На стадії ідейних роздумів та чорноdиків даного блогу думки мої зайшли дещо далі запланованої теми, принаймні вона з інформативної стала і трішки пафосною в плані наративу, адже виражає не лише приклади, а й побажання.
Пропоную таким чином замість декількох статей – свого роду потік думки через асоціації, примітизований, але де кожен вільний додумувати сам собі.
Але почнемо все ж таки з заявленої теми. Що таке просвітлена диктатура?
В загальноприйнятій політології чи професійному, та й навіть медійному дискурсі, ви подібного терміну не знайдете, воно використовується в основному в розмовній мові.
Означає воно диктатуру позитивну, ефективну, «просвітлюючу» і державу, і її націю — не в значенні саме загальноприйнятому «диктаторському», монополізаторському, а в тому, що збагачує на протязі довгого проміжку часу.
Режим такий очевидно не є демократичним, але всю повноту влади використовує раціонально, та зазвичай навіть гуманно.
Просвітлена диктатура як явище з власними законами і правилами, а не простим безсистемним винятком є цілком новітнім явищем, тож аналіз його, навіть поверхневий, не може бути проведений без рівноцінного аналізу демократії, нинішньої правлячої системи цивілізованого світу.
І перевагою, і недоліком демократії є змінність влади і її поділ. Ці та інші характерні принципи убезпечують державу від тирана, який при отриманні високої посади використовуватиме власне становище з недоброю метою.
Мета ця так чи інакше завжди відстоюватиме особисту вигоду правителя та/або малочисельної еліти.
Убезпечення правової держави від подібного уможливлюється єдиним з можливих не-насильницьким методом (хоча, на крайні випадки у неї в конституції так чи інакше прописані і насильницькі способи), а саме – нестачею часу для накопичення достатньої кількості впливу та деструктивних лобійованих змін на користь подібного правителя чи групи.
Та цією ж умовою-обмеженням вона рубає руки і хорошого правителя, адже за терміни, за які з конституційно-правової точки зору очікується, що відчуття влади не розʼїсть мозок людини, фізично не є можливим ні виконати усі свої обіцянки і побажання, ані закріпити та дати їм показати себе у дії.
НЕГАТИВНИЙ "БЮРОКРАТИЧНО-ДЕМОКРАТИЧНИЙ" ДОСВІД СТАРОЇ ЄВРОПИ
Прикладом апогею подібного дисбалансу є Німеччина, і по мірі глибини копання, в цій країні знаходиш тих прикладів безліч. Дам дещо загальніший і не зовсім підходящий, але більш простий.
Попередня коаліція в Бундестазі, - з соціал-демократів, зелених та право-лібералів, ввела пришвидшені терміни надання громадянства — з рівнем знання мови В2 і звичайною інтеграційною можливістю замість восьми років потрібно було прожити в Німеччині законнним чином пʼять, а з рівнем мови С1 і надзвичайним рівнем інтеграції потрібно було чекати лише три роки замість шести.
Нинішня ж коаліція з консерваторів та соціал-демократів днями знову підвищила ці терміни до мінімум пʼяти років.
Не те, що б я був фанатом турбо-введення в громадянство, напроти, завжди був його противником і сторонником навіть збільшення таких термінів до 10-15-20 років, але це показує те, наскільки демократія цією обмеженістю в часі і тотальним плюралізмом думок, і відповідно й змінністю влади є непевною, перемінною і від того не переконливою.
Саме тому й тримається вона у багатомільйонних державах у історичній перспективі відносно недовго — за десятиліття грузне у власних проблемах та настроює населення проти себе ж (приклад — нинішній успіх ультраправих та ультралівих партій, відкритих опонентів демократії).
Хоча повного програшу цього ладу ми іще не застали, та вже можна впевнено сказати, що в головах людей він встиг програти з тріском.
Іще один, більш практичний приклад Німеччнини: та ж стара «шольцівська» коаліція світлофора (як її називають за характерними кольорами партій: червоний у соцдемів, зелений у зелених та жовтий у вільних демократів) свого часу прийняла рішення поставити ціль автомобільній індустрії про повний перехід виробництва на кліматично нейтральні автомобілі (водневі, електромобілі та інші), і себто повну заборону до виготовлення авто з двигунами внутрішнього згорання до 2035 року.
Сказано — зроблено, автоіндустрія хоч і не без проблем і скарг про складність такого швидкого переходу і його неможливість без втрат для індустрії (що ми бачимо нині на фоні новин про масові звільнення працівників та економію), та все ж налаштувалася на такий перехід: непотрібні контракти підправили, потрібні допідписали, інфраструктуру в перспективі змінили, технічних працівників та конструкторів на ці цілі направили, стратегію і філософію вирівняли під новий світ.
І ось, нинішня нова парламентська коаліція з ХДС (християнських демократів) та СДПН (соціал-демократів) різко каже: ні-ні-ні, стоп!
Ми не впевнені чи так потрібно робити, давайте ми поки подумаємо і посваримося, знайдемо новий копроміс.
І здавалося б, автоіндустрія, яка протестувала і максимально не хотіла такого швидкого переходу, який вже встиг нашкодити їй і німецькій економіці загалом (а Німеччина вперше в своїй історії впродовж трьох років поспіль знаходиться в рецесії, однією з причин якої є саме ключова автоіндустрія), мала б відкорковувати припаси шампанського в офісі гендиректорів.
Та ні, такі невпевненості в дефінюванні цілей навпаки за експертними оцінками і самих представників виробників кидатимуть і плани, і стратегії, і від того й ефективність та впевненість і виробника, і інвестора, з боку в бік, що в свою чергу вилізе боком куди більше, ніж це виконання бажання автовиробників трирічної давності.
Коротко кажучи: раніше треба було думати, а зараз вже краще діяти як є і обирати «менше з двух зол». Та німецька влада цього не робить, адже має на меті виконати обіцянки перед виборцями за будь яку ціну, і парадоксально те, що саме це бажання і губить Німеччину, і більше того, після її смерті все ще пришвидшує всіляко гниття трупа.
І це саме неповне, компромісне, непевне і до того ж деструктивне виконання обіцянок, вперше в новітній історії держави творить двозначний рейтинг правим (згідно з соцопитуваннями «Альтернатива для німеччини»має рейтинг у 25,5% і таким чином є на першому місці серед усіх партій, вперше в історії) і лівим (які мають 11,1% (Ліві, пʼяте місце в рейтингу, в декількох сотих відсоткових пунктах від четвертого, яке нині займають Зелені) та 3,7% радикалам (Союз Сари Вагенкнехт, шосте місце в рейтингу).
І от знаходячись в такому проваллі, видніється роздоріжжя в два боки, по яким і Німеччина як суспільство, і всі інші країни/суспільства (включно з Україною) можуть піти.
В часи змін, які скоріш за все принесуть нам не лише новий світ, а й його нову побудову, є дві опції того, куди ми можемо звернути.
Демократія точно впаде разом із її імпотентними захисниками, і до управління може прийти або тоталітаризм із обидвох сторін політичного спектру (і цей варіант, на жаль, зараз прояснюється чіткіше, як на вже згаданих вище прикладах, так і на загальноєвропейських та світових тенденціях), або ж саме просвітлена диктатура.
Думаю, друге очікує куди менше країн, але лише вони стануть по справжньому щасливими. Звісно, з призми нинішнього розуміння цього слова більшістю людей, будь яка диктатура не є особливо методом до досягнення щастя, та переміна часів на те й переміна часів, щоби те, що буде після, могли описати собі лише деякі люди, перш ніж ті дефініції стануть загальновідомими.
ПРИКЛАД УСПІХУ ЧЕРЕЗ ДИКТАТУРУ В СІНГАПУРІ
Місто-держава Сінгапур в 1960-х та 2020 роках
Просвітлених диктатур є нині достатньо, щоби побачити те, як при правильних людях біля владного керма країни змінюються за декілька десятиліть.
Найвідомішою з них є Сінгапур — колись жебрацьке рибацьке селище за тотальною межею бідності без будь якого міжнародного впливу, значення та навіть порту, який би давав їм хоч роль міжнародного пристанища і хабу торгівлі, нині ж є головним хабом для медіа, технологій, та й взагалі сучасності, якою ми її нині знаємо.
Проте цей приклад для України менш актуальний, адже злет Сінгапуру припадав на 20 століття, коли усе було по іншому. Хоч загальні принципи, за яким Лі Куан Ю вилікував цей «безнадійний випадок», схожі, адже база просвітлених диктатур завжди одна — просвітленість, а не темна платонівська печера з вогнищем замість сонця, та все ж часи і реалії, в яких ми є нині, є куди більш серйозними та небезпечними.
Тоді світ відбудовував і пробивав стелі поголовно, зараз же світ перебудовує себе заново, і якість такої перебудови у кожного буде своя.
Саме тому Україна потребує чогось нового, свіжішого, більш орієнтованого на грядуще, адже лише з подібним підходом ми змогли б очолити, або хоча з зайняти дуже значуще місце у новій картині цього світу.
САЛЬВАДОР - ВІД ТЕРНІВ КРИМІНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ ДО ЗІРОК ЗАХОПЛИВОГО МАЙБУТНЬОГО
І такий приклад у нас теж є — Сальвадор. Ця центральноамериканська країна, що іще сім років тому була епіцентром злочинності та лідером за вбивствами Західної півкулі, сьогодні є найбезпечнішою країною цієї півкулі.
Масивна боротьба з корупцією в цій країні почалася от щойно, але вона теж є багатообіцяючою. Від чергової країни з соціалістами при владі впродовж десятиліть, з тотальною розрухою, «договорняками» між владою та бандами та поміж самими можновладцями, країна стала новим центром для фінансів, криптовалюти, штучного інтелекту, ІТ та філософії. І все це не просто впало на голову в черговий соціалістичний ранок, все це стало можливим завдяки Наїбу Букеле.
Наїб Букеле, президент Сальвадору
Сам він називав себе «найкрутішим диктатором планети», його фанати ж більше люблять опис «король-філософ за Платоном».
Перший варіант — очевидна іронія на любов лівих захищати членів банд (клеймлячи політиків, що просувають їх увʼязнення, диктаторами та нелюдами), які за декілька днів були масово арештовані та засуджені до довічних або десятирічних термінів у спеціально для них побудованій тюрмі СЕСОТ.
Коли ті одиниці, що якимось дивом залишилися непоміченими (кожен член банди буквально з ніг до голови розмальований татуюваннями, тож не здивуюся, якщо то реально одиниці), погрожували президенту путчем і вбивством його самого, він не церемонився, і вийшов з погрозою у відповідь — якщо вони це зроблять, їх друзі по банді не отримають жодного зернятка рису в тюрмі і помруть з голоду.
Перевороту не сталося, а отже в його погрозу цілком повірили. Складно було б не повірити, коли брати по банді вже сидять сотнями у одній камері з мінімальними порціями їжі без одягу і матраців.
Арештовані члени банд в тюрмі СЕСОТ
Подібне, принципове відношення до вбивць, ґвалтівників та наркоторговців зробило з Букеле диявола у лівих колах — хоча це й не дивно.
Його звинувачують у арештах «усіх людей з татуюваннями» в країні, та татуювання банд очевидно відрізняються і кількістю (ними, як вже говорилося, покрите все тіло), і символікою (до прикладу, числа 13 та 18 або 666 — вказують на конкретну банду, сльози під очима — на кількість убитих людей).
Арешти невинних очевидно можливі в ході настільки масової операції, де арештовуються десятки тисяч людей, але мені видається, що в ході подальшого розслідування все б прояснилося.
Та й з моральної точки зору, навіть руйнування життів декількох невинних у тюрмі і близько не зрівняються з тією кількістю убитих, поранених та психічно скалічених, кого б залишили банди за собою на вулицях будучи в активній дії та на свободі, якій би дав мандат старий владний режим.
Та ліві і тут знаходять відповідь у притаманному собі ідіотичному стилі — «краще вже нікого не арештовувати, ніж арештовувати всіх і одного невинного». І я не жартую, таких коментарів я бачив не один, і це очевидно розкриває лівацьку сутність — міняти все місцями.
Колишні члени банд в тюремній камері СЕСОТ. На них — характерні татуювання
Але повернімося ж до Букеле. Іще до неймовірного росту Біткоїна (а зараз він уже перевищив ціну в 125.000 доларів за одиницю!) він закупився ним (по ціні в 40.000) та створив криптовалютний резервний фонд країни.
Окрім того, він зробив з Сальвадору першу у світі країну з Біткоїном як законним платіжним засобом (нарівні з доларом, який є в Сальвадорі офіційною валютою, своєї у них немає).
Він також озвучив ідею створення Біткоїн Сіті в далекій перспективі — міста, інфраструктура та фінанси якого базуватимуться виключно на криптовалюті.
В поточному, 2025 році, він прямо на засіданні кабінету міністрів оголосив, що багато хто з присутніх чиновників, глав департаментів та міністрів будуть заарештовані і відбуватимуть покарання в другій тюрмі СЕСОТ, що будується вже для корупціонерів.
Таким чином він заклав наріжний камінь до тотальної боротьби з корупцією, яка залишається чи не єдиною великою проблемою країни.
Згідно з індексом боротьби з корупцією на 2024 рік, Сальвадор знаходиться на 130-му місці в світі за цим показником, нижче України на 25 сходинок. І це, певно, остання перепона Букеле на шляху до нової ідеї — концепту держави, готової до викликів майбутніх десятиліть та століть.
Букеле також відкрив двері для інноваційних підприємств у сфері ІТ та ШІ, повністю відмінивши для них корпоративний податок (в Сальвадорі він складає 30%, до речі в Україні — всього 18%, що може стати хорошим бустом для післявоєнного запрошення бізнесу з-за кордону).
Це іще більше стимулювало імідж Сальвадору як нової зорі на небі гігантів-новаторів. Для засновників та кваліфікованих спеціалістів він також полегшив до мінімуму отримання громадянства — потрібно лише бути ДІЙНСНО кваліфікованим, новатором, візіонером і подати президенту прохання про громадянство.
Видається воно інженерам, вченим, лікарям, артистам та навіть філософам, і звичайно також їх близьким.
Щоправда кількість таких «подарунків» обмежена до 5 тисяч на рік.
Попри це все таки ловлю себе на думці: справжніх фахівців, корисних країні, а не любителів соцвиплат як в європейських державах, більше й не подаватиметься.
Засновникам же бізнес-проєктів громадянство можна отримати за інвестицію у понад мільйон доларів — цілком адекватний поріг. Той же шанс є і у простих «смертних» — за мільйон, вкладений в криптовалютний фонд країни.
Річний ВВП на душу населення маленької держави Сальвадору виріс з початку президентства Букеле з показника у рівно 4 тисячі доларів до 5,6 тисяч — тобто за 5 років ріст на 40%.
ВВП держави загалом в свою чергу виріс з 25 мільярдів доларів до 36,75 мільярдів — на 47%, за ті ж 5 років. З липня 2025 року мінімальна заробітня плата усіх в усіх сферах зросла на 12% завдяки урядовому розпорядженню.
Туризм стає новою солідною складовою бюджету, адже країна має велике узбережжя з Тихим океаном і більше не є розсадником бандитизму — до Букеле, в 2019 році в країну прибуло 1,7 мільйона людей, залишивши бюджету 1,7 мільярди доларів. В 2025 році країну відвідало понад 4 мільйони туристів, залишивши вже 4 мільярди.
Вже згадані війни з бандитизмом зменшили кількість вбивств в країні майже в 100 разів – з 105 вбивств на 100.000 населення до всього 1,9 на 100.000, що менше за показники США (4,45) та навіть Канади (2,02).
Себто з 6500 вбивств на рік в 2019 році (і це лише офіційно, поліцейська статистика тоді неймовірно занижувалася через бажання влади приховувати розруху, самі жителі районів великих міст говорили про мінімум 3 вбивства щоденно!) цей показник впав до приблизно 120 в 2025 році.
І сам народ Букеле любить радувати подарунками, як от цього вересня, коли комунальні підприємства просили не оплачувати їх послуги. Ця урядова програма мала на меті дати початок побудові стійкого середнього класу в країні — очікується, що вона задасть першу фінансову подушку великій частині населення та стимулює культуру накопичення ресурсів для здійснення власних мрій.
Але тепер, із світу сонячних днів Сальвадору в усіх сенсах цього слова, повертаємося до теми: просвітлена диктатура.
Чому Сальвадор просвітлений зрозуміло, а от де там диктатура?
По перше, конституція держави забороняла президентам займати посаду більше одного пʼятирічного терміну. Отримавши абсолютну більшість в Законодавчій асамблеї країни, партія Букеле змінила конституцію та прибрала це обмеження. Також було змінено і виборче законодавство: перемагає не той, хто отримує понад 50% голосів, а той, хто просто отримає найбільше в першому турі. Це означає, що система тепер є однотуровою, другий тур просто не проводиться, адже потрібна лише проста більшість.
Також Букеле відзначився і скандалом, який зробив його в очах багатьох чи не другим пришестям нацизму на цій землі. 9 лютого 2020 року, іще до виборів, що дали його партії «Нові ідеї» більшість в парламенті країни, він хотів для запланованого урядом кредиту у 109 мільярдів доларів на модернізацію армії та поліції для боротьби з бандитизмом таку міжпартійну більшість зібрати цікавим чином — після відмови партій до співпраці заповнив сесійну залу озброєними до зубів військовими та поліцейськими.
Щоправда, тоді цей кредит прийнятий все одно не був, адже в залі засідань не були присутні 56 депутатів з 84-х. Згідно з конституцією, кворумом для прийняття будь якого рішення є понад половина депутатів, а отже чисто фізично тоді він прийнятий бути не міг.
Та вже в травні наступного року і цей кредит, і інші позики для модернізації держави були прийняті, адже партія Букеле мала тоді не просто абсолютну більшість, а 54 з 60 депутатів в парламенті, 90% місць.
До речі, Сальвадор зміг втілити й мрію, яку нині плекає безліч українців: вони скоротили чисельність парламенту з 84 до 60 депутатів.
Щодо найпершого ж голосування, міжнародне співтовариство та опозиція в країні (яка тоді, щоправда, вже була менш популярною за Букеле серед населення) сприйняли це як путч, початок злісної диктатури і культу особи.
І порівнювали це з так званим Законом про повноваження 23 березня 1933 року, який фактично дав усю повноту влади нацистам після підпалу Рейхстагу.
При його прийнятті в залі засідань були присутні офіцери СС та СА, штурмових відділів НСДАП, які чинили тиск на присутніх депутатів, а також не допускали до голосування комуністів.
Щоправда, в випадку Букеле до голосування допускали усіх — просто більшість депутатів не прийшла за власним бажанням та з метою проявляння зневаги і все ще діючих «договорняків» з кермуючими банд. Та й закон приймався далеко не такий самий, адже не давав президенту нічого, окрім можливості розвʼязати проблему реального бандитизму.
Озброєні воєнні в парламенті Сальвадору 9 лютого 2020 року
Морально тут можна думати багато чого, але як на мене є очевидним наступне: Букеле — уособлення того, що було б добрим сценарієм для нас і для світу у майбутньому.
Сьогодні ми є посеред переломного моменту в історії. Нові правила гри не просто формулюються, сама гра передефіньовує себе, дає собі нове означення і сенс.
Колись таке вже було в нашій історії. Велика Французька Революція задала свого часу поштовх від безконтрольних примх тирана до структури нації — нового гравця, що колись був прозваний черню та смердами та навіть не називався нацією чи народом, і все на основі закону у ролі такого собі нового монарха, який, навідміну від багатьох людей, дотримується своїх принципів дослівно, адже є просто чорнилами на аркуші паперу.
Тоді монарх-особа перестала грати роль «рухальника фігур», фігури почали штовхати безліч мілких рук, що своєю спільністю та її силою здатні були звернути гори. Тоді панував класичний, чистий у своєму зачатку лібералізм, принципом якого стала конституція, а дефініцією: «віддати частину власних прав на користь законодавчих текстів заради порядку та рівності в суспільстві».
Зараз наш світ змінюється абсолютно так само, і у нас є вибір: віддати частину прав вже не книжці, а правильній людині на правильному місці, або ж вгрузнути в розбрат авторитаризму, що в повній своїй мірі складений з гнилих дошок та іржавих цвяхів, є таким же непевним, як і демократія, просто за фасадом своїм куди більш миловидним через прості рішення складних питань та ідеалістичні картини світу, а головне куди більш деструктивним, аніж просвітлена диктатура. І саме тому приречений на провал і на цей самий розбрат, із відчайдушним пошуком внутрішніх і зовнішніх ворогів, на яких пізніше пролунає заклик йти війною.
Тому й є для нас, України, кращим варіантом знайти собі подібного до Букеле, справді просвітленого диктатора, аніж падати у пекло битв між екстремальними позиціями, що лише провокують без кінця, але не приносять нічого конкретного і тим паче позитивного.
Такої особи у нас іще немає, і до появи такого нам іще дуже далеко, адже такі зʼявляються або з малих, але чесних чиновників, або ж з далеких від політики людей, але нам потрібно не упустити таку людину і вчасно розпізнати її.
Букеле колись був абсолютно невідомим дрібним бізнесменом в сфері реклами, належав до домінуючої в політиці Сальвадору соціалістичної партії, був сином палестинського мігранта і релігійного лідера, але пробравшись до посади мера спершу маленького містечка, а потім столиці, поставив мету — і йде до неї разом зі своїм народом, у якого він вже є ледь не національним героєм.
Це не про культ особи, а про культ дії, закладений в особі, і це робить Букеле просвітленим диктатором, а не просто деструктивним тираном. Це робить його символом, а не ціллю.
Ціль — поза ним, а він той, хто просто захотів піти до неї, до нової ідеї, про яку сальвадорці мріяли десятиліттями. Тож щиро радіймо за них, але й нам не варто відставати від цього вітру в майбутнє!
Ті, хто страждає чи навіть тужить за минувшим, опирається цьому вітру змін, той або рано чи пізно буде насильницьки зметений його ураганом, що куди гірше приємного вітру, або ж буде повільно та мученицьки, поступово стертий цим вітром у пил.
Той, хто привʼязується до каменя на дорозі і стає його захисником, буде сточений у пил із ним разом, щоправда не так швидко, адже людина прикриється ідеєю свого каменя, що сточиться першою.
Той же, хто піде за вітром, в кінці буде летіти — і насолоджуватися життям, від свисту простору і часу навколо, від нового, що куди цікавіше, ніж вже давно пройдене старе, від сонця, що буде гріти йому обличчя, і від того, що він ЖИВИЙ!
