Вибори-2012 мали в Україні декілька особливостей. Одна із них – перемога брендів над меценатством. Як стверджують фахівці, це ознака того, що суспільство таки дозріло до того моменту, що починає голосувати за ідеї, а не за гречку, баяни і слони.
«Хоча підкуп виборців і фальсифікації були дуже великими, я б навіть сказав – безпрецедентними, знаю людей, які не роздавши жодного пайка і не роздавши жодної гривні членам виборчих комісій таки перемогли. Ми бачимо по результатах пропорційного голосування, що багато публіки не купилося. Тобто можна трошки починати вірити в український народ», - говорить у коментарі кореспонденту «Фіртки» Дмитро Корчинський.
Схоже «щастя» спіткало і прикарпатських «жертводавців», які у своїй виборчій кампанії використовували технології благодійництва. Із величезної кількості претендентів тільки одному вдалось досягти бажаного – місця у найвищому законодавчому органі країни.
Як засвідчила практика сама технологія благодійництва не виправдала себе. Виборці стали розумніші - «подачки» беруть, але голосують «правильно і вірно».
Однак, спробуємо поміркувати, чому ж все-таки не спрацювала одвічна технологія підкупу виборців і цього разу?
Практично у кожному окрузі був кандидат, а то й декілька, що активно використовували благодійництво із метою схиляння виборців віддати свої голоси саме за них. Кожен із них заздалегідь забронював собі поле дій і начебто впевнено просував на ньому свою «ідеологічну» лінію. Це все широко висвітлювалось у ЗМІ, як у районних, міських, так і в обласних. Доходило до парадоксальних ситуацій, коли медійний супровід благодійної кампанії за вартістю перевищував сам подарунок.
На початку виборчих перегонів ці «гречкосії» були у лідерах, проте результати показали протилежне.
За кого ж голосували прикарпатці?
Середній відсоток, отриманий переможцем складає близько 40%. А ця цифра дорівнює кількості, яку отримували національно-демократичні сили (ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина») по округах. Тобто цільова електоральна група націонал-демократів була визначена правильно, на неї булла спрямована основна увага і акцент. Тому кандидат-мажоритарник від відомого політичного бренду автоматично перетягував на себе потенційний електорат. Чим не могли похвалитися мажориторники-благодійники, які чомусь вирішили, що їхній електорат – той же, що і в націонал-демократів.
Безперечно, благодійники навчилися роздавати подарунки, гарно і красиво це робити. Але, схоже, не зрозуміли, для кого вони це роблять, яка у них цільова аудиторія. Акцент своїх дій спрямовували на сільських жителів, йшли у школи, лікарні, церкви.
Втім, сільські жителі, які потішилися подарунками і похвалили благодійника, побажали йому здоров’я і довголіття, а потім все рівно проголосували за патріотів тому, що «Україна в небезпеці», згідно головного меседжу об’єднаних опозиціонерів і ВО «Свободи».
Ось це і було основною помилкою благодійництва. Їхнім головним електоратом мав би бути середній клас (якщо його так в Україні можна назвати), економічно активна частина населення, бізнес. Але вони за період виборчої кампанії не почули на свою адресу жодного посилу, що спонукало б піти на дільниці та проголосувати за такого ж успішного кандидата-благодійника, який свої гроші заробив, можливо, такою ж тяжкою працею, як і вони. А відповідно саме він і здатен відстоювати їхні інтереси.
Цього вони так і не почули. Середній клас, до необхідності формування якого так вміло апелюють усі охочі і неохочі, знову залишився незадіяним з боку кандидатів, а тому, головним чином, вибори проігнорував.
А благодійники залишилися тільки благодійниками. Принаймні, до наступник виборів.
