Бронзовий призер ЧС-2014 Георгій Зантарая: Росіяни не вірять своєму телебаченню і розпитують мене про війну в Україні

 

На чемпіонаті світу з дзюдо, який ще триває в Челябінську, єдиним медалістом-українцем став киянин Георгій Зантарая, здобувши бронзу у ваговій категорії до 66 кг.

Для Зантарая ця медаль стала п’ятою, здобутою ним на чемпіонатах світу. Повний комплект нагород він оформив у ваговій категорії до 60 кг. А останні два роки незмінно стає бронзовим призером першостей світу. Про російську публіку та війну, яка переслідує його родину, дзюдоїст розповів Еспресо.TV.

- У 2009-му, їдучи на чемпіонат світу не титулованим спортсменом, ви відкрито заявили – їду за "золотом" і дотрималися слова. Зараз стали забобонним?

- Просто мене ніхто прямо про це більше не запитує. Якби запитали, то відповів би що, їду за медаллю. Був впевнений, адже багато тренувався. Оскільки в Україні не вистачає сильних спаринг-партнерів, їздив на закордонні збори в Білорусь, 21 день провів в горах Грузії, потім тренувався в Італії. Ці закордонні поїздки, які оплачував з власної кишені, проводив без тренера Віталія Вікторовича Дуброви. Він заздалегідь мені розписав план навантажень, контролював його виконання через спілкування в інтернеті. Все-таки не сказав би журналістам перед стартом чемпіонату світу, що їду за золотою нагородою, оскільки у категорії до 66 кг, де виступаю лише два роки, не зовсім освоївся. Через рік-два все буде нормально. А взагалі ці всі змагання – проміжні. Моя мета – Олімпійські ігри.

- Ніколи не замислювалися, чому з усіх чемпіонатів світу приїжджаєте з медалями, а з першостей континенту – через раз?

- Я не можу знайти для себе мотивацію на чемпіонатах Європи. Може, в цьому причина. Віталій Вікторович схиляється до цієї думки. А от на чемпіонатах світу почуваюся комфортно. І мотивацію, до речі, не втрачаю до цих змагань. Чим більше медалей здобуду, тим краще. До речі, лише 8 дзюдоїстів в історії дзюдо мають 5 нагород з чемпіонатів світу. Усі вони, крім мене – представники важких вагових категорій, де конкуренція слабша. Я серед легковаговиків один такий.

- Зараз практично всі українські спортсмени їздять на змагання за свій рахунок. Ви в Росію добиралися за гроші Міністерства молоді та спорту чи власні кошти?

- На чемпіонат світу і за свої гроші? Нічого собі. Я точно не знаю, хто профінансував нашу поїздку на старт, але, думаю, федерація.

- Ваш тренер говорив, що в Росії люди налаштовані вороже до України. Ви це теж відчули?

- Ну спорт є спорт, і я зі всіма російськими хлопцями добре спілкуюся. Відрази до українського прапору не побачив. Російська публіка вболівала за мене, було дуже приємно. Коли я боровся вже за третє місце, то практично всі трибуни підтримували мене.  Мене це здивувало. Наступного дня після мого виступу вболівальники не давали проходу – автографи, фото.

- У Челябінську пару років тому був чемпіонат Європи. Тоді шанувальники дзюдо не вболівали за українців?

- Ой, я тоді програв, і навіть не пам’ятаю, чи підтримували нас росіяни. Було не до того. Але теж фотографувалися зі мною.

- Словом, зараз у Росії жодного негативу не набралися?

- Організація була чудовою. Єдине, що не сподобалося – що я не зміг досягнути того, щоб в Росії прозвучав український гімн. Хотів там перемогти росіянина. Проте вдалося, щоб піднявся синьо-жовтий прапор.

- На чемпіонаті світу ви поступилися лише першому номеру світового рейтингу японцю Масасі Ебінумі, причому в додатковий час і за попередженням. Довго розмірковували над тим, що зробили у цій сутичці не так?

- Я трохи зупинився, зробив дурницю. Думав, що японця покарають і почав випрошувати для нього попередження – з очима, як у кота з мультфільму "Шрек". Ну Ебінума дійсно дуже серйозний суперник і того дня був сильнішим. Значить, більше тренувався. Я засмутився, адже наступну сутичку треба було боротися з узбеком, який мене постійно переслідує і в якого я ніяк не можу виграти.

- Тобто перемогти Рішода Собірова з Узбекистану в сутичці втішного раунду було принципово?

- Та всі сутички для мене були принциповими. Я хотів це зробити – перемогти – для українського народу. Хоча б чимось допомогти, підняти настрій людям. А з Собіровим ми зустрічалися на татамі двічі: у фіналі чемпіонату світу-2010 та в командному турнірі чемпіонату світу-2013. Обидва рази я програв. Після перемоги над ним в Челябінську особливо і не радів. Попереду ще була сутичка за "бронзу". Емоції треба стримувати, не виплескувати їх завчасно.

- Вам спокійніше боротися у "бронзовому" матчі чи "золотому"?

- Звичайно, у сутичці за чемпіонський титул. Адже "срібло" вже гарантовано в кишені. Та якщо програєш у фіналі, то турнір завершуєш з неприємними відчуттями. А от у поєдинку за "бронзу", у разі перемоги, ти залишаєш змагання переможцем.

- З останніх трьох чемпіонатів світу у вас "бронзи". Не набридла ця бронзова смуга в спортивній кар’єрі?

- Аж ніяк. Проте я хочу золоту медаль. І вона буде! Все попереду! Головне – прагнути!

- Які подарунки привезли рідним з Челябінська?

- Найбільший подарунок – це моя медаль. Перед від’їздом запитував у дворічного сина Давида, що йому привезти. Він відповів: "Медалі не треба. Машинку!" Добре, що моя дружина завбачлива, купила дві іграшки, які ми йому і подарували. Давид зараз з бабусею в селі.

- Ви з ним спілкуєтеся грузинською?

- Мабуть, мої батьки все-таки більше, ніж я. Просто вони бачать його частіше. Звісно, він повинен знати грузинську мову. І він її знатиме.

- Чи розпитують вас іноземці про військову ситуацію в Україні?

- Так, і росіяни теж. Деякі з них не вірять своєму телебаченню. Та є такі, що й довіряють російським ЗМІ. Наприклад, у Челябінську один з глядачів підійшов до мене, привітав і запитав: "А що, справді у вас в Києві так бомблять?" Моїм запереченням він не повірив. Я не став переконувати і нав’язувати йому свою точку зору. Дехто з іноземців навіть пропонує переїхати до них. Так, президент німецького клубу, за який я виступаю, одразу після початку воєнних дій подзвонив мені і сказав, що я можу переїхати в Німеччину з дружиною, там тренуватися і звідти їздити на змагання. Він обіцяв допомогти вирішити всі фінансові питання, пов’язані з цим. Звісно, грузини теж пропонують свою допомогу. Якщо я кудись і переїду з України, то тільки в Грузію.

- А у ваших батьків, які 20 років тому через війну залишили Грузію і переїхали в Україну, немає відчуття де жа вю щодо військового вторгнення Росії?

- Звісно, вони шоковані. Не могли навіть уявити, що подібний сценарій може знову повторитися. Поки що ми нікуди не збираємося переїжджати. І не хотілося б. Тільки обжилися тут. Приїхали сюди голі і босі, і знову все кидати… В Абхазії ми залишили свій будинок і все майно. У будинку живе бабуся, а дідусь помер 4 роки тому.

- Ваші родичі, які живуть у Тбілісі, часто дзвонять і запитують про обстановку в Україні?

- Я щодня спілкуюся в скайпі зі своїми двоюрідними братами. У нас дуже тісні родинні стосунки. Вони переживають. За переїзд у Грузію не агітують. Якщо доведеться, то ми приїдемо до них і без запрошення. І ніхто проти не буде.

- Чи готові ви воювати за Україну, якщо ворог піде на Київ?

- Хороше запитання, навіть не думав про це. Не думаю, що вороги доберуться до Києва. Але воювати я не хочу. Не хочу вбивати інших, брати гріх на душу, бо мені жити з цим. І не хочу, щоб убили мене, бо є що втрачати – маленький син, сім’я, батьки. Не хочу, щоб моя дитина голодувала і їй не було кому допомогти. Якщо моїм близьким буде загрожувати небезпека, то, звісно, доведеться взятися за зброю. Та сподіваюся, зі мною ніколи таке не станеться.


30.08.2015 1235 0
Коментарі (0)

31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

3355
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

3043
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

4322
18.03.2026
Тетяна Ткаченко

Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному місті Мирноград, що на Донеччині. Сьогодні дівчина проживає в Івано-Франківську та активно допомагає війську.  

2500
13.03.2026
Катерина Гришко

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

3744 1
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1910

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

501

У 50-60-х рр. з’являється багато фільмів про Христа  як спроба протистояти секуляризації, а також як відповідь на запит надії людства у післявоєнний період. Зараз також хочеться відволіктися і подивитись щось дійсно важливе, що спонукає до роздумів.  

895

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

3728

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

2068
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6218
22.03.2026

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

3354
17.03.2026

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

3816
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1093
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

7974
24.03.2026

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

2892
21.03.2026

На недійсність впливає не те, що сталося після вінчання, а те, що було до складання шлюбу.    

10476
30.03.2026

За словами Тараса Прохаська, уявлення про те, що письменник обов’язково «має щось сказати» і закласти чітке послання, — лише один із можливих підходів до літератури.

1030
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

556
23.03.2026

Минулої неділі в німецькій Баварії пройшов другий тур муніципальних виборів, на яких обирали мерів міст та громад.

1330
18.03.2026

ВООЗ проводить інструктаж для своїх співробітників щодо дій у разі ядерного інциденту, зокрема надає консультації посадовцям щодо ризиків для громадського здоров'я та заходів, які люди повинні вживати для самозахисту.   

828
17.03.2026

Оскар вироджується. Про це можна було зробити висновок лише з того факту, коли чесна і жорстка документалка «2000 метрів до Андріївки» не проходить навіть в шорт-лист, а перемагає «Містер Ніхто проти Путіна».

1170