Вчора ввечері Андрій Клюєв довго мучився над питанням: "За що?"
За що його публічно принизили посадою секретаря Радбезу?
Чому вчора його розглядали як фаворита в боротьбі за прем'єрство, а сьогодні в очах багатьох співрозмовників читається "лузер"?
Я не знаю, за що саме звільнили, але здогадуюся, кому Клюєв має дякувати за це почесне заслання, з якого мало хто повертається у велику політику.
Так от, Клюєв має дякувати собі.
Тому що саме руками Клюєва було вирощено політичного монстра, який може без будь-яких вагань звільнити будь-якого чиновника в цій державі.
Саме руками Клюєва – а, точніше, його мовчазною згодою – було реанімовано Конституцію президентської республіки, де не існує жодних стримувань та противаг.
Саме Клюєв доклався до того, що відставка міністра не потребує голосування у парламенті – а, відтак, не мають сенсу і групи впливу, які мали би захищати свого ставленика у владі.
Саме Клюєв батько сьогоднішньої ситуації, коли весь державний апарат залежить від настроїв у одній окремо взятій, далеко не геніальній голові.
Тому мені не шкода Клюєва.
А решта членів уряду нехай тепер бояться повторити його карколомний стрибок у небуття.
Бо їхня провина у тому, що відбувається, не менша.
