкують, що й теперішній-майбутній) головний імідж-мейкер крутого зараз пацанчика (до першого брігадіра тіпа Сєрьожка Б. ще далеко, бо є, як знаєте, Віть-ок Я.), який наразі начебто став трохи бютіфульним, не закривши на колодку свою канторку імені «Фронда Змін» - ну той, шо так хтів зреформувати українське село, шо два роки тому аж осідлав в хакі із замурзаною пикою танк, та й на, хто б подумав, дурнішу за кацапстанську голову проїхався по славних дорогах вітчизняного села, думав, що асфальт під ним трісне, а він дійсно тріснув, коли взяв та й «несподівано» пукнув під щебенем колективного сміху.
Тепер очевидно, чому в нашій країні настільки туго з вітчизняним кіно (кажуть, що непристосований до ринкової економіки). Ще б пак, нафіга і навіщо вам дивитися на те, як наш «обмаскультчений» мазепинець рятує країну від злих недалеко іноземних терористів на кшталт героїв якогось брюса вілліса, коли з регулярністю раз в штири і п’ять років можна переглянути не один фільмець з героями, закулісна назва якого «Міцний грішок», всякому брюсу до яких недотягти, а щовечора по-тєліку, крім славних бійців общої історії» з разобщєннимі чєчєнами, можна спостерігати, як наші воїни-камідзе воють з раз-общімі чєчєтовими, самогубцями трохи іншого типу, більш наразі, перепрошую, «елітарного», що ніяк не дадуть сєбя в абіду – вони ж найуспішніше за весь час незалежності країни не-кінематографічне втілення серіалу «Брігада».
Нас з Індією, крім кастовості, разючих контрастів серед населення, єднає ще одна прикметна річ: в нас дуже специфічний «кінематограф». Так, танці, співи, неоковирні бійки в фільмах, це все присутнє, та чого не знайти навіть в дивовижній Індії, так це того, що в нас глядачі не платять за перегляд народних кінофільмів, навпаки – їм платять, раз в чотири-п’ять років. Як наслідок постійні глядачі – платять згодом, непорівнянно більше, ніж їм заплатили. В нас популярні тюремні драми, а десь так з минулого тижня(хай живе, оживає і процвітає чорно-біле короткометражне кіно !) ще й мелодрами. Не так дивує, чому на російських телеканалах відсутнє «ігрове кіно» штибу «демократичних» ток-шоу у прямій трансляції, замість яких процвітає гебістська мочіловка і геббельсівська дибилівка для ніжніших зі всякими «сватами» і «глухарями», як те, чому в нас – з різними live ток-шоу і геб-дибилівками-мочіловками стовідсотково російського стандарту – нікчемніють наші провідні актори із ток-шоу, поступаються конкретно найближчими конкурентам по кнопках культу дистанційного управління. Простий народ все менше прагне крізь пальці дивитися на героїв у танках і мерседесах з пижиків і спиртовозок, бо ті не мають слова, ті за базар не атвєчают на противагу улюбленому героєві з калашем ввечері по їнтеру. У цьому великому світі на ймення «телевізор» вітчизняний політичний актор програшно дисонує з прастим кал-хозним і баєвим паріньком чи вічно заплаканою домогосподаркою. І хибна думка, що такий «катарсис» покликаний амортизувати депресію та гнів народу – до пори, до часу, а час, як відомо, має особливість закінчуватися, як у таких кіно, на найбільш цікавіших моментах, щоб нові серії починалися з монотонного повторення старих епізодів і прогнозованим фіналом. Чи не прогнозованим.
Катя Осадча(в майбутньому з рук якогось «новонародного» президента, чи сатрапа.., ця екс-моделька обов’язково повинна отримати звання героя) після «голосистої країни» невигадливо доскіпливо випитує у топових чинушів і політиканів про ціни їхніх гардеробів, автівок і теде, ті напідпитку хвалькувато ріжуть правду матку, а потім оприлюднюють свої несумірні ні з життям, ні зі смертю декларації про доходи – ні, не комп’ютер зробить майбутню революцію, а старий добрий ящик, храни його електрика!
Сьогоднішній телесеріал «Брігада», що триває вже два роки, стрімко втрачаючи глядацькі симпатії навіть там, де за ідеєю жанрово користується найбільшим попитом, рано чи пізно закінчиться – погано для головного прототипа Сані Бєлого. Бо на відміну від кіношних задумів, невидимі сценаристи світу сього не гребують різкими віражами у випадку чого. Головний герой гине, а другорядні, свита, чи дехто зі свити, залишається – такий реалізм нового українського кіно ? І тут всупереч тезі про не-ринковість, діють якраз закони ринків, не без ідеологічної складової, цього п’янкого аромату для вмираючих романтиків різновеликих калібрів.
Наші «актори» обрали, як завше, легший і економніший хліб (хоч можна заперечити звісно), який не потребує смисленного креативу для аудиторії. Може в них «фокус-група» теж із Росії ? Негоже бути Касандрою, але ще кілька фокусів з цілою групою «держава-країна», тоді вислів «іноземні політтехнологи» буде виглядати справді надумано, не буде ніяких «іноземних», можливо навіть і політтехнологів не буде. Та й справді, якщо міркувати розважливо, нащо вони здалися..?
А ти малий і великий патріоте-бандерівцю-не-акторе-і-акторе-другого-плану не віднікуйся, що йшов на «Матч» заради того, аби лиш похулити ту кінострічку. Ти йшов туди ще й тому, що ти знаєш як застосувати свою двацєтку-трицєтку, ти трохи нераціональна істота, тобі западло нахаляву скачувати в піратів і ти дуже раціональна… - тобі невигода купувати книжечки, дорожчі за твою трицєтку. Ти хоч в меншому, але все одно мейнстрімі, як і ті, кого ти так яро нібито ненавидиш, тому не переживай, не парся. Але ти зробив добре, що пішов на той фільм, якщо ти протягом перегляду менше уваги звертав на двоколірні лєнточки, впізнавану говірку і іншу 25-кадрову байду, а більше на основне – м’яч круглий.
