В певний період життя людина підходить до питання створення сім’ї.
З точки зору християнства, початок створення сім'ї потребує певного узаконення: дозволу - благословіння від батьків та благословіння - освячення Богом у таїнстві шлюбу.
З християнської точки зору шлюб/сім'я як союз між одним чоловіком та однією жінкою закладений на початку створення людини в Едемському саду, де Бог дав в допомогу Адаму жінку створену з однієї сутності (Бут2:18). Сказав Господь:
«Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю і володійте нею» (Бут. 1:28).
Створення жінки з ребра Адама ні в якому разі не применшує її, як це люблять жартувати в народі, а навпаки показує, що вони одна плоть – єдині.
Після створення, ми бачимо, що Господь говорить:
«Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.» (Бут.2:24).
Можливо, ця цитата описує здорові стосунки в сім'ї, коли чоловік з жінкою виходять з впливу своїх батьків, і присвячують своє життя одне одному, будують власну модель взаємовідносин в сім’ї.
Місцями в Біблії згадується багатоженство, яке здебільшого практикувались у сусідніх язичницьких народів і якщо прямо ця практика стосунків не засуджувалась, то моногамність вважалася як єдино здоровою моделлю шлюбу. Моногамність у Старому Завіті символізує відносини Бога зі своїм народом.
Згодом з’являються закони, які регулюють шлюбні стосунки.
Мойсей встановлює закони, які обмежують шлюб між родичами, саме ці закони були доволі суворими порівняно з сусідніми полігамними народами.
В Біблії натрапляємо на випадки полігамії та кровозмішування окремих постатей в патріархальний період, які ймовірно потрапили під вплив традицій сусідніх племен чи народів.
Так, Авраам був одружений зі своєю сестрою (Бут 20:12), батько Мойсея був одружений зі своєю тіткою (Вих 6:20). У вісімнадцятому розділі книги Левит Господь звертається до Мойсея даючи йому чіткі вказівки про заборону кровозмішування, одруженням між родичами.
В цій книзі також зустрічаються настанови стосовно жінок священників, яким заборонялося одружуватись з аморальними та блудливими жінками (Лев 20:7).
У Новому Завіті шлюбний союз чоловіка і жінки освячує сам Ісус Христос своєю присутністю на весіллі у Кані Галілейській. До речі, саме там Христос здійснив своє перше чудо - перетворення води на вино показово, що це не було зцілення оздоровлення, а перетворення води на вино. Можна припустити що, Христос проявив співчуття та милосердя до подружньої пари наречений якої через бідність не зміг приготувати достатньої кількості вина, бо воно закінчилось посередині весілля.
Мабуть, не треба пояснювати, яке буде весілля, коли закінчиться вино під час свята. Отож, щоб для молодих свято і радість продовжилася Христос робить це чудо. і також навчає кажучи:
«Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством…» (Лк. 21:34).
Новозавітна ідея шлюбу однозначна - коли одного разу взявши шлюб, подружжя обов'язково створює союз між собою:
"Тим то немає вже двох, але одне тіло" (Мк. 10,8), Тобто до шлюбу було два «Я», а в шлюбі тільки одне.
Можливо знання цієї цитати та розуміння її що при спірних ситуацій в шлюбі іноді боротьба зі своїм Его або гординею - зберегла кілька сімей - «Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19:4-6).
Так, як в ті часи на Близькому Сході жінка вважалася слабшою від чоловіка, то також знаходимо вказівки ставлення чоловіків до жінок:
«Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви.
Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі» (1 Петра 3:7-8).
Давня Церква довго не знала спеціального чину вінчання. Про шлюбні традиції згадує Тертуліан (3 ст.) Тодішнє таїнство шлюбу полягало в благословенні та короткій молитві єпископа, спільну участь нареченого й нареченої в Євхаристії (спільне причащання Тіла і Крові Христових).
Св. Іван Золотоустий (404 рік) посилається на цивільний закон, де визначає шлюб, як «ніщо інше, як об’єднання і співжиття». Окремий чин вінчання є досить пізнього походження та відомий не раніше IX століття.
Враховуючи вплив на ранньохристиянські весільні обряди греко-римської традиції на Лаодикійському соборі (363 р.) з’являється таке правило: «Не подобає християнам, що ходять на весілля, скакати чи танцювати, але скромно вечеряти та обідати, як личить християнам».
Для нашого часу це правило видається трішки дивним і яке важко дотриматись, але тепер ми розуміємо, що власне весілля має двоскладність в Таїнстві шлюбу – християнська складова та обрядово-бенкетна увібрала язичницькі елементи.
До вінчання підходять по-різному: хтось одружується обов’язково при звершенні Таїнстві шлюбу твердо вірячи у Господнє благословіння їхнього союзу, а хтось до цього ставиться як до древніх традицій, які слід виконувати «бо годиться».
Але, якщо людина ідентифікує себе християнином тої чи іншої конфесії, то вона повинна підходити осмислено до всіх аспектів своєї віри: вивчаючи, розуміючи та виконуючи.
Антоній Сурожський повчав:
«Той хто вірує в Ісуса Христа буде шукати здійснення шлюбу за тими зразками, які нам дає Церква, де шлюб являється єдністю та образом вічного життя».
