Начальники вітчизняного зомбоящику продовжують бомбардувати нас несмачними цукерками. Себто, неякісним брендовим позитивом. В рекламі самі лише ляпи. Голос за кадром каже про талановитих українців які «створили космічну техніку», а на телекартинці – хронікальні кадри старту американської ракети «Сатурн 1б», до створення якої у 60-их роках приклалися представники зовсім інших націй. Відразу за цим ляпом у рекламному блоці показують істеричний кліп, де «наше пиво» змішане з патріотичними гаслами у такий «позитивний коктейль», що вже не знаєш, що ж насправді первинніше – гальба пінного напою чи любов до батьківщини.
Таке враження, що хтось гарячково намагається знайти нові (сучасні? нейтральні? дебільні?) «образи і меседжі» України. Але робить ці експерименти чомусь не в студії, а безпосередньо перед очима лохторату, котрий традиційно нічого не торопає, однаково безтямно дивлячись на позитивні «обміни жінками», позитивних кухарів-мазохистів та суперпозитивного закордонного дядька, який вміє згинати виделки без фізичного зусилля.
Півстоліття тому англійські психологи провели цікавий експеримент. Дітям тінейджерського віку показали навчальний фільм, де два хлопчики демонстрували «хороші і погані манери». Один з них, одягнений у пристойний одяг, вів себе як маленький джентельмен, інший, вбраний у вульгарне й брудне зображав юного і брехливого хулігана. Після перегляду дітей спитали, кого з хлопчиків вони би бажали мати за свого друга. Результат вразив психологів і педагогів своєю парадоксальністю: дві третини глядачів-тінейджерів обрали в якості «бажаного друга» негативного персонажа.
Щось таке відбувається і в теперішньому інформаційному просторі нашої країни. Ми захлинаємося дешевим позитивом, змантаченим за простою схемою «співаємо, танцюємо, їмо, п’ємо і не задаємо питань». На тлі зацукрованого зомбощастячка зростає цікавість до хуліганки Тимошенко, піарщики якої вдало експлуатують застарілу народну ненависть до вітчизняних судів та підспудну симпатію до всіх, кого образила ця змішана з пивом система влади. Може краще було б будувати імідж системи на дозованому негативі? Може краще було б владним мужам посипати голову покаянним попелом і возопіть: «Грішні ми єси! Простіть нас, бо знову усе дорожчатиме і бальшой звіздець не за горами»? Інакше в той момент, коли всіх остаточно знудить від позитивно-солодкого, можна фатально втратити рейтинг.
А кому, питаємо, потрібна політична персона без рейтингу? Кому, скажімо, потрібний тепер Ющенко? Отож бо й воно. А колись так навколо нього стрибали, так стрибали… Як тепер навколо футболу, пива і нічим не підкріпленої двадцятилітньої гордості за державу.
Доба сиропів і тістечок закінчується. Насувається час гірчиці.
