Дмитро Наумов родом із Запорізької області. До 2014 року чоловік працював у компанії "Мотор Січ". А згодом, під час антитерористичної операції на сході України, долучився до війська.
До повномасштабного вторгнення Дмитро займався розведенням малини та полуниці. А 24 лютого 2022 року без роздумів знову став на захист Батьківщини. На жаль, 17 серпня 2024 року у Курській області росіяни забрали життя Дмитра Наумова.
Про бойовий досвід, спільні спогади, щирі емоції, підтримку та історію великого кохання, журналістці Фіртки розповіла дружина захисника Віта Наумова.
Віта Наумова пригадує, що 24 лютого 2022 року прокинулася від того, що почула гул вибухів та зрозуміла, що її чоловіка немає поруч.
"Коли я вийшла на кухню, Діма сказав: "Це знову почалося". Я зрозуміла, що не зможу зупинити його від зборів, адже добре знала його ставлення, його почуття обов’язку. Чоловік додав: "Хто, як не я? Я повинен захищати вас із Нестором [сином — ред.]".
Того дня ми разом збирали необхідні речі, а потім поїхали заправити автомобіль. Саме він наполіг, щоб я навчилася водити й отримала права, і це виявилося надзвичайно важливим у той час.
Під час поїздки в машині ми мовчали, але розуміли одне одного без слів. Було неймовірно складно й страшно. Я завжди боялася залишатися вдома сама без нього, а тоді він сказав: "Не треба боятися темряви, боятися можна війни та поганих людей".
З того часу я більше не боюся темряви. Щоночі я на неї чекаю, бо саме у снах можу зустрітися з коханим, поговорити з ним і побути поруч.
Він просив виїхати із Запоріжжя до його друзів на Рівненщину, але я не могла залишити його й поїхати так далеко. Тому ми завжди чекали на нашого татуся вдома, збирали необхідні речі та допомагали всім, чим могли.
Разом із рідними та друзями ми підтримували одне одного в цей непростий час".
читайте також: "Суспільство не сприймає, що ми можемо бути яскравими": інтерв'ю з дружиною полеглого воїна та керівницею "Ветеран PRO" Любов'ю Василів
За словами Віти Наумової, всі побратими Дмитра говорили, що він мав неймовірну здатність підтримати й достукатися практично до кожного.
"Колись я сказала йому, що він робить мене кращою версією самої себе, що він — моя совість. Здається, такі самі відчуття мали й інші люди, коли стикалися з Дімою. Він був надзвичайно порядним, справедливим і чесним чоловіком.
І друзі, і просто знайомі казали, що неможливо бути байдужим до Діми, бо він та людина, яка залишила свій особистий слід у серці кожного".
Познайомилася пара давно, оскільки жили в сусідніх селах. Він — у Петро-Свистунівському, а вона — в Дніпровці Запорізької області.
"Діма завжди приділяв мені увагу, але я тримала дистанцію, бо між нами була велика різниця у віці. Я старша за нього на 18 років. Коли він збирався їхати на Донбас в АТО, ми випадково зустрілися на автобусній зупинці.
Він прямував до військкомату, а я — на роботу. Він спускався сходами, я підіймалася, і в цей момент наші очі зустрілися… І все. В його очах я потонула, а він потім зізнався, що відчув те ж саме, коли глянув у мої.
Так ми їхали разом, сидячи поряд і безупинно розмовляючи. Ми були неймовірно щасливі, адже мали спільні погляди на життя та політику. Обоє любили свою країну й хотіли для неї найкращого майбутнього та незалежного розвитку".
Жінка ділиться, спочатку вони стали хорошими друзями, а згодом Дмитро зізнався їй в коханні.
"Так минуло пів року його служби, і під час відпустки він зробив мені пропозицію. Це сталося абсолютно несподівано. Коли я виходила з банку, помітила пелюстки троянд на сходах. Підняла очі — а там мій коханий стоїть на одному коліні з букетом квітів, поруч його рідні, а в руках — обручка.
За тиждень ми розписалися й відсвяткували невеличке весілля в колі найрідніших людей. Я чекала його з АТО, і після повернення у 2017 році в нас народився спадкоємець та продовжувач роду Наумових — Нестор Дмитрович".
Віта Наумова пригадує, Дмитро завжди був камʼяною стіною для неї та сина.
"Дмитро просив моєї руки у мого батька та старшого сина. Він сказав їм, що я — неймовірна жінка, яку він довго шукав і чекав. Попри свій молодий вік, він був справжнім чоловіком і неймовірно люблячим батьком.
Дмитро був поруч під час народження нашого сина у пологовому будинку та завжди його балував — у хорошому сенсі цього слова. Ми жартували: "З татом можна все, це не мама", і завжди сміялися з цього.
Між Нестором і Дімою існував особливий, тонкий ментальний зв’язок. У ніч, коли коханий загинув, Нестор раптово прокинувся й не міг заснути, плакав. Я також відчувала тривогу, але не могла зрозуміти, що відбувається. А зранку нам повідомили, що Діма загинув саме в той час".
Віта Наумова згадує випадок, коли одного разу вони прогулювалися разом із сином, дитина була у візочку, і раптом на них виїхав мотоцикліст. Дмитро встиг відбити його ударом руки, збивши разом із мотоциклом.
"Якби він цього не зробив, невідомо, чи залишилися б ми з Нестором живі.
Усі спогади про Діму — це неймовірні емоції. З ним було затишно, комфортно й весело. Він був великим оптимістом і вправним чоловіком. Діма завжди відповідально ставився до всього, до чого мав відношення".
Дмитрові Наумову подобалося бути в команді, і він завжди відповідально ставився до своїх обов’язків медика.
"Навесні 2023 року він проходив навчання в Німеччині. Неймовірні враження переповнювали його від побаченого і вивченого — це був великий досвід, який знадобився йому під час Запорізького наступу та на Курщині, де Діма й загинув, повертаючись із завдання".
Під час останньої розмови в п’ятницю, 16 серпня, Віра та Дмитро раділи можливості почути одне одного й планували зустріч найближчим часом. Наступного дня боєць загинув.
"Іноді він радився зі мною з певних питань, але здебільшого зберігав секретність щодо всіх нюансів, адже був у розвідувальній роті й завжди залишався дуже відповідальним".
У планах і мріях дружини військового — докласти максимум зусиль, щоб пам’ять про її коханого жила не лише в серцях рідних і друзів, а й залишалася у свідомості людей.
"Щоб усі розуміли, завдяки кому ми досі живі. Деякі проєкти вже в роботі, але не хочу говорити про них заздалегідь — так потрібно.
Сім’ям загиблих насправді дуже важко, адже на державному рівні ми стикаємося з безліччю бюрократичних проблем, а в суспільстві — з нерозумінням глибини нашого болю та розпачу.
У нас немає культури спілкування з такими людьми та їхніми дітьми. Наше горе найчастіше приховане, бо людям набридає бачити й чути, що наш світ зруйнований і життя вже ніколи не буде таким, як раніше".
Сьогодні розрадою для Віти став син Нестор, її старший син, рідні та близькі люди, а також подруги, які, як і вона, втратили коханих на війні.
"Також підтримуємо зв’язок із побратимами, які не забувають нас. Ми продовжуємо допомагати їм, так само як робили це за життя Діми.
Поки живу, я нестиму пам’ять про коханого. Нестор — це мій Діма, його кровинка, і в ньому б’ється його серце. Коли він обіймає мене й цілує, я ніби торкаюся коханого — і від цього на серці стає тепліше".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
