Про кінець світу та тотальне знищення людства писали безліч письменників, малювали картини про неминуче знищення світів доволі багато художників. Співали музиканти і оспівували поети боротьбу людства за виживання, а втім, війна завжди велася між людьми. Відповідно «тітонька з косою», котру ми називаємо смерть, завжди вибирала тих, хто дозрів до переходу в інші простори. Дозрівання і розвитку передують становлення та зміцнення, як у людей, так і в масштабах держав.
Спостерігаючи за розвитком нашої держави, складається враження, що вона помирає, не зміцнившись, проте для смерті найсолодшими є держави -імперії, як от США чи Російська Федерація (Китай). Проте імперія - це Фенікс, котрий помирає і відроджується з попелу, на відміну від невеликих держав, як Україна. Що ж, видається логічним перетворити нашу країну у імперію задля вічного життя і смерті через відродження у попелі старих ідей на крилах Фенікса. Отже, тут треба платити ціну, за створення імперії, треба платити кров’ю тих, хто готовий покласти свої серця і душі на вівтар перемоги. Проте платити власним життям за можливість дати гідне життя своїм дітям - це виклик локального кінця світу, якщо не за свою імперію, то за чужу. Краще за свою імперію!
Про кінець історії варто говорити в певних межах, просторах, обумовлених часом, часом, котрий теж є простором. Ось тут ми губимось серед понять, термінів, визначень, котрі все більше нас заплутують, не приносячи ні користі, ні можливості пізнати істину кінця історії, котра доволі чітко і яскраво завершується в момент закінчення кожного дня, з черговим заходом сонця. З черговим днем, місяцем чи роком доволі прагматично у наше життя врізається нова історія, нова розповідь про буття, котре по своїй суті є політичним, та спрямованим на управління чи віддзеркалення часу, як лінійного процесу. Проте по своїй суті час трансформується, проходячи крізь цикли. За наповнення та змістом, історія, як і все матеріальне, також має циклічну природу, починаючи від простих процесів (історій) кругообігу води у природі та завершуючи складними синергетичними проявами функціонування суспільства (котрі теж є архіпрограмами історії).
Отож, спостерігаємо за розвитком всього сущого політичного та історичного, зауважуємо циклічну природу, котра, мов алхімічний «Boaconstrictor», є проявом часу, що завершує та одночасно активує стару історію в новій формі. Адже спостереження історії, як явища кінця одного світу та початку нового світу, це черговий крок, стрибок у новий цикл буття. Буття, котре побудоване на міфічних істинах.
Про істину ми знаємо все і нічого, бо доволі дивна інтелектуальна субстанція, яка є поліморфною та тягучою, мов смола, насправді проявляється, як ідеологема існування людства. На жаль, сучасні пошуки істини заглиблені та загублені між релігійними та етичними принципами, не дають змоги людям відчути себе задоволеним. Отож, блукаємо від церкви і до церкви, періодично занурюючись у політичні процеси нашої країни, котра намагається покинути совковий світ у прагненні відновити демократію нового порядку.
Чи прийде порядок нових часів та нових істин, також залежить тільки від нас, від кожного громадянина, котрий будує у своїй сім’ї, домі, вулиці, містечку новий порядок нових часів. Та говорячи про новий час, варто згадувати, що час циклічний, хоча умови та вибір шляху розбудови держави залежить від кожного з нас. Від кожного з нас і від наших моральних якостей залежатиме ефективність існування держави і тільки нам вибирати, якою країна має бути – старою і тоталітарною чи новою демократією, котра буде дієвою на всьому Євразійському просторі.
