Купи паперів, лікарська байдужість та бажання нажитися – ось з чим зіштовхуються українці, аби довести очевидне. Медики безжальні та сліпі перед каліцтвом, а ціну здоров’я давно визначають за сталою таксою.
Вітчизняні МСЕКи стали мало не фірмами-монополістами. Детальніше у сюжеті «Народного контролю».
Раз у рік-два, люди з каліцтвом здійснюють нестерпні подорожі для отримання чергового офіційного дозволу, який би доводив, що ампутовані кінцівки не відростають, а невиліковні хвороби ще ніхто не зцілив. Винятків немає навіть для тих, хто ризикував життям на Майдані та на війні на Сході.
Саме до останніх відноситься Володимир Кобилецький, голова Спілки ветеранів АТО Коломийщини. Спочатку чоловік воював із російським окупантом, тепер веде боротьбу із вітчизняним бюрократичним ярмом. У медичних комісіях він відстоює не лише свої права, але й інших бійців.
Володимир Кобилецький, голова Спілки ветеранів АТО Коломийщини
«Є певні строки звернень, ти щось десь пропустив – і все. Десь ледь якась помилка – все, цей документ уже не проходить», – розповідає Володимир Кобилецький.
Прив’язку своєї групи інвалідності до подій Майдану вже три роки намагається довести Олександр. Саме під час Революції Гідності від вдихання отруйних газів у хлопця почалися проблеми з легенями. Далі було довге лікування в Україні та за кордоном, а потім і призначення інвалідності. За третю групу Сашко минулоріч отримував 1070 гривень. За таку ж категорію інвалідності, учасникам Майдану виплачують 2600 гривень. Формула очевидна: на таких невизнаних учасниках, як Сашко, держава щомісяця може зекономити півтори тисячі гривень з особи.
Олександр, учасник Революції Гідності
В обласному МСЕКу кажуть, що матері із сином дорога лише до столиці. Причетність його хвороби до подій на Майдані повинні визначати лише їхні київські колеги.
Історію Миколи Капланчука на Коломийщині знають всі. Чоловік потрапив у справжнє пекло під Лисичанськом. Вижив лише чудом.
«Я лежав тоді і молився. Просив пробачення навіть в тих, кого не образив», – пригадує Микола Капланчук.
Микола Капланчук, учасник АТО
Десятки операцій та місяці реабілітації все ж поставили Миколу на ноги. Та наслідки війни на його тілі залишаться непоправними.
У Миколи підростає двійко маленьких діток, та до важких фінансових та побутових умов ветерана державі байдуже. Навіть на пенсійних виплатах за інвалідність для ветерана війни посадовці вирішили зекономити. Микола вже кілька місяців не отримує пенсії, а в обласному МСЕКу виправдовуються, мовляв, то пошта погано працює, от інвалідам і запрошення на перекомісію вчасно не приходять.
Такі випадки бюрократичної колотнечі у нашій країні непоодинокі. Правила, продиктовані державою, іноді стійкіші за елементарне людське розуміння. Біда єдина – крайнім завжди є пересічний українець, а не система, яка сама ж і переступає власні закони.
