Кажуть, що 25 років у житті цивілізації складають певний цикл. Двадцять п’ять років тому вибухнув Чорнобиль. Люди мало чому навчилися від тої катастрофи. Принаймні, не припинили будувати залізобетонні каструлі зі смертоносним «урановим борщем» усередині. Тепер японська (хто б міг подумати!) станція дає старт новому циклу ядерної смерті.
Ще цікавіше з Лівією. Рівно 25 років тому – 20 березня 1986 року – три штурмовики типів А-6 і А-7, які злетіли з палуби американського авіаносця «Саратога», були, в районі півострова Сірт, збиті лівійськими зенітними ракетними комплексами С-200ВЕ. Це був чорний день для US Navy. Пройшло чверть століття, практично день-у-день, і 19 березня 2011 року американці над Сіртом вдруге почали полювання за базами С-200, які й досі складають основу протиповітряних сил Лівійської Джамахірії. Над пустелями Магрібу також почався відлік нового циклу смерті.
З одного боку, вражає, як повільно тягнеться той час, який прийнято називати «метаісторичним». Стільки часу минуло, а в Лівії при владі той самий Муаммар Каддафі (вічний полковник танкових військ), який у далекому-далекому вісімдесят шостому наказав збити американські штурмовики. І його ракетні комплекси «земля-повітря» також ті самі. С-200 «Вега-Е», розроблені в радянському НПО «Алмаз» ще на рубежі 60-70-их років. Щоправда, двадцять п’ять років тому це ще була досить грізна зброя. Тепер – практично металобрухт. Зрозуміло, що надзвукова семитонна двоступенева ракета В-860, якою споряджено С-200, ще здатна збити літак (що вона, до речі, успішно зробила з цивільним ізраїльським лайнером, коли браві хлопці Кузьмука фуганули «вісімсот шістдесятою» у мирне чорноморське небо). Але її електроніка і системи наведення майже безпорадні проти сучасних засобів радіоелектронного придушення ЗРК, які стоять на озброєнні країн НАТО. Те саме стосується і лівійських радарів П-14 і П-18, прототипи яких розробили ще до мого народження. Майже півстоліття тому.
А радянським застарілим ракетам протистоять вже не «товстомордики» А-6 (що їх збивали навіть в’єтнамці своїми допотопними С-75), а «невидимі» грумманівські бомбардувальники В- 2, штурмовики А-18 і британські «Торнадо». Якщо в Лівії збройні сили на чверть століття застигли у пустельній медитації, то в країнах Заходу за цей час вже встигли «народити» два нові покоління бойової техніки. І новий «цикл смерті» там зустрічають у всеозброєнні. Що не залишає для полковника жодного шансу у безпосередньому міліарному протистоянні.
Тепер навколо Тріполі озброюються войовничі бедуїнські племена і поспіхом виводяться з консервації тисяча сто танків Т-55 і Т-62. Наряд чи бедуїнам вдасться – як погрожує впертий полковник – перетворити Середиземне море на поле бою. Ані старі радянські танки, ані ескадрони верблюжої кавалерії не здатні ушкодити авіаносці. Але зробити нафту дорожчою вони можуть. І таксі в Україні, відповідно, стане ледве не розкішшю. Так, пішоходно, зустрінемо ми новий цикл смерті. Можливо, він буде добрішим до України, аніж той, що почався під знаком Прип’ятьської зірки Полин.
